Епштейн мав двох ключових помічників. Чому вони досі контролюють його гроші та секрети

Коли ФБР провело обшук у нью-йоркському особняку Джеффрі Епштейна в липні 2019 року – у день його арешту за звинуваченням у торгівлі неповнолітніми для сексуальної експлуатації, – агенти зламали великий сейф. Усередині вони знайшли діаманти, пачки готівки, паспорти, папки з компакт-дисками та жорсткі диски.

Однак через проблему з ордером вони не змогли забрати ці речі. А коли повернулися з новим дозволом, сейф уже був порожнім – про це йдеться в документах ФБР.

Річард Кан, бухгалтер і фінансовий адміністратор Епштейна з 2005 року, нібито наказав персоналу особняка скласти вміст сейфа у дві валізи та доставити їх до його дому, написали агенти.

Після того як ФБР зв'язалося з тодішнім адвокатом Кана, він погодився передати валізи недоторканими. Водночас він не хотів, щоб агенти приходили до нього додому, і відмовився повідомити, хто наказав вилучити речі із сейфа.

Втім, близьке до розслідування справи Епштейна джерело повідомило, що йому невідомо про будь-які допити чи розслідування щодо Кана у межах кримінальної справи проти фінансиста-педофіла.

Нинішній адвокат Кана заявив BBC News, що його клієнт повністю співпрацював із ФБР.

За даними ФБР, саме Кан просив персонал особняка Епштейна у Нью-Йорку вилучити речі із сейфа.

Кан разом із давнім адвокатом Епштейна Дарреном Індайком є єдиними виконавцями заповіту Епштейна, контролюючи його статки та майно.

Хоча вони не є широко відомими публіці, саме ця пара нині контролює виплати компенсацій постраждалим, а також доступ до документів із секретами, що залишилися у спадковому фонді Епштейна. Частину цих матеріалів, на запит, передали Комітету з нагляду Палати представників.

У межах розслідування мережі Епштейна комітет Конгресу викликав обох чоловіків для свідчень. Кан має виступити у середу, тоді як Індайк – у четвер, 19 березня.

BBC поспілкувалася з людьми, пов'язаними з розслідуваннями щодо Епштейна, вивчила документи з кількох судових справ і проаналізувала нові матеріали з "файлів Епштейна", оприлюднених Міністерством юстиції, щоб з'ясувати роль, яку ці двоє чоловіків могли відігравати в житті Епштейна – і яку вони продовжують відігравати після його смерті.

Епштейн призначив Індайка і Кана співвиконавцями свого заповіту в серпні 2019 року – лише за два дні до смерті у в'язниці, де він очікував суду за звинуваченням у торгівлі неповнолітніми для сексуальної експлуатації.

Він також переписав заповіт, перевівши всі статки до трасту, названого роком його народження, яким мали керувати адвокат і бухгалтер.

У ролі виконавців заповіту Індайк і Кан погоджували пакети компенсацій для постраждалих і включали умови, які забороняли тим, хто отримав гроші, подавати проти них особисті позови. Інші претензії залишаються нерозглянутими.

Як бенефіціар трасту, кожен із них також може отримати десятки мільйонів доларів із коштів, що залишаться після врегулювання всіх вимог.

Точна вартість спадщини Епштейна невідома. Однак на момент його смерті її оцінювали приблизно у 635 млн доларів, за даними юридичної фірми Edwards Henderson, яка представляє багатьох постраждалих.

Одна з жінок, яку зґвалтував Епштейн і яка попросила не називати її ім'я, сказала BBC, що Індайк і Кан мають відповісти на запитання про те, що вони знали про його "систему".

"Джеффрі був лише однією людиною. Немає жодного шансу, що він міг би керувати всім цим сам", – сказала вона.

У судових документах стверджується, що Індайк і Кан – часто обидва разом – "мали право підпису майже за всіма рахунками Епштейна", що давало їм можливість проводити фінансові операції.

