Творець "духопідйомних фейків". Хто такий Володимир Мединський – головний перемовник Путіна

"У нас немає часу на це лайно!" – обурювався не так давно Володимир Зеленський. Ця емоційна реакція українського президента стосувалась так званих історичних екскурсів Володимира Мединського – помічника Путіна, який віднедавна знову повернувся у переговорний процес між Росією та Україною.

Із любові Мединського до історичних лекцій кепкують навіть російські пропагандисти.

"Уроки історії сьогодні хоч були?" – підколювали його представники росЗМІ у кулуарах переговорів у Женеві, а той віджартовувався: "Ми на хрещенні Русі зупинилися".

Після нетривалої відсутності Мединський повернувся за стіл перемовин не просто так.

"Ми попросили його нам назад закинути: зрозуміли, що без його прямого контакту з начальником російська делегація від Путіна аж через три рукостискання і десять пояснень одне одному. Хотіли спершу Ушакова залучити, але він нікуди не їздить, Лавров – не варіант, бо постійно збиває процес, з ним нічого не звариш. Дмитрієв займається тільки економікою, політикою йому заборонено. Тож лишився Мединський, якому Путін зрештою дав політичний мандат", – каже BBC News Україна наближений до переговорів із Росією співрозмовник.

Він додає, що Мединський загалом налаштований на "примирення народів", бо "мабуть, трохи дається взнаки його черкаське коріння".

Мединський і справді виходець з України, але вже багато років є одним із головних ідеологів путінського режиму: створює та поширює "правильну" історію серед широких мас. Зокрема, і на нині окупованих українських територіях.

У цьому матеріалі BBC News Україна ви дізнаєтесь:

"Чистокровний росіянин" з України

18 липня 1970 року. Сміла, Черкащина.

У родині кадрового військового та лікарки-терапевтки з'явився на світ первісток – хлопчик на ім'я Володимир.

Пізніше він скаже, що хоч і народився в Україні та навіть прожив тут певний час, українцем себе не вважає.

Пояснюватиме: "По татовій лінії у нас в роду польські дворяни-однодворц… По маминій гілці – приблизно порівну українців і балтійських німців. У результаті я – чистокровний росіянин. Як і належить".

Попри заперечення своєї української ідентичності, проведене в Україні дитинство Володимир Мединський згадує часто.

Зокрема, називає золотими часи, коли щоліта приїжджав у Смілу до бабусі – вчительки історії, яка працювала директоркою однієї із місцевих шкіл.

"У мене була дуже добра бабуся, я завжди був огорнутий її добротою. Вона була взірцем християнського ставлення до людей", – пригадував пізніше Мединський.

А от батьки із ним часу майже не проводили: тато – на службі, мама – днями у районній лікарні, де була заввідділенням.

"Мною взагалі ніхто не займався. Мені не те, що ніхто з уроками не допомагав, а навіть не цікавився, які у мене уроки", – розповідав Мединський.

Поза навчанням він багато читав, певний час відвідував музичну школу, а ще грав із друзями у саморобні ігри.

"Солдатиків вирізав із паперу, розфарбовував у суворій відповідності до кольорів полків, приклеював фігурки до щільного картону і вибудовував їх у військові формування. Потім ми із хлопцями намалювали велику карту і рубалися… Завдання – завоювати весь іграшковий світ: поодинці чи разом із союзником", – пригадував Мединський свої дитячі розваги на Черкащині.

Востаннє у Смілі він був у середині 00-х: під час автомобільної подорожі Україною з батьками та дружиною.

"Днів десять катались", – розповідав про ту поїздку Мединський та додавав: тоді рідне місто справило на нього "сумне і просто якесь депресивне враження".

Та повернімось трохи назад.

"Взірцеві методи виховання"

Кінець 70-х. Та сама Сміла. Мединський – учень однієї із місцевих шкіл.

"Я вступив до 8-річки. Потім сусідню 10-річку зачинили на ремонт, а наші дві школи об'єднали і навчання перейшло у три зміни", – пригадував він.

Одного разу після уроків Мединський засидівся у районній бібліотеці, а коли майже опівночі повернувся додому, отримав неабиякого прочухана від батька.

"Добре пам'ятаю, як він мене відлупив: ніч, зима, мобільних нема, я прийшов додому о пів на 12-ту, а мені років 8, тому отримав ременем. Було не боляче, було образливо, але справедливо", – описував свої емоції Мединський.

Такий метод виховання він досі вважає "взірцевим" та шкодує, що не вміє так виховувати своїх чотирьох дітей – двох синів і двох доньок.

"Карати треба рідко, але так, щоб запам'ятовувалось", – переконаний Мединський.

Утім його методи виховання теж достатньо суворі.

Наприклад, він тривалий час забороняв дітям користуватись мобільним інтернетом, а потім скаржився, що вони "усюди шукають вайфай".

Окрім того Мединський – противник комп'ютерних ігор. Навіть може сховати від дітей плейстейшн під час сварок.

Пояснює: "У році 1992-му я купив собі найдорожчий комп'ютер, закачав на нього Doom – наймоднішу тоді гру. Прийшов з роботи, сів грати і встав тільки, коли сонце зійшло. Наступного дня продовжив. На третій день теж. Потім зрозумів, що стаю ігроманом і стер Doom, а разом з ним – і все програмне забезпечення".

