Книга року ВВС: Води пам’яті хлюпочуть - рецензія на книгу "Амадока"

Читацька рецензія Катерини Цюзь на книжку Софії Андрухович "Амадока", яка вийшла у фінал конкурсу Книга року ВВС-2020.

Зібрати Іншого по шматочках, підгледіти його минуле в дверній шпарині й заново йому переповісти. Підгледіти минуле свого народу в тій же шпарині. Спробувати говорити про нього. Бо хто ж, як не ти?

Роман Софії Андрухович "Амадока" не тільки про досвід підглядання в шпарини, а й про досвід любові, життя та вмирання. І про те, як дивовижно переплетені ці процеси.

Якщо вам кортить чимось зайняти свій вільний час і ви ліниво берете до рук цю книгу, то облиште! Уже на вісімдесятій сторінці можете спіткнутися об громіздкий пейзаж сільських пагорбів, а ближче до п'ятисотої почнете нервувати й шукати відповідь на запитання "Як же усе це пов'язано?".

Якщо ж ви готові до розлогого полотна художнього тексту, то попереду не вісімсот сторінок, а жменька історій та персонажів, які стануть рідними.

Софія Андрухович майстерно будує фрагментарний роман. Свідомість головного (?) героя теж фрагментарна: Богдан, який постраждав на війні, заново відтворює в пам'яті своє життя. Романа переповідає. Проте чому свідомість чоловіка так опирається розказаному минулому?

На це й низку інших запитань ви точно знайдете відповідь у тексті. Але головне не запитання й відповіді. Головне, що вас змушуватимуть проживати історії. Ось ви український письменник у часи совітів, агент НКВС, єврейський хлопчик під час Голокосту.

Читаючи, ви будете ВІДЧУВАТИ ЯК ВОНИ, що вбереже від розподілу на чорне й біле, позитивних і негативних персонажів. А це чи не найголовніша риса якісної художньої літератури - вона дарує нам розкіш відчування, змогу проживати почуття інших. Тобто навчає краще розбиратися в людях.

Не рефлексіями єдиними! У романі ви віднайдете кілька красивих історій кохання. Направду, під час читання працюватиме не тільки мозок, а й серце. "...це ти мій сховок під підлогою, чи я твоє озеро Амадока", — текст захопить та закрутить у вирі.

І ось ви уже не ви, а дівчинка Уляна. І ось ви уже не ви, а Пінхас, який ховається під підлогою. І ось ви Зеров, що от-от буде розлучений із коханою дружиною. Чи Петров, який так несподівано й безповоротно закохується в жінку друга.

Оповідачка кидатиме вас із двадцять першого століття в двадцяте й назад. Різні історії говоритимуть одночасно різними голосами, щоб наприкінці сплестися в струнку, красиву та зрозумілу симфонію.

Текст не буде слухняно лягати й відкриватися вам, в певних моментах не дозволятиме себе структурувати, але точно не залишить байдужими! Довгі речення й розлогі пасажі. Розділи, які описують фотографії або відеофрагменти. Карти із зображенням старовинного озера Амадока. У романі безліч покликань на ці та інші джерела, які ви, можливо, ніколи не зможете побачити, але відтворите у своїй уяві до найдрібніших деталей.

Якщо вам кортить чимось зайняти свій вільний час і ви ліниво берете до рук цю книгу, то …однозначно беріть! Незчуєтеся, як читатимете її в метро, в черзі до стоматолога чи в ліжку до пізньої ночі (чорт, а завтра ж вставати на роботу о сьомій!).

Збиратимете по шматочках, проживатимете історії, любитимете, житимете й помиратимете разом із героями роману. Але це не назавжди. Настане сторінка вісімсот двадцять сьома і книга залишить вас наодинці. Наодинці з озером Амадока. Води пам'яті хлюпочуть. Вам ще стільки потрібно обдумати.

На годиннику третя ночі. Чорт, а завтра ж вставати на роботу о сьомій.

Орфографію, пунктуацію і стиль автора збережено.

Рецензії журі:

Інші читацькі рецензії:

Стежте за перебігом конкурсу на Facebook-сторінці Книги року BBC, а також на сайті bbc.ua у розділі Книга року ВВС