Книга року ВВС: "Морськосвинський детектив" - це моє щасливе літо

Читацька рецензія Ірини Виртосу на книжку Івана Андрусяка "Морськосвинський детектив", яка увійшла до довгого списку Дитячої Книги року ВВС-2020.

"Мамо, хочу книжку про свина". Саме так моя трирічна дочка Влада просить прочитати "Морськосвинський детектив" Івана Андрусяки.

Відтоді, як донька познайомилася із кумедною неповороткою морською свинкою - детективом Жераром, вона його ніяк інакше, як свин, не називає.

У нас із Владою є гра: коли ми бачимо якусь тваринку, дочка пригадує, як про неї читала в якійсь з книжок, і називає цими іменами: ось пес Геркулес, ось павучиха Неля… Відверто кажучи, "Морськосвин…" не став її улюбленою книжкою. Поки що. Певно, ще досить мала, щоб всидіти, слухаючи хитросплетіння сюжету. Вона радше залюбки розглядає яскраві малюнки, зроблені Анною Майтою - кумедних котиків Степана, Тимка, Мурку та Алісу, мух Це-це і То-то, хом'ячків Васю-чи-Валеру та інших, поки її мама, тобто я, не може відірватися від розповіді.

Ці детективні пригоди морської свинки Жерара нагадали мені моє дитинство - коли влітку я могла цілими днями валятися в ліжку з купою книжок, взятих із бібліотеки. Як і Андрусякова дівчинка Стефа. І я теж читала морські пригоди капітана Блада, як допитливі закохані щурі Монтенків та Копиленків.

У моєму, неінстаграмному, дитинстві ще не було смартфонів та фейсбуків, а найбільшою технічною розкішшю були хіба що "Тетріс" та "Вовок ловить яйця". Їх нам з братом колись купила мама на оптовому ринку в Хмельницькому, де ми зазвичай перед школою закуповувалися одягом та іншими речами на рік.

Тож я, як і мій брат, якщо не гуляли допізна на дворі, то читали. Вікна моєї кімнати були навстіж відчинені, звідти йшло тепло провінційного розімлілого міста біля моря, і тато вкотре не міг мене загнати на кухню, щоб пообідати. "Іро, букви звідти не втечуть…", - видав тато останній аргумент і, зрештою, залишав мене в спокої.

"Морськосвинський детектив" нагадав мені от ті мої дитячі роки - літепло, розквітлу абрикосу, місцевих котів і собак, які частенько чубилися в розігрітій пилюці.

І хоч у сюжеті детективу Івана Андрусяки впізнається українська сучасність - підліток зі смартфоном, іронічні імена "Вася-чи-Валера", ТСН з їхніми "летально", супутникова антена, а ще химерна рукола (а тоді ані такої трави, ані такого слова не було!) - втім, незмінним залишається щирий, літній світ дитинства.

Коли ти безтурботно смакуєш абрикосою, стоячи під деревом, а тебе обвіває гарячий вітер, цвиркає сік по спечених на сонці щоках і плечах. (Пізніше я все так само насолоджуюся, тільки вже разом із дочкою, яка щасливо облизує брудні пальці).

Я понад усе хочу зберегти літо дитинства для своєї донечки - попри те, що вона зростає в країні, де сьомий рік іде війна, першокласники навчаються дистанційно, панує страх перед скупченням людей і мама завжди у магазин чи тролейбус вдягає маску.

Нехай дорослі нервово слідкують за курсом валют, результатами місцевих виборів чи Мінських переговорів, допоки є такі Тимки та Жерари - життя не здається таким уже й безглуздим…

"Морськосвинський детектив", який вийшов у видавництві Vivat, складається з трьох історій, в кожній з яких свин Жерар розплутує загадки місцевої тваринницької громади. Тут - захопливі сюжети, подеколи навіть зухвалі авторські переспіви (як от вир пристрастей за Шекспіром), "жива" українська й теплота гумору. Ти не просто занурюєшся в світ невгамовних героїв, ти стаєш їхнім добрим сусідом (або сусідкою), який все про всіх знає і щиро співпереживає за вкрадений сніданок, переймається чутками про лиходія й схрещує пальці за Жерара, щоб він неушкодженим вибрався з чергової халепи.

Як і в людському житті, тут вирують дружба і суперництво, симпатії і зради, прокльони і злочини, безтурботність і любов. Немає пласких героїв та героїнь - у кожної з тваринки із людським обличчям (чи б то пак - людськими рисами) є своя "сторіз", в яких читачі можуть легко впізнати свої пригоди або пригоди батьків, маминих подруг чи татових друзів.

Але як у справжній добрій оповідці: добро перемагає. Хоча славетний Жерар мені б заперечив: "Детектив має викрити злочинця, а не карати його…".

Знаєте, я б залюбки в якесь восьме літо свого життя читала б Івана Андрусяка, забувши про обід.

Але стовідсотково, трохи згодом, коли моя Влада вивчиться читати сама, я здмухну пил із цієї книжки і запрошу дочку в абрикосове дитинство.

Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.

Рецензії журі:

Інші читацькі рецензії:

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.uaу розділі Книга року ВВС