Як і комп'ютерні ігри, Мединський не любить комікси, а захоплення молоді ними називає "убогістю". Мовляв, цей вид літератури – "жувальна гумка, а не їжа".

Ще один особистий тригер Мединського – реп: його "просто бісить", коли діти слухають таку музику.

Водночас він розуміє, що це – масова культура, тож вирішив діяти від протилежного і тепер намагається переконати підлітків, що реп – "російське мистецтво".

"Воно десь там в Америці зародилось, але розвиток здобуло, звісно, у нас в основному. Я розповів сину, що перший репер – Маяковський, він тепер у класі це всім переказав, і вони читають Маяковського", – розповідав якось Мединський, а пізніше зізнався, що один із його синів теж не проти бути репером.

У TikTok молодший син Мединського і справді демонструє захоплення репом. Наприклад, записує відео під трек зі словами "Э-э-эй, я – первый, я – Петр І. У меня – империя и кавалерия".

Сам Мединський у дитинстві мріяв бути військовим, але не склалось.

"Розвідник, що не відбувся"

Початок 80-х. Москва. Сім'я Мединських вкотре облаштовується після переїзду.

Служба батька-військового постійно змушує родину змінювати місця проживання і цього разу привела у всесоюзну столицю.

Володимир – вже майже підліток. Ще кілька років – і перед юнаком постає вибір, куди рухатись далі.

Після 8-го класу він намагається вступити у Суворовське училище, але марно, після 9-го класу та прочитання "Книги майбутніх командирів" Анатолія Мітяєва – у Вище червонопрапорне командне училище Верховної Ради РРФСР, але і тут отримує фіаско.

"Мені дуже подобалося, що у назві є слово "командне". Передбачалось, що вони будуть готувати командирів, а я і хотів командувати. Це було дуже престижне училище, але мене відсіяли, я образився", – розповідав пізніше Мединський.

Здійсненню його мрії та мрії його батька, який теж бачив сина військовим, тоді завадив поганий зір.

"Мені сказали: "Із таким зором ми вас можемо прийняти в Улянівське військово-технічне училище". Але я і техніка – різні планети. Я от на параді командувати можу", – пригадував Мединський.

Зрештою він подав документи на історичний факультет Московського державного університету і факультет міжнародної журналістики Московського державного інституту міжнародних відносин.

У результаті обрав останній, адже там "дещо раніше оголосили результати вступної кампанії".

У інституті Мединський вчився добре і навіть отримував Ленінську стипендію – єдину на факультеті: 130 рублів на місяць – "великі гроші на ті часи".

У 1990-му доля Мединського могла кардинально змінитись, але знову не склалось.

"Я – розвідник, який не відбувся", – пізніше розповідатиме він, додаючи, що відбір був "дуже серйозним" і лише серед "найкращих студентів".

Чому він не потрапив у розвідку?

Як пояснюють BBC News Україна ті, хто розуміється на специфіці роботи спецслужб, причин могло бути кілька: наявність компромату на Мединського, провалені ним тести або ж просто обмежена кількість місць, які встигли заповнити іншими кандидатами.

Творець "духопідйомних фейків"

Усе той же 1990-й. Усе та ж Москва. Усе той же Державний інститут міжнародних відносин.

Разом із кількома однокурсниками Мединський засновує Асоціацію молодих журналістів "ОКО" – "одне із перших приватних рекламних агентств у СРСР".

Паралельно із цим сам Мединський проходить практику у низці видань. Зокрема, у газеті "Росія", редакція якої розташовувалась у так званому Білому домі – Будинку Рад РРФСР.

Під час серпневого путчу 1991 року ця будівля стала центром опору діям Держкомітету з надзвичайного стану, тож Мединський опинився буквально в епіцентрі подій.

Але замість висвітлення реальності вигадував новини. Як зазначав сам: "виготовляв духопідйомні фейки".

"Щойно з'являвся бодай один танк з бійцями генерала Лебедя, ми одразу писали: уся дивізія встала на захист Єльцина. Звісно, ці новини миттєво поширювались, зокрема, серед солдатів… Ми друкували на гіперпотужному ксероксі листівки, вигадували усілякі фейкові позитивні новини, а потім я ходив з цим стосом до мітингарів, роздавав", – пояснював Мединський.

Майже одразу після цих подій він вирушає до Вашингтона на стажування у посольстві СРСР, яке вже невдовзі стане посольством Росії.

Там Мединський працює над дипломною роботою про PR у державних установах США.

"Було кілька відомств американських, де я збирав матеріали. Зокрема, Держдеп та Пентагон. Я набрав там величезну кількість методичок, книг, посібників, як все це треба робити", – зазначав він.

Бізнесмен-начальник

1992-й. Мединський повертається до Москви та одразу ж створює з кількома однокурсниками PR-агентство "Корпорація "Я".

Справи у компанії ідуть добре: уже невдовзі серед її клієнтів з'являються банки, тютюновий бізнес і навіть фінансова піраміда "МММ".

