Що Путін робитиме далі?

Якщо порівняти враження від двох програмних виступів президентів, американського та російського, на сесії Генеральної Асамблеї ООН в Нью-Йорку, то переможцем, швидше за все, вийде Володимир Путін.

Дедалі активніша участь Росії в сирійському конфлікті надзвичайно ускладнює дипломатичні зусилля Заходу на Близькому Сході і може навіть призвести до обмеження масштабів військових дії США і їхніх союзників у тому регіоні. Ця ситуація також вимагає від них певного рівня співпраці з Росією.

Президент Путін одним ударом вивів Росію з дипломатичної ізоляції, що стала результатом анексії Криму; він продемонстрував і зміцнив присутність Росії на Близькому Сході; і він переконливо показав світові, що Росія здатна швидко розгорнути військові сили далеко за межами своїх кордонів.

Перемога для Асада

Москва домоглася певного успіху і на дипломатичному фронті. Путін стверджує, що чинні державні структури в Сирії мають бути посилені як засіб зупинити джихадистів з "Ісламської держави". Цю тезу у Вашингтоні відкидають.

Однак і США, і багато інших членів НАТО починають розуміти, хоч і з небажанням, що президент Асад залишиться при владі в осяжному майбутньому - принаймні, протягом перехідного періоду. Досі вони наполягали на його негайному відході як передумові мирного врегулювання в Сирії.

У будь-якому разі підхід коаліції на чолі зі США наразі не дав відчутних успіхів. Удари по позиціях ісламістів в Іраку і Сирії швидше стримують їх, але не ведуть до їх поразки. За винятком курдів, у західної коаліції немає надійних союзників на полі бою в регіоні.

Спроби Вашингтона створити збройні загони з сил так званої поміркованої опозиції в Сирії завершилися фарсом - те невелике число озброєних бійців, яких вдалося підготувати, при перекиданні до Сирії або загинули, або були захоплені в полон, або перейшли на бік ісламістів разом з американським озброєнням.

Багато гравців

Так що поки що Володимир Путін може радіти своїм успіхам.

Проте чи довго? Відповідь на це питання залежить від подальших дій Росії. Як завжди, тут більше запитань, ніж відповідей.

Чи буде Росія використовувати авіацію для прямої участі в бойових діях в Сирії?

Зі слів Путіна можна зрозуміти, що він піде на це тільки в разі прийняття резолюції ООН, хоча в Сирії вже розміщені російські бойові літаки. З точки зору міжнародного права, він діє точнісінько так само, як поводяться США, які використовують свою повітряну потугу для підтримки свого союзника - уряду Іраку.

Хто стане мішенню можливих операцій російської авіації? Президент Путін натякає, що бажає створення широкої коаліції проти "Ісламської держави"; тому логічно буде зробити висновок, що російські сили будуть використані проти джихадистів.

Але ж режим Асада має безліч інших ворогів, багатьох із яких підтримують Захід, Туреччина та країни Перської затоки. Російські удари по цих силах створять безліч проблем.

Якими можуть бути наслідки такої тактики для Москви?

У Сирії ми спостерігаємо два паралельні конфлікти. З одного боку, війну з екстремістами з ІД; з іншого - битву між силами, яких підтримують сунітські арабські держави за участю Туреччини, і силами шиїтів, фінансованими й озброюваними Іраном (це в першу чергу рух "Хезболла" і режим Асада).

Президент Путін ризикує втягнути Росію в це заплутане протистояння. Чи не призведуть подібні дії до зростання загрози екстремізму і тероризму в самій Росії, де проживають мільйони мусульман?

Аналіз ризиків

Поки вся увага була прикута до російської військової техніки в Сирії. Але згадка можливої резолюції ООН, що санкціонує її використання, дає деяке уявлення про подальші кроки Москви на дипломатичному фронті. Така резолюція зробить Росію легітимним учасником коаліції проти "Ісламської держави".

Вона також, безсумнівно, буде використана в пропагандистських цілях для підкреслення відмінності дій Росії, що звернулася до ООН, від односторонніх дій США. Ця ж резолюція може прокласти шлях до створення перехідного уряду в Сирії й у той же час уникнути негайного усунення президента Асада, що явно входить в російські розрахунки.

Але така політична лінія пов'язана також зі значним ризиком для Москви. Вона може виявитися втягнутою в трясовину громадянської війни в Сирії. Російські ВПС, на відміну від американських, не мають таких точних озброєнь і сучасних засобів збору розвідувальних даних.

Участь російських військових в операціях у Сирії може викликати негативну реакцію і всередині країни, і за її межами.

Поки що Путіну є чому радіти. Залишається, втім, незрозумілим, чи жорсткий прагматичний підхід Росії до сирійського конфлікту призведе до мирного врегулювання в цій багатостраждальній країні.