Книга року ВВС: "Рибка дядечка Завена" - кухонна і духовна подорож Вірменією

Рецензія члена журі Вадима Карп'яка на книжку Ольги Карі "Рибка дядечка Завена", яка увійшла до короткого списку Книги року ВВС-Есеїстика 2020.

Якщо зараз вийти на вулицю і попросити випадкових перехожих розповісти все, що вони знають про Вірменію, то в абсолютній більшості випадків, підозрюю, ви навіть не встигнете замерзнути, слухаючи відповіді.

Війна з Азербайджаном, Арарат, вірменський коньяк, лаваш, шашлик, можливо Айвазовський. Старше покоління зацитує щось з фільму "Міміно", згадає Шарля Азнавура і Шер. А молодше - Кім Кардаш`ян та групу System of a Down.

Коротше кажучи, традиційний набір стереотипів. Але оскільки в сучасному світі стереотипи часто заміняють людям знання, то можна сказати, що Вірменії ще пощастило. Бо, наприклад, стосовно Румунії, Чорногорії чи Словенії в українців і таких стереотипних уявлень бракує.

Але повернімося до Вірменії і дядечка Завена, на знайомство до якого нас веде Ольга Карі.

Як на будь якому хорошому застіллі все стартує із закусок і аперетиву. І тут авторка, котра окрім інших своїх талантів ще і гастроблогерка, відразу овіює читачів ароматами щойноспеченого хліба з травами.

Книжка починає смакувати і розгортати перед нами всі ці запахи солодощів, м'яса, вина і звичайно ж риби, яку по-особливому вміє готувати наш дядечко.

Сторінка за сторінкою ці короткі замальовки з нетуристичних маршрутів у супроводі невигаданих людей поступово затягують, тішачи своєю інсайдерською інформованістю, людяністю та несподіваними, а місцями і некомпліментарними спостереженнями.

Ви самі не помітите, як ці подорожні замальовки почнуть розгортатися у щось більше і щось інше, аніж заповідалося на перших сторінках.

Продовжуючи свою мандрівку Вірменією, книжка поступово перетворюється у повноцінну сімейну сагу, де авторка - одна з героїнь, а персонажі, що здавалися спершу епізодичними, поступово виходять на передній план.

І в якийсь момент ми розуміємо, що за позірною безтурботністю та гостинністю цих людей приховані зневіра, страхи і переживання поколінь, які урівноважуються оптимізмом і відчуттям сім'ї.

Але найважливіше в усілякому доброму застіллі - відчуття почарківців наступного ранку. І якщо ви проковтнете всю книжку, то приємний післясмак ще довго не відпускатиме через дивні паралелі, які зароджуються в голові.

Про Україну і Вірменію. Про нашу різницю кількісну і нашу спільність досвіду геноциду. Про нашу різницю політичну і нашу спільність фактору діаспори. Про нашу різницю розмірів і спільність любові до застіль.

Це книжка відкриття. Залишилося лише її відкрити і почати читати.

Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.

Інші рецензії журі:

Читацькі рецензії:

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайтіbbc.ua у розділі Книга року ВВС