Та у 1993-му дороги партнерів починають розходитись: частина, на чолі з Володимиром Мединським, лишається у "Корпорації "Я", частина, на чолі із Сергієм Михайловим, створює агентство "Михайлов та партнери".

Ще за три роки Михайлов продає свою частку у "Корпорації Я". Пояснює це так: "Мене більше цікавив ринок піару та консалтингу, а Володю – пряма реклама".

А ось версія тих подій від Мединського: "З одного боку, ми (з Михайловим. – Ред.) були в рівних частках і начебто разом починали справу, але, з іншого боку, хоч і формально, але я був начальником, і психологічно це, мабуть, напружувало".

Існує і ще одне, неформальне пояснення тієї ситуації: мовляв, у 1996-му "Корпорація Я" опинилась на межі краху через несплачені клієнтами борги.

"Влітку 1995-го агентство займало три комфортабельні офіси у центрі Москви, кількість структур холдингу наближалася до п'яти, а штат співробітників досягнув ста осіб… Коли ж час пірамід минув, утримання великого штату та дорогих офісів агентству виявилося не по кишені. Час переорієнтуватися на західну клієнтуру було втрачено. Люди почали звільнятися з агентства відділами, ринком поповзли чутки про його крах", – писали про ті події росЗМІ.

Попри складну фінансову ситуацію "Корпорації Я" все ж вдалось втриматись на плаву.

От тільки Мединський вже невдовзі поміняв PR на політику.

Майстер на всі руки

1998. У Державній податковій службі Росії новий співробітник – прессекретар її керівника Володимир Мединський.

Цього ж року він стає радником з іміджу у директора Федеральної служби податкової поліції.

Ще троки – і Мединський іде на підвищення: тепер він вже радник з питань інформаційної політики у міністра доходів та зборів Георгія Бооса.

Утім після відставки прем'єра Примакова у травні 1999-го Боос також йде із посади, а з ним і його молодий помічник.

"Працювалось недовго, але динамічно та цікаво", – згодом розповідатиме про ті часи у своїй кар'єрі Мединський.

Та далі на нього чекав не менш цікавий досвід. Усе завдяки все тому ж Георгію Боосу.

"Володя працював зі мною у передвиборчому штабі "Отечество – Вся Россия" відповідальним за PR-напрямок. Я в певному сенсі робив йому пропозиції щодо політичної кар'єри: спочатку запропонував піти до Держдуми, а у 2003 році, відповідаючи за вибори по Москві від "Єдиної Росії", попросив очолити виконком партії у столиці", – пригадував пізніше Боос.

У Держдуму Мединський потрапив наприкінці 2003-го та просидів у ній два скликання поспіль: як депутат багато займався регулюванням реклами, тютюнового та грального бізнесу.

А ще переймався похованням решток Леніна.

"Випотрошили тіло і влаштували посміховисько! Це що, кунсткамера!? Ви із вашого вождя зробили опудало у зоологічному музеї!" – обурювався Мединський.

Щоправда, з часом він став більш поміркованим у своїх заявах.

"Я зараз про Леніна не говорю, бо моя позиція не дозволяє мені у таких тонких питаннях влізати зі своєю думкою", – пояснював Мединський у 2020-му, вже як помічник російського президента.

"Енергійний виконавець" і колекціонер

Лютий 2012-го. Володимир Мединський опиняється поруч із Володимиром Путіним.

До цього він втретє намагається переобратись до Держдуми та навіть обіцяє у разі перемоги протягом двох років звести собор на своєму окрузі у Курганській області.

"Я взяв особисте зобов'язання і якщо не зможу виконати, продам своє житло в Москві, свої ділянки, але обіцяю побудувати Богоявленський собор", – наголошує він, але це не допомагає.

У листопаді 2011-го Мединський остаточно не проходить у Дерджуму, але безробітним надовго не лишається: вже у лютому 2012-го стає офіційною довіреною особою Путіна на президентських виборах.

Ще кілька місяців – і Мединський опиняється у кріслі міністра культури.

Як стверджують очевидці тих подій, на цю посаду Мединського запропонував тогочасний заступник прем'єра та керівник урядового апарату Владислав Сурков, який, ймовірно, побачив у Мединському "енергійного виконавця з високим потенціалом".

А ось як про своє призначення пригадував сам Мединський: "Пропозиція була для мене несподіваною. Але, безумовно, мені здавалося, що це – одна з найцікавіших робіт, які можуть бути у світі".

Свою роботу у міністерстві він розпочав із облаштування "невеликої картинної галереї": на шляху до свого кабінету і в кімнаті для перемовин розвісив портрети своїх попередників – від царських часів і до сьогодення.

А ще прикрасив міністерство частиною предметів зі своєї колекції старовинної холодної зброї.

"Насправді холодна зброя – найчесніша, бо все залежить лише від тебе. Пістолет – нечесно, адже дорослого з ним може вбити і дитина. А от коли у твоїх руках шабля, і перед тобою противник, ти розумієш: невпевнений у собі – краще вклади в піхви", – пояснював Мединський своє захоплення.

Свого часу він навіть займався бойовим фехтуванням і жартував, що не проти попрацювати екскурсоводом у музеї холодної зброї.