Вони також допомагали керувати компаніями Епштейна. Деякі з них, як стверджується у судових документах, існували виключно для підтримки його мережі сексуальної експлуатації. Адвокат Кана заявив BBC, що "жодних підстав для таких тверджень немає".

За даними судових матеріалів, ці двоє чоловіків могли отримати від Епштейна мільйони доларів у вигляді гонорарів і позик, виплачували гроші постраждалим і навіть сприяли укладенню примусових шлюбів для жінок, яких перевозили до США для сексуальної експлуатації.

Один із позовів стверджує, що ніхто – за винятком Гіслейн Максвелл, колишньої британської світської левиці та засудженої соратниці Епштейна – не був настільки важливим для його операції, як Індайк і Кан.

Конгресмен Сухас Субраманьям, член Комітету з нагляду Палати представників, сказав BBC News, що вони "можуть бути одними з найкращих джерел інформації" про те, як Епштейн керував своїми справами.

Індайк і Кан заперечують будь-які правопорушення у своїх відносинах з Епштейном і не мають кримінальних обвинувачень.

"Жоден суддя ніде й ніколи не встановлював, що пан Індайк або пан Кан вчинили будь-які правопорушення", – сказав адвокат Індайка Деніел Вайнер.

Він додав, що жодна жінка не звинувачувала цих чоловіків у сексуальному насильстві або в тому, що вони були його свідками.

Жінка, яка постраждала від Епштейна, сказала BBC, що свідчення цих чоловіків у Конгресі важливі, оскільки постраждалі "вже давно кричать про них".

"Вони повинні відповісти за все це. Я лише сподіваюся, що люди говоритимуть, а не просто посилатимуться на П'яту поправку і мовчатимуть", – сказала вона.

Окрім майбутніх свідчень, Індайк і Кан як співвиконавці заповіту вже передали комітету Конгресу "тисячі сторінок документів, фотографій та інших матеріалів".

Деякі з цих документів містили попередньо відредаговані фрагменти – за словами їхніх адвокатів, це зробили, щоб захистити особи постраждалих.

Люди, які керували грошима

Кан був не лише бухгалтером Епштейна. За корпоративними документами, у 2010-х роках він також керував дизайнерською компанією в Нью-Йорку.

Однак судові документи стверджують, що ця компанія могла бути частиною мережі фірм, через які Епштейн переказував гроші постраждалим і людям, що вербували жінок.

Ці деталі стали відомі під час судової справи, яку Віргінські острови США подали проти спадкового фонду Епштейна та його виконавців – Індайка і Кана – за звинуваченнями у торгівлі людьми та фінансовому шахрайстві.

Справу врегулювали у 2022 році: спадковий фонд погодився виплатити понад 105 млн доларів і передати половину коштів від продажу одного з приватних островів Епштейна.

Кошти від продажу приватного острова Епштейна Little St James були використані для врегулювання справи Віргінських островів США, де Індайк і Кан були відповідачами як співвиконавці спадщини.

Один із банківських рахунків дизайнерської компанії фінансувався виключно грошима, переведеними з особистих рахунків Епштейна, йдеться у судових документах. У позові стверджується, що формально власницею дизайнерської фірми була жінка, яку Епштейн сексуально експлуатував і якій платили через цю компанію.

Інша людина у штаті компанії була зазначена Каном як дизайнер у деяких документах, поданих до банку, згідно з судовими матеріалами.

Однак у позові зазначається, що інший документ Кана показує, що вона працювала у зовсім іншій сфері, що свідчить про відсутність законної причини для виплати їй зарплати цією компанією.

Адвокат Кана каже, що немає підстав для тверджень про те, що його клієнт був причетний до незаконної діяльності.

"Робота пана Кана для Епштейна була саме таким бухгалтерським і фінансовим обліком, який тисячі професіоналів щодня надають своїм клієнтам", – сказав BBC Ден Рузумна.

Судові документи також стверджують, що Індайк і Кан використовували іншу компанію Епштейна, зареєстровану на Віргінських островах США, для виписування чеків на 300 тисяч доларів, адресованих молодим жінкам або імміграційному адвокату, який допомагав жінкам, що стали жертвами торгівлі людьми, залишитися у США.

