Що втрачають Росія і Китай, якщо Іран впаде - аналіз Forbes

Американська операція на Близькому Сході вступила у другий тиждень і вже серйозно зачепила іранський режим, закладаючи, на думку експертів Forbes, фундамент нового регіонального порядку.

Видання нагадує, що операція розпочалася несподіваними ударами 28 лютого: ізраїльська авіація ліквідувала Верховного лідера Алі Хаменеї та ключових військових і розвідувальних чиновників режиму, фактично обезголовивши іранську командну структуру.

Далі стартувала спільна американо-ізраїльська повітряна кампанія, спрямована на знищення наступальних можливостей Ірану — передусім балістичних ракет і дронів. Ефект відчутний: кількість ракет, якими Іран може загрожувати США, Ізраїлю та сусідам, різко зменшилася.

Наступний етап, за інформацією Forbes, спрямований на руйнування оборонної промислової бази Ірану, щоб режим не зміг відновити свої ракетні та дронові арсенали в коротко- і середньостроковій перспективі.

Після цього увага Вашингтона та Єрусалима, ймовірно, зміститься на кроки, здатні призвести до падіння режиму, сподіваючись на масовий протестний рух, про який президент США згадував у зверненні 28 лютого.

Кінцева ціль - ще туманна

Наразі США та Ізраїль діють узгоджено, але це не обов'язково триватиме вічно, відзначають журналісти.

Адміністрація Трампа дала зрозуміти: вони готові допустити, що режим залишиться, але під їхнім контролем і за умови, що новий іранський лідер погодиться на розумну угоду щодо ядерної програми.

Наразі ж чинні чиновники режиму не йдуть на поступки, а новий Верховний лідер Моджтаба Хаменеї далекий від прагматизму, який дозволив би укласти угоду з Вашингтоном.

Проте шанс на компроміс залишається. Якщо Тегеран і Вашингтон дійдуть згоди, Ізраїль буде змушений різко згорнути свою військову кампанію.

Саме тому ізраїльська армія продовжує прицільні удари по ключових фігурах режиму — щоб максимально контролювати хід подій всередині країни, йдеться в матеріалі.

Слабкий Іран - нова мета регіону

З перших днів конфлікту Іран намагався розширити його за межі країни, атакуючи сусідів у Перській затоці та навіть далі. Мета - тиснути на союзників США, щоб ті змусили Білий дім згорнути кампанію.

Але план не спрацював. Навпаки, сусіди нагадали собі і всім іншим, що Ісламська Республіка - небезпечний і непередбачуваний гравець.

Деякі іранські чиновники, усвідомивши помилку, намагаються розрядити ситуацію.

Президент Масуд Пезешкіан вибачився та запевнив сусідні країни, що вони не є цілями режиму. Але, як пише Forbes, військові продовжують удари, демонструючи маргінальний вплив президента в іранській політиці.

Втім, навіть якщо до порад Пезешкіана зрештою прислухаються, шкода вже завдана, йдеться в матеріалі.

Деякі країни, наприклад Катар, дистанціюються від Ірану, а інші, як ОАЕ, стають активними учасниками конфлікту.

Ця тенденція, найімовірніше, триватиме: чим довше триває війна, тим сильніше Вашингтон відчуватиме тиск від регіональних партнерів, якщо спробує згорнути кампанію, не нейтралізувавши Тегеран.

Випробування "осі": Китай, Росія, Іран

В останні роки, як пише Forbes, Китай, Росія та Іран все більше зближуються у військовій координації, політиці та економіці. До цього союзу приєднуються й такі країни, як Венесуела та Північна Корея.

Усе це спрямовано на підрив світового порядку на чолі з США.

Але наскільки міцна ця "вісь"?

Минулого літа, під час 12-денної війни, Москва і Пекін майже не втручалися. Вони не зробили нічого значного, щоб захистити Тегеран або зміцнити його позиції, нагадує видання.

Зараз ситуація інша: Китай відкрито критикує американсько-ізраїльську кампанію і направив нового регіонального посланця для врегулювання конфлікту. Росія робить більше - надає розвідувальні дані, щоб допомогти Ірану атакувати американські об'єкти.

Проте, як зазначає Forbes, допомога Тегерану поки що обмежена.

Тим часом ставки для Кремля і КНР високі: якщо режим Ірану впаде — через народне повстання або тому, що більш прагматичний склад лідерів вирішить піти на угоду з адміністрацією Трампа — наслідки будуть відчутні для Москви і Пекіна.

Росія втратить ключовий важіль впливу на Близькому Сході, коли її позиції і без того ослабли після падіння режиму Асада.

Китай ризикує втратити важливе джерело нафти, що загрожує стабільності постачань і змушує шукати альтернативи.