"Дебіли", "кінчена мразота", "Рашка-говняшка" та інші вороги

15 січня 2020. Мединський іде із мінкульту.

Позаду – сім років у кріслі очільника цього відомства та низка суперечливих реформ і заяв.

"Я вважаю, що після всіх катастроф, яких зазнала Росія у ХХ сторіччі, те, що вона збереглась і розвивається, говорить, що у нашого народу є одна зайва хромосома", – на повному серйозі заявив Мединський у жовтні 2012-го, чим насмішив і обурив водночас, бо непарна кількість хромосом – ознака синдрому Дауна, тож критики звинуватили міністра у неосвіченості.

Уже невдовзі із Мединським трапився іще один курйоз.

"Ми як Мінкульт не вважаємо правильним на гроші платників податків фінансувати проєкти, які знімають кіно за принципом "Рашка-говняшка", – не стримуючи емоцій заявив Мединський у грудні 2014-го.

Як наслідок довелось виправдовуватись і мінкульту, і самому Мединському.

"Це була зустріч не міністра культури, а письменника зі своїми читачами", – поквапились пояснити у міністерстві.

"Я перепрошую за, можливо, не зовсім коректний термін. Я цитував відомих інтернет-блогерів, які пишуть про це. Навіть не думав, що хтось послухає і почне тиражувати. Але по суті від своїх слів не відмовляюсь", – наголосив своєю чергою сам Мединський.

Та вже за кілька років, у 2016-му, язик знову зіграв із ним злий жарт.

Цього разу міністр назвав "кінченою мразотою" тих, хто намагається поставити під сумнів радянську легенду про "28 панфіловців", які нібито "здійснили подвиг" у бою з нацистами, хоча насправді це – вигадка.

"Їхній подвиг символічний і стоїть поруч із такими подвигами, як 300 спартанців. Навіть якби ця історія була вигадана від початку і до кінця, якби не було Панфілова, якби не було нічого, то це – свята легенда, до якої не можна торкатись. А люди, які це роблять, – кінчена мразота", – заявив тоді Мединський.

Попри чергову критику стримуватися міністр не став та вже невдовзі видав іще одну заяву.

"Дорослій людині читати комікси – це зізнатись, що "я – дебіл", – сказав Мединський у 2019-му.

Однак критикували і висміювали його як міністра не лише через це, а й через постійні обмовки і ляпи: то він назве чужим іменем відому російську письменницю, то помилиться сторіччям, у якому жив інший популярний російський літературний автор, то продемонструє своє незнання російської географії.

Окремо Мединському дорікали через його культурні нововведення: то він іноземні фільми заборонить, то перенесе їх прем'єру заради некасових російських, то погодить фінансування неуспішних, але ідеологічно правильних кінопроєктів.

Сам він із закидами не погоджувався та стверджував, що його критикують не як людину, а як "функцію, яка ухвалює якісь рішення".

Але у ті часи із міністром все ж трапилась одна вкрай неприємна історія, про яку він не любить говорити.

(Не)вигадана історія

2011 рік. Російський державний соціальний університет. Депутат Держдуми Мединський захищає докторську дисертацію.

У фокусі дослідження – "Проблеми об'єктивності у висвітленні російської історії другої половини XV-XVII століть".

Цей захист – вже третій у науковій кар'єрі політика. Інші дві дисертації він захистив ще наприкінці 90-х:

Саме через ці дві роботи на початку 2012-го Мединського вперше звинуватили в академічній недоброчесності. Критики стверджували: в обох дисертаціях – плагіат.

Такі закиди політик відкидав та припускав, що люди прочитали лише автореферати, в яких, мовляв, можна використовувати шаблонні формулювання. Він також наголошував, що писав дисертації самостійно.

Однак підозри і звинувачення на цьому не закінчились, і у квітні 2016-го у центрі скандалу опиняється третя дисертація Мединського.

Доктори історичних наук В'ячеслав Козляков та Костянтин Єрусалимський, а також філолог Іван Бабицький навіть звернулись до міністерства освіти та науки РФ із вимогою позбавити політика докторського звання з історії.

Заявники стверджували: його дисертація не є історичним дослідженням.

Мовляв, Мединський у ній:

Пізніше також з'ясувалось: два історики, яких Мединський зазначив офіційними опонентами, насправді ними не були.

Лише у липні 2017-го роботу політика вперше розглянули по суті: дисертаційна рада Білгородського держуніверситету майже одноголосно вирішила не позбавляти Мединського наукового ступеня, бо у його роботі "елементи тенденційності не підмінюють науковість".

Натомість експертна рада Вищої атестаційної комісії РФ рекомендувала президії ВАК все ж зробити це, бо "у претендента констатується відсутність базових професійних навичок історика".

Однак ступінь доктора історичних наук президія ВАК за Мединським залишила.

Сам міністр спершу уникав розлогих коментарів щодо своєї дисертації, та у липні 2017-го опублікував велику колонку, де назвав своїх критиків "вченими-лібералами" та натякнув, що вони нібито отримують закордонні гранти перед виборами.

Окрім того, заявив, що:

Пізніше в інтерв'ю ВВС додавав: "Думаю, зараз докторський диплом покладу в конвертик, відправлю до ВАК, і скажу: "Знаєте, колеги-критики, будь-яка моя книжка з історії видана накладом, який у 10 разів перевершує все, що ви написали всі разом узяті за все своє життя".

