Як побудована влада Ірану і чому здатна витримати такі потужні удари США та Ізраїлю

Минуло понад чотири десятиліття з моменту революції 1979 року, яка привела до влади нинішнє керівництво Ірану.

Сьогодні вони стикаються з найбільшим викликом за свою історію. Спільні авіаудари США та Ізраїлю ліквідували аятолу Алі Хаменеї та топових командирів. Удар зачепив і ключову інфраструктуру.

Вашингтон і Тель-Авів ясно дали зрозуміти: вони прагнуть змінити режим. І закликають іранців повалити уряд.

Але експерти кажуть: ця система спроєктована так, щоб виживати. Навіть у кризу. І навряд чи її можна легко повалити.

"Відруби одну голову - виростуть нові"

Від часу повалення монархії Ісламська Республіка будує свою владу як гідра: відруби одну голову - виростуть нові.

"Це система, створена на виживання", - каже Себастьєн Буссуа, експерт із Близького Сходу.

Механізми прості, але жорсткі: контроль над інституціями, ідеологічне виховання, згуртованість еліт, розкол опозиції.

Моджтаба Хаменеї, син аятоли, став його наступником менш ніж за два тижні після смерті батька.

За оцінками більшості, він продовжить жорстке правління.

Політична диктатура замість одного лідера

На відміну від Тунісу, Єгипту чи Сирії, де лідери були повалені, Іран виявився стійкішим до зовнішніх потрясінь.

Чому? Бо влада не зосереджена в руках однієї людини.

"Це політдиктатура: союз політичного ісламу та іранського націоналізму", - пояснює Бернар Уркад, колишній директор Французького інституту досліджень в Ірані.

Влада розподілена між кількома центрами: духовні органи, армія, великі сектори економіки. Це робить систему набагато стійкішою, ніж диктатуру однієї людини.

Серед інших потужних структур — Рада вартових конституції, яка може блокувати закони й перевіряє кандидатів на виборах. Ця перевірка робить серйозний опір майже неможливим.

Населення формально голосує, але вибір строго контролюють.

Революційні гвардії - м'язи режиму

Якщо інститути - скелет режиму, то силові структури - його м'язи.

Корпус вартових Ісламської революції (КВІР), що діє разом із регулярною армією, часто називають "опорою режиму", каже Уркад.

Крім військової функції, КВІР став політичною та економічною силою: має широкі бізнес-інтереси.

У складі КВІР діє допоміжна структура - ополчення "Басидж". Це добровільна воєнізована організація, яка заявляє про мільйони своїх членів. За деякими західними оцінками, активних бійців насправді лише кілька сотень тисяч, але й це величезна сила.

Саме "Басидж" стоїть на передовій у придушенні протестів. Вони - очі та руки режиму на вулицях, ті, хто фізично забезпечує порядок силою.

Силові структури зберігають єдність навіть під час масових протестів.

Буссуа пов'язує цю лояльність з ідеологією: "Культура мучеництва, яку ми бачимо серед шиїтів - послідовників одного з двох головних напрямів ісламу - а також у таких угрупуваннях, як ХАМАС і Хезболла, майже вважається частиною роботи".

Заступник міністра оборони Ірану Реза Талаїнік нещодавно повідомив, що у кожного командира є наступники на три рівні нижче. Продовження влади гарантоване навіть у кризу.

"Ця структура враховує уроки Іраку 2003 року. Якщо режим виживе, КВІР стане ще важливішим", — додає Касра Аарабі, дослідниця з United Against Nuclear Iran - некомерційної організації, яка виступає проти розробки Іраном ядерної зброї.

Система патронату та згуртовані еліти

Велику частину економіки Ірану контролюють державні структури, зокрема боньяди — колись благодійні фонди, які перетворилися на власників тисяч компаній у різних галузях.

Ці мережі розподіляють робочі місця та контракти серед людей, лояльних до режиму. Бізнес-імперія КВІР, включно з конгломератом мечеті Хатам аль-Анбія, ще більше зміцнює цю систему.

Навіть санкції Заходу не можуть похитнути ключові інтереси еліт. За словами Буссуа, система "настільки міцна, що у її лавах майже немає зрад".

Ідеологія та спадок революції

Потужну роль у збереженні влади відіграє релігія.

Революція створила мережу релігійних, політичних та освітніх інститутів, які й досі формують світогляд держави.

"Ідеологія забезпечує єдність, місію та рекрутинг, - пояснює Буссуа. - Це стара, але потужна система".

Роздроблена опозиція

Історично опозиція Ірану була фрагментованою: реформатори, монархісти, ліві групи, діаспора (наприклад, Національна рада опору Ірану) та різні етнічні організації.

Після революції створення політичних партій відклали, значною мірою через війну з Іраком 1980–1988 років.

Протягом десятиліть помірковані групи часто "маргіналізувалися, дискредитувалися або потрапляли до в'язниці".

Протести 2009 року ("Зелений рух") та після смерті Махси Аміні 2022-го не мали централізованого керівництва й жорстко придушувалися.

Іран також управляє однією з найскладніших систем спостереження в регіоні: постійні відключення інтернету, моніторинг через ШІ, а кіберпідрозділи слідкують за активістами навіть за кордоном.

Молодь вже не боїться

Багато іранців довгий час уникали спроб зміни режиму, спостерігаючи наслідки інтервенцій США в Афганістані та Іраку.

Але ситуація змінюється: держава не може гарантувати базові потреби - роботу та їжу. Посилюючи при цьому насильство для придушення інакомислення.

Жорстке придушення січневих протестів, коли загинули тисячі людей, прискорило цей зсув.

За словами Уркада, між поколіннями іранців існує "розрив" у ставленні до режиму.

Молодь, добре освічена й активно інтегрована у глобальні мережі, бачить режим "корумпованим, репресивним й таким, що не відповідає їхнім прагненням".

"Кожен режим рано чи пізно падає"

Аналітики вважають, що авторитарні режими падають, коли збігаються три фактори: масова мобілізація, розколи серед еліт та перехід силовиків на бік опозиції.

У минулому Іран часто стикався з першим, але не з двома іншими.

Уркад вважає, що кінець Ісламської Республіки неминучий, але не близький: "Кожен режим рано чи пізно закінчується. Це питання часу".

Смерть Хаменеї - великий удар для режиму.

"Іншого такого не буде. Його наступник ніколи не матиме такого авторитету".

Але Буссуа попереджає: падіння режиму далеко не гарантоване. Якщо воно станеться через зовнішню військову інтервенцію, наслідки можуть бути ще гірші.