Як норвезька метеорологічна ракета ледь не почала ядерну війну

25 січня 1995 року Норвегія запустила ракету для вивчення Північного сяйва. Росія помилково прийняла її за ядерну ракету, яка летить прямим курсом на Москву.

Протягом години одного зимового дня світ переживав найгірший кошмар холодної війни.

Того дня військові техніки, які чергували на радіолокаційних станціях на півночі Росії, помітили на своїх екранах зловісний спалах. Ракета, запущена десь біля узбережжя Норвегії, швидко піднімалася вгору. Куди вона летіла і чи становила загрозу? Зрештою, більшість вважала, що напруженість між ядерними державами зникла після падіння Берлінської стіни.

Ті, хто стежив за небом, розуміли, що наслідки можуть бути жахливими.

Вони знали, що одна ракета, випущена з американського підводного човна в цих водах, може доставити вісім ядерних боєголовок до Москви за 15 хвилин. Повідомлення терміново передали по ланцюжку командування президенту Росії Борису Єльцину.

Він став першим світовим лідером, який активував "ядерну валізу", портфель, що містить інструкції та технологію детонації ядерних бомб.

З кінця Другої світової війни держави, які володіють ядерною зброєю, проводили політику стримування, виходячи з ідеї, що якщо ворогуючі держави завдадуть масштабних ядерних ударів, це призведе до взаємного гарантованого знищення. У той напружений момент Єльцин та його радники мали терміново вирішити, чи слід завдавати удару у відповідь.

Як ми всі тепер знаємо, цей тривожний ланцюг подій не закінчився катастрофою.

Попри всю напругу історія зрештою стала легковажним сюжетом наприкінці вечірньої програми новин, доповненої чорним гумором пісні Тома Лерера We Will All Go Together When We Go.

Ведучий програми Newsnight на BBC Джеремі Паксман зазначив: "І насамкінець ми маємо повідомити, що сьогодні ядерної катастрофи не сталося, попри всі зусилля російського інформаційного агентства".

"О 13:46 почали надходити повідомлення з посиланням на московське інформаційне агентство "Интерфакс" про те, що Росія збила ракету, яка була спрямована на неї. Репортери, думаючи, що ось-ось займуть місця біля рингу Армагеддону, негайно зателефонували до Міністерства оборони. Схвильований, але непохитний речник сміливо заявив: "Я впевнений, що британці не запускали жодних ракет по Росії". Речник Пентагону відповів у тому ж ключі: "У нас є лише повідомлення про такі повідомлення".

Світові валютні ринки коливалися, а політики, військові командири та журналісти провели шалену годину, намагаючись отримати інформацію.

О 14:52 за Гринвічем люди, які знали про потенційну кризу, змогли знову зітхнути. "Интерфакс" виправив своє повідомлення, сказавши, що, хоча російська система раннього попередження зареєструвала запуск ракети, ракета приземлилася на території Норвегії.

Пізніше представник оборонного відомства в Норвегії підтвердив, що запуск здійснили з мирною метою.

Його зробили в рамках звичайної науково-дослідницької програми на цивільному ракетному полігоні з метою зібрати інформацію про унікальне погодне явище - полярне сяйво.

Ракета приземлилася, як і планувалося, в морі поблизу віддаленого арктичного острова Шпіцберген, далеко від російського повітряного простору.

Через кілька годин після того, як стало відомо про помилку, неназвані джерела в російському оборонному відомстві повідомили "Интерфаксу", що у відомстві перевіряють, чи було метою запуску перевірити їхню радіолокаційну систему раннього попередження.

Росія переймалася можливостями своєї протиповітряної оборони з 1987 року, коли 18-річному Матіасу Русту із Західної Німеччину вдалося пролетіти понад 750 км крізь усі радянські оборонні щити на одномоторному літаку й приземлитися на Красній площі.

На той час Холодна війна вже закінчилася, але це було ознакою того, що деякі російські чиновники все ще хвилювалися через ядерну загрозу.

