Книга року ВВС: Неймовірна чортівня від Ілларіона Павлюка

Рецензія члена журі Віталія Чепиноги на книжку Ілларіона Павлюка "Я бачу, вас цікавить пітьма", яка вийшла у фінал Книги року ВВС-2020.

Днями хотів через інтернет придбати книгу "Потьма. Книга пришт" В'ячеслава Медвідя, про якого нічого не чув років, мабуть, двадцять. Сайт, через якийсь технічний збій, ніяк не дозволяв мені оформити придбання книжки, тож після кількох марних спроб, я здався… Але за пів години мені передзвонили з невідомого номера (як потім з'ясувалося - з того самого книжкового сайту) і якийсь чоловік суворо спитав: "Я бачу вас цікавить "Потьма"?...

Я розсміявся. Адже майже так, дослівно, називається останній роман Ілларіона Павлюка - "Я бачу, вас цікавить пітьма".

Певно, щось в цьому є. Якась тяглість поколінь в літературі, те що зветься "неперервним літературним процесом".

Михайло Бриних, який чудово переклав українською перший нуар Ілларіона Павлюка "Білий попіл", якось казав про вже згаданого В'ячеслава Медвідя: "…Харизматична постать у сучасній літературі. Навіть його мовчання часто потрактовується, як промовляння беззаперечних істин".

Щиро сподіваюся, що Ілларіон Павлюк іде до того, щоб стати харизматичною постаттю в сучасній українській літературі, бо він того вартий.

Вже "Білий попіл" Павлюка став чимось цілком новим в сучасній українській прозі. Вільні Павлюкові інтерпретації на теми гоголівського "Вія" вразили і приємно здивували всіх, хто брався до читання.

А взагалі то у всіх романах Павлюка (на сьогодні їх - три) з головними героями твориться якась неймовірна чортівня.

І якщо в "Танці недоумка" для досягнення гідного рівня такої чортівні, герою треба було летіти через якісь довжелезні світлові роки Всесвіту до чужих, ворожих галактик, та вживати дику автохтонну "ботаніку", то героєві "Пітьми…" - київському кримінальному психологу Андрію Гайстеру, - який потрапляє в забуте всіма богами і відсутнє в нормальній топографії містечко Буськів Сад, для цього вистачає власної голови та особистих ментальних травм.

В "Пітьмі" Павлюка більше Булгакова, а не Гоголя. Але - все та ж містика. Однак, це вже персональна містика Павлюка, а не репліка з класиків. І це - чудово… Бо він вміє писати і робити так, щоб вам стало цікаво.

Інші рецензії журі:

У цьому містичному трилері і детективі є все для того, щоб тримати у напрузі від першої до останньої сторінки. І загадкові злочини, і туманні спогади-спомини, і хитрий невловимий маніяк і лукаві ігри часу та простору з нашою пам'яттю і Всесильні істоти, що живуть на межі нашого та тамтого світу.

Але, безперечно, головне в романі це те, що він до біса цікавий. І коли, скажімо, головний герой "Пітьми" після кількох незбагненних перверзій раптом помічає, що в селищі чомусь зовсім немає кладовища… Це лякає… Як казав Альфред Хічкок, - немає нічого страшнішого в кінематографі за звичайні зачинені двері. В літературі це працює також. Особливо, коли це двері до нашої свідомості - темної й чужої.

Загалом "Пітьма" - чудова книга, бо ж нам цього дуже не вистачає в сучасній літературі - простих, непідробних вражень і чистого задоволення від читання.

І трохи суб'єктивного. Я сам особисто не знайомий з Ілларіоном Павлюком, але з фотографій він зовнішньо чимось схожий мені на Юрія Кнорозова - геніального українського вченого, історика. Який першим у світі дешифрував таємні й загадкові письмена майя, жодного раз не бувавши в Мексиці.

Якоюсь мірою Ілларіон Павлюк також виконує роботу з дешифрування. З дешифрування позасвідомого потойбіччя.

Десь прочитав, що улюблений афоризм В'ячеслава Медвідя: "Я міг би бути зовсім іншим письменником"… Ілларіон Павлюк "зовсім інший" в кожному своєму новому романі…

Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.

Читацькі рецензії:

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua у розділі Книга року ВВС