Розвінчувач міфів

2012 рік. Мединський випускає свій перший пригодницький роман "Стіна" про облогу Смоленська у 1609-1611 роках польсько-литовськими військами.

З одного боку, книга непогано продається, але з іншого наштовхується на доволі різкі оцінки: критики закидають їй надмірний патріотичний пафос, а також приписування цитат з радянських фільмів та виступів Путіна героям твору.

Зокрема, один із персонажів "Стіни" говорить: "Везде супостатов преследовать будем. На дороге – так на дороге. А ежели в сральне поймаем, так и в сральне загубим, в конце концов".

Це – пряма алюзія на відому фразу Путіна часів другої Чеченської війни: "Мы будем преследовать террористов везде. В аэропорту – в аэропорту. Значит, вы уж меня извините, в туалете поймаем, мы и в сортире их замочим, в конце концов".

Окрім белетристики Мединський також є автором книг у стилі нонфікшн. Зокрема, серії видань про розвінчання міфів навколо історії Росії.

У ній він спростовує усталені уявлення про росіян, які, на його погляд, є хибними. Наприклад, про пияцтво.

Так Мединський переконує, що до XV сторіччя Росія була "абсолютно тверезою країною", бо "не пила". А алкоголізм як проблема "виник у росіян лише на початку ХХ сторіччя".

До речі, саме на тему алкоголю із Мединським трапився кумедний випадок під час одного із раундів українсько-російських переговорів у Стамбулі навесні 2022-го.

Сідаючи за стіл, очільник делегації РФ звернув особливу увагу на невеличку пляшку та почав із зацікавленістю крутити її у руках.

"Це – антисептик", – підказав йому сусід навпроти, член української делегації Давид Арахамія.

"А… – дещо спантеличено відповів голова російської переговорної групи та, втративши інтерес до пляшки, додав: – Горілка, думав".

Окрім стереотипів про пияцтво Мединський у своїх книгах також спростовує хибні, на його думку, уявлення про лінь, жорстокість, крадійство, неохайність росіян та тезу про те, що "Росія – тюрма народів".

Свою серію він називає "найпопулярнішим історично-публіцистичним виданням сучасної Росії".

Однак найважливіша для Мединського книга побачила світ лише нещодавно.

Уніфікатор історії

2010-й. Депутат Мединський ініціює необхідність викладання стандартизованої історії та переходу на єдиний і правильний підручник.

Мовляв, ті, що є, містить дуже різні трактування подій, а це – шкідливо, бо може спричинити розділення Росії на різні держави з власним баченням історії.

"Слава богу, Володимир Володимирович цим перейнявся і дав правильні установки. Сподіваюсь, через рік-два єдиний підручник чи єдина лінійка підручників з історії буде", – заявлятиме Мединський навесні 2014-го.

Насправді ж уніфікований підручник побачив світ лише у 2023-му під спільним авторством Мединського, ректора МДІМВ Анатолія Торкунова та голови Інституту загальної історії РАН Олександра Чубар'яна.

Це – лінійка книг для учнів 5-11 класів. Зокрема, у них повністю переписана історія з 1970 по 2000 рік.

Окрема увага приділена війні проти України – у розділі про неї аж 17 параграфів, які повторюють багато тверджень російської пропаганди та відображають не фактологічний перебіг подій, а їхню ідеологічну інтерпретацію.

Однак сам автор своєю роботою пишається. Каже: у його підручнику мало цифр та дат, але багато історій про людей, що має зацікавити учнів.

Сьогодні підручники Мединського поширюються не лише у школах Росії, але і в навчальних закладах на окупованих українських територіях Донецької, Луганської, Запорізької та Херсонської областей, а також у Криму.

Через це у червні 2024-го СБУ оголосила Мединському підозру щодо посягання на територіальну цілісність і недоторканність України, а також щодо заперечення збройної агресії РФ проти України та глорифікацію її учасників.

Однак російську ідеологію Мединський пропагує не лише через книги, але і завдяки своєму Військово-історичному товариству.

Відновлювач традицій

29 грудня 2012-го. Путін видає указ про заснування Російського військово-історичного товариства (РВІТ).

"Я до ваших послуг. У тому сенсі, що всі держоргани різних напрямків, всі відомства, де служать люди в погонах і носять військову форму, будуть вам допомагати", – підкреслює тоді Путін.

На чолі новоствореної організації стає один з ініціаторів її появи, тогочасний міністр культури Володимир Мединський.

Він одразу окреслює пріоритети у діяльності РВІТ – патріотичне виховання юного покоління та його знайомство "з традиціями і героїчним минулим Росії".

Уже невдовзі організація під керівництвом Мединського пропонує створити "патріотичний інтернет, радіо та телебачення", аби "не проспати молодь".

"Проти нас, а значить, проти правди, почався новий бліцкриг. Ми повинні виступити на підтримку президентського курсу і перейти до ідеологічного контрнаступу по всьому фронту у цій війні за уми", – наголошували тоді у товаристві.