"Я злякався, коли почув яку увагу викликали наші планові запуски", - сказав норвезький вчений Колбйорн Адольфсен, який був на зустрічі, коли почали надходити панічні телефонні дзвінки.

Ще дивніше було те, що тижнями раніше Норвегія повідомила Москву про запланований запуск.

Адольфсен припустив, що росіяни могли відреагувати, оскільки це був перший випадок, коли метеорологічна ракета піднялася на такій високій балістичній траєкторії, досягнувши висоти 1460 км.

Однак, він сказав, що це не мало стати несподіванкою. "14 грудня через міністерство закордонних справ усім зацікавленим країнам було надіслано повідомлення про те, що ми будемо проводити запуски", - сказав він.

Утім, якимось чином це попередження так і не дійшло до потрібних столів. Воно стало витверезливим нагадуванням про те, що одне пропущене повідомлення може мати потенційно катастрофічні наслідки.

З початку ядерної ери світ неодноразово опинявся на порозі ядерної війни через помилку. І це не лише Карибська криза 1962 року, яка, ймовірно, мала найвищі шанси перерости в повномасштабну ядерну війну між США та Радянським Союзом.

У 1958 році літак випадково скинув ядерну бомбу поруч із будинком, на щастя, вбивши лише курей. У 1966 році два американські військові літаки розбилися над віддаленим іспанським селом; один з них перевозив чотири ядерні боєприпаси.

Зовсім нещодавно, у 2010 році, ВПС США ненадовго втратили зв'язок з 50 ракетами, таким чином втративши можливість виявити або зупинити автоматичний запуск.

Небезпечний момент

Багато хто в Росії на той час не повірив заяві Єльцина про те, що він вперше використав ядерний портфель. Це сприйняли як браваду, спрямовану на відволікання уваги від чеченської війни, яка розгорталася в той час.

"Вчора я вперше скористався своєю "чорною" валізою з кнопкою, яку завжди ношу з собою”, – сказав Єльцин наступного дня інформаційному агентству "Интерфакс".

"Хтось, можливо, вирішив перевірити нас, бо ЗМІ постійно говорять, що наша армія слабка", – додав він.

Репортаж Newsnight про паніку з норвезькою ракетою, можливо, був легковажним, але думки щодо масштабів інциденту різняться.

Один колишній співробітник ЦРУ вважає це "найнебезпечнішим моментом епохи ракетно-ядерних атак".

Військовий радник Пітер Прай написав: "Ніколи раніше лідер жодної ядерної держави не застосовував свої версію російської "ядерної валізи" у ситуації, яку сприймали як реальну загрозу, і коли негайне рішення про початок кніця світу було можливим".

Однак дослідник ядерного роззброєння ООН Павло Подвіг заявив: "Якби мені довелося оцінювати ці випадки… я б, мабуть, дав цьому три бали з десяти. Під час холодної війни траплялися значно серйозніші інциденти".

Він навіть припустив, що сценарій із ядерною "валізкою" могли інсценувати для Єльцина наступного дня.

Російський експерт із ядерних питань Володимир Дворкін сказав, що норвезька тривога не становила жодної небезпеки - "взагалі ніякої".

В інтерв'ю Washington Post у 1998 році він зазначив: "Навіть коли система раннього попередження подає сигнал про масований напад, ніхто ніколи не ухвалить рішення - навіть ірраціональний лідер, наляканий тим, що було запущено одну ракету. Думаю, це була хибна тривога".

Через п'ять днів після інциденту в радіопередачах BBC повідомляли, що Росія пояснила тривогу "непорозумінням", яке не повинно повторитися.

Речник міністерства закордонних справ заявив, що норвежці діяли за звичайною процедурою і до них не повинно бути жодних претензій.

Хоча катастрофи вдалося уникнути, залишається тривожним той факт, що нешкідлива метеорологічна ракета могла спричинити паніку такого масштабу.