Станом на сьогодні РВІТ:

Загалом РВІТ налічує майже 30 тисяч людей.

Центральне місце на сайті товариства займає цитата Путіна про те, що "ми маємо зробити все, аби сьогоднішні діти та всі громадяни пишалися тим, що вони є спадкоємцями переможців, знали героїв своєї країни та своєї сім'ї".

Серед почесних членів товариства є, наприклад, прессекртар Путіна Дмитро Пєсков, ведучий "Поля чудес" Леонід Якубович, гендиректор корпорації "Ростех" Сергій Чемезов, президент "Транснефти" Микола Токарєв, кінорежисер Нікіта Міхалков, головнокомандувач військ нацгвардії РФ Віктор Золотов.

Примітно, що Мединський багато років поспіль звинувачував опонентів у обмеженні доступу молоді до участі у активному суспільно-політичному житті, але тепер сам зібрав під дахом свого товариства людей доволі поважного віку.

Одним із найстарших членів РВІТ є батько Мединського – Ростислав Ігнатович, – полковник у відставці, а сьогодні – радник сина.

"Я дуже пишаюсь, що він робить це, вдячний йому. Нині йому більше 80-ти, але він щодня о 9:30 їде на роботу. Лаюся з ним постійно через це, вимагаю, щоб узяв додатковий вихідний", – зазначав кілька років тому Мединський.

Свого часу Ростислав Мединський брав участь у війні в Афганістані, ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та Спітакського землетрусу, а також був учасником введення радянських військ до Чехословаччини у 1968 році.

Загалом, за словами Володимира Мединського, у його родині "щонайменше, 10 офіцерів", всі з яких "дійшли до полковників", а сам він був не проти, щоб його два сини присвятили життя військовій справі, однак поки що не склалось.

"Старший захоплюється економікою. Молодшого лякаю, що відправлю у Нахімовське училище, бо він – бешкетник, але він говорить: "Ні, я не піду!" Каже: "Поки не знаю: буду або мером, або президентом", – розповідав Мединський у 2021-му.

Сам він президентом бути не мріє, але до нинішнього очільника Росії має особливе ставлення.

Вірнопідданий командний гравець

7 жовтня кожного року – особлива дата для Володимира Мединського: щоразу цього дня він публічно вітає Путіна із днем народження.

То скаже, що той "повернув 1000-річну Велику Росію на її історичний шлях", то підкреслить, що Путін "зупинив її розпад", то наголосить, що він – "людина, яка змінила світ"

Одного разу Мединського запитали, чи є державний діяч, на якого він хотів би бути схожим. У відповідь той задумався і лаконічно сказав: "Є".

"Не скажете?" – уточнив у Мединського співрозмовник

"Це прозвучить занадто вірнопіддано, – зазначив він, та все ж додав: – Я щиро і глибоко заздрю набору якостей (Путіна. – Ред.), яких, напевно, у себе уже ніколи не випрацюю, бо це – від бога просто".

Публічні компліменти Путіну Мединський робить вже багато років.

"Я не припиняю вражатись обсягом знань, інформації та вмінь, якими володіє президент. Зокрема, в історії він розбирається краще за багатьох із нас. У деяких аспектах – краще за багатьох вузьких фахівців", – якось зазначав Мединський.

Окрім того, він наголошував, що Путін не має наміру переписувати історію, адже "сам її творить".

"При Путіні Росія почала перемагати свої слабкості. Навіть вороги відчувають, що Путін виконує місію, а не просто витягнув країну із 90-х. Він дав реальний образ майбутнього, де Росія – країна переможців", – наголошував Мединський.

Останні шість років він – помічник президента Росії і, видно, має особливий зв'язок із ним.

"Путін до нього дослухається і дуже часто публічно переповідає те, що фактично обговорює з Мединським про історію. Мединський – один із тих, хто пронизує ідеологією систему середньої та вищої освіти у Росії", – каже BBC News Україна Вадим Черниш – ексміністр із питань тимчасово окупованих територій та один із учасників переговорів із росіянами у рамках ТКГ у Мінську, а нині очільник дослідницького центру CENSS, що спеціалізується на питаннях міжнародної та національної безпеки.

Саме під впливом Мединського, на думку Черниша, Путін змінив свій дискурс щодо України та Білорусі та почав їх називати не "трьома братніми народами", а "триєдиним народом".

"Мединський – фігура набагато серйозніша, ніж більшість його сприймає. Він – впливовий, однак цей вплив не тотожний тому, який мав Сурков, хоча певні елементи сурковської сфери відповідальності на нього все ж покладені. Головна відмінність у тому, що Мединський займається історико-географічним обґрунтуванням російської держави, а Сурков зосереджувався більше на комерційно-прикладному підході. Утім, казати, що Сурков – геній, а Мединський – ідіот, точно неправильно", – пояснює Черниш.

Він відзначає досвідченість і бюрократизм Мединського та додає, що той, "наче автомат Калашникова: нічого витонченого, але ж стріляє".

"Драма-квін" а-ля Станіславський

1 березня 2014-го. Росія проводить військове захоплення Криму.

На цьому тлі міністр культури РФ Мединський заявляє:

"У мене був двоюрідний дід, українець, він навіть не був комуністом, на Західній Україні в сільській школі викладав російську мову і літературу. Бандерівці витягли його на площу, зібрали сільську раду і сказали: "Оцей – поганий, москальську мову тут поширює". Вони прилюдно розрізали його на частини і не дозволили поховати. Вдова у розпачі довго ходила лісом і в дуплах збирала його рештки. Це те, що чекає Україну, якщо бандерівці прийдуть до влади".

22 лютого 2022 року. До початку російського повномасштабного вторгнення лишається два дні.

Мединський тим часом пише: "Учора президент невипадково нагадав усім: сучасна держава, яку ми звикли називати Україною, – історичний фантом, скроєний конкретними тактичними рішеннями конкретних політиків у конкретних обставинах... Так звана "Історія України" не просто нерозривно пов'язана з тисячолітньою історією Русі/Росії (СРСР). Це і є сама російська історія".

За два дні по цьому Росія починає повномасштабну військову агресію проти України, а ще за кілька днів Мединський у компанії кількох інших посадовців приїжджає на українсько-білоруський кордон для перемовин з Україною.

"На той момент Мединський дещо втратив доступ до "тіла" і завдяки переговорам сподівався повернутися "в обойму", особливо на фоні втрати довіри Путіна до попереднього перемовника Козака: розраховував принести Путіну швидку капітуляцію України", – каже у розмові із BBC один із обізнаних із деталями тих подій співрозмовник.

При цьому він не виключає, що стати головою російської делегації Мединському тоді могло допомогти і його українське коріння.

За столом перемовин у той час Мединський в історичну демагогію не вдавався, навпаки – намагався добитись фінального рішення максимально швидко і навіть вдавався заради до цього до певних маніпуляцій.

"Він пробував кілька разів зіграти у гру "Я тут все вирішую". Типу: "Давайте погоджуйтесь, бо через два дні ми вже вийдемо на кордони Донецької та Луганської областей". Але ми казали: "Ну, виходьте, зустрінемось через два дні", – говорить BBC News Україна обізнаний із перебігом тих переговорів співрозмовник.

Він також відзначає, що Мединський тоді не дуже був занурений у деталі подій на полі бою, через що навіть пропустив нагоду повернути до Росії тіла загиблих солдат.

"Наша делегація запропонувала йому зробити такий обмін. Ми навіть конкретну цифру назвали: три тисячі мертвих росіян. Але коли Мединський її почув, у нього був шок: із німим запитанням він повернувся до Фоміна (замміністра оборони РФ. – Ред.), а потім перепитав у нас: "Три тисячі?!" Фомін спершу зробив покерфейс та зрештою сказав: "Міноборони РФ не підтверджує цю цифру", – і Мединський не ризикнув сперечатись та просто розвів руками", – пригадує для BBC ту розмову один з її свідків.

На його думку, ця ситуація є яскравим підтвердженням несуб'єктності Мединського у нинішніх переговорах та, як наслідок, – відсутності у нього мандату брати відповідальність за ухвалення будь-яких рішень.

Подібну думку у розмові з BBC News Україна висловив іще один обізнаний співрозмовник. "Мединський хоч і має важливі та потрібні для цих переговорів функції, але по факту нічого не вирішує. Загалом він трохи драма-квін, такий собі Станіславський – весь в образі. Постійно говорить так, ніби керівник усіх процесів. Любить вдаватись у якусь суцільну демагогію з антинауковими версіями історичних подій. Але він точно не істеричка, швидше звичайний шовініст".

"Не душка, але і не бультер'єр"

За столом перемовин із Україною Мединський уже чотири роки, тож українська делегація змогла скласти про нього власне уявлення як про дипломата і політика.

"На перший погляд, Мединський комфортний, бо перемовини з позиції приниження не веде. Поводить себе коректно, інтелігентно, м'яко стелить. Загалом він не душка, але і не бультер'єр: усмішка, фрази "От ви ж розумієте", уточнювальні запитання – усе дуже протокольно-дипломатично. Він навіть пропонував проговорювати рамку, з якою українська та російська сторона мали б виходити до преси", – каже у розмові із BBC News Україна один зі знайомих з манерою роботи Мединського співрозмовник.

Про те, що нинішній голова російської делегації не такий токсичний, як деякі інші дипломати РФ, говорить і ще один свідок поведінки Мединського за столом перемовин.

"Під час численних контактів із росіянами мені доводилось чути різне: від дивних брєднів до реально гидотних заяв. І якщо порівнювати Мединського з тим же Лавровим, то Мединський – класом нижче, бо Лавров – це бульдозер, який слухає перші 10 секунд, а далі іде напролом, просто впивається в тебе на переговорах. Одного разу, десь у 2014-му, один із американських дипломатів вищого рівня не витримав його манери і навіть пригрозив: "Якщо ти продовжиш пити мою кров, то просто отруїшся", – каже у розмові із BBC News Україна один із членів української делегації.

До слова, через таку любов до історичних паралелей Мединський якось осоромився під час одного з раундів перемовин, коли без жартів навів журналістам фейкові цитати Наполеона і Бісмарка.

Стриманість та раціональність Мединського відзначає і ще один представник української переговорної команди.

"Він високоінтелектуальний, твердий та логічний, без політичних забобонів, з тверезим сприйняттям реальності. Якщо і вставляє історичні пасажі, то у потрібний момент. Інколи складається враження, що це – його домашня заготовка, яку він розповідає тільки тоді, коли вона доречна під час розмови. Він точно не ідіот із промитим мозком, і це – проблема для нас, інакше за столом перемовин було б набагато легше", – розповів BBC один із членів української делегації.

Ще один співрозмовник, наближений до переговорів з Росією, описує Мединського як "типового нарциса": "Він подобається сам собі, обожнює себе за те, як виступає. Не знаю, псевдоісторик він чи ні, але якісь дати, імена людей він знає напам'ять капітально. Певною мірою він ментально імперіаліст. Не любить Європу, жалкує, що війна між "двома слов'янськими народами", каже: "Могли б воювати з поляками, а воюємо одне з одним".

Загалом, за словами цієї людини Мединський налаштований на "примирення народів", хоча всередині російського політикуму "ніхто не хоче зараз завершувати війну".

Водночас інший співрозмовник хоч і погоджується з тим, що Мединський налаштований домовлятись, однак із тезою, що "російський політикум не хоче завершувати війну", не згоден.

"Вони на мир готові і роблять для цього багато кроків. Навіть блокування WhatsApp та значне обмеження Telegram є свідченням, що вони готують своє суспільство до виходу в мир та хочуть зменшити усередині нього радикальні настрої", – каже BBC один із учасників переговорного процесу з українського боку.

Він також додає, що сам Мединський намагається підштовхувати українську делегацію до укладення миру через історичні паралелі з 21-річною війною між Швецією та Московським царством.

"Розказує нам, що: "Умови тієї війни і її перебіг повністю відповідають нашій: спершу росіяни почали атакувати, але просто відгребли, а коли Петро І оговтався, то почав потрохи відвойовувати території. Він пропонував Карлу XII перемовини, але той хотів рубатись до кінця, хоча вже на 10 рік війни всі зрозуміли, що Швеція програє. Зрештою Карла прямо на фронті просто застрелив свій же офіцер в потилицю", – переповідає BBC News Україна розмову з Мединським один із її свідків.

Але навіть тут Мединський зманіпулював, адже Карл XII загинув під час кампанії в Норвегії.

Тим часом колишній учасник перемовин ТКГ у Мінську Вадим Черниш припускає, що наразі перед Мединським на переговорах стоїть два головні завдання.

"У нього немає завдання домовитись. Натомість є завдання або відстояти максимум російських інтересів, або ж зірвати переговори, якщо це не вдається. І за цю рамку він навряд чи вийде, – говорить Черниш.

У свою чергу один із учасників української групи на перемовинах описує BBC News Україна нинішню тактику Мединського та російської делегації так: "У перші години їм зазвичай треба виговоритись, аби виконати для звітності привезені від Путіна директиви та інструкції. Після цього їх "попускає" і далі з ними вже можна намагатись вести більш конструктивний діалог. Американці трохи в шоці від такого, бо ж ніби вже обговорили якесь питання, а тут знову про нього всі згадують, але, на жаль, так це працює – наша пісня гарна нова, починаймо її знову".

Головною перевагою Мединського на переговорах він називає його прямий контакт із Путіним.

Подібну тезу у розмові з BBC News Україна озвучив і інший обізнаний співрозмовник. Він також додав, що безпосереднє спілкування Мединського із Путіним спонукало українську делегацію повернути його назад за стіл переговорів.

Але чи є це перевагою?

"Чи означає це, що Мединський доповідає Путіну саме те, про що ми домовились, а не якісь власні фантазії чи інтерпретації, підлаштовані під те, що хоче чути Путін?" – риторично запитує у розмові із BBC News Україна один із членів української переговорної команди.

"Очевидно, що кожен перемовник доносить інформацію до свого керівника, так як йому вигідно. Головне – вміти тримати баланс. Мединському це поки що вдається", – запевняє BBC News Україна вже інший член української делегації.

Творець "позитивної історії"

Майже 30 років політичного досвіду, розуміння, як працює піар і маніпуляції, знання історії та наближеність до Володимира Путіна – усе це про Володимира Мединського.

Величезний досвід публічних виступів, перманентне опонування критикам та "любов себе у мистецтві" дозволяють йому бути стресостійким та здатним домовлятися будь з ким, а також наполегливо досягати потрібного собі результату.

Освіченість, тяжіння до перфекціонізму, стриманість та аналітичний склад розуму, дисциплінованість, а також відданість власним переконанням та своєму керівництву роблять Мединського непростим опонентом для інших.

А в поєднанні з емоційною закритістю та високим контролем над собою інколи і не зовсім зрозумілим.

Водночас саме вищезгадані якості, підсилені вірою у важливі ідеологічні установки, перетворюють Мединського на вкрай цінного перемовника для Путіна, який наразі вбачає у ньому одного із провідних рупорів своєї пропаганди.

"На благо історію фальсифікувати можна. Користь позитивної історії полягає у переконаності у власній перемозі. І це – дуже важливо", – якось сказав Мединський.

І сьогодні це дуже точно пояснює те, чим він насправді займається.