Кан не виписував чеки "молодим жінкам і/або імміграційному адвокату від імені Епштейна, оскільки він не мав права підпису на жодному з банківських рахунків Епштейна до незадовго до смерті Епштейна", сказав його адвокат Рузумна.

"Корпоративні структури Епштейна обслуговували законні бізнес-інтереси, такі як працевлаштування домашнього персоналу, оплата витрат, пов'язаних із певним активом, що належав конкретній компанії, здійснення благодійних внесків і забезпечення належної сплати податків", – додав він.

Судові документи Віргінських островів США стверджують, що Індайк робив повторні зняття готівки, які виглядали так, ніби вони були спрямовані на те, щоб забезпечити засудженого сексуального злочинця грошима, не викликаючи вимог банку щодо звітності.

Жінки, яких сексуально експлуатував Епштейн, кажуть, що засуджений злочинець використовував готівку, щоб платити їм і людям, які вербували нових жертв.

Судові матеріали стверджують, що одного разу Індайк приніс два чеки до банку в Нью-Йорку, щоб зняти готівку – 7500 доларів з одного з особистих рахунків Епштейна і 4000 доларів зі свого бізнес-рахунку. Він обготівкував один чек і, згідно з документами, сказав, що повернеться наступного дня, щоб обготівкувати другий, аби "уникнути всієї паперової роботи".

Протягом двох років Індайк 45 разів обготівковував чеки з іншого особистого рахунку Епштейна, щоразу знімаючи 7500 доларів – це був ліміт банку для зняття коштів третьою особою, йдеться у судових документах.

У позові також зазначається, що було 97 окремих зняттів готівки по 1000 доларів менш ніж за рік з банкомата, розташованого за кілька хвилин ходьби від адвокатського офісу Індайка – однак у документах не уточнюється, хто саме робив ці зняття.

Судові документи у справі Віргінських островів також стверджують, що Індайк і Кан "отримали значний прибуток від своїх відносин з Епштейном".

Між 2011 і 2019 роками Індайк отримав 16 млн доларів, а Кан – 10 млн доларів від Епштейна та його компаній, згідно з неретушованими документами. Це включає позики, які заповіт Епштейна наказував "пробачити" – тобто анулювати.

Ці суми, йдеться у документах, є "додатковим доказом незаконного характеру роботи, яку вони [Індайк і Кан] виконували".

Адвокат Індайка Деніел Вайнер сказав: "Пан Індайк і пан Кан заперечують усі ці твердження, включно з будь-якими звинуваченнями у провині, відповідальності, неправомірних діях або збитках будь-якого виду".

У документі з файлів Епштейна, який виглядає як заповіт педофіла, зазначено, що Індайк і Кан також мають "право на щорічну винагороду" у 250 тисяч доларів на рік за свою роль виконавців, а їхні юридичні витрати покриває спадщина.

Однак адвокат Кана Рузумна сказав BBC News, що заповіт "передбачає одноразову виплату кожному по 250 тисяч доларів за адміністрування спадщини".

Адвокат Індайка заявив, що виконавці "ніколи не діяли, ставлячи власні інтереси вище своїх обов'язків співвиконавців. Вони продовжують управляти спадщиною… у повній відповідності до чинного законодавства".

Примусові шлюби

Епштейн заохочував деяких жінок, яких він переправляв з-за кордону, знайти громадянина США для шлюбу – часто іншу жінку – щоб забезпечити їм можливість залишитися в країні.

Після свого засудження у 2008 році за підбурювання до проституції неповнолітньої у Флориді він зосередився на пошуку та використанні жінок зі Східної Європи, які були "більш ізольованими, залежними і вразливими", йдеться у справі Віргінських островів США.

"Думаю, настав час, щоб ти знайшла американську подругу", – написав Епштейн в електронному листі невстановленій жінці у березні 2013 року. – Одностатевий шлюб буде найшвидшим способом отримати грін-карту. безумовно".

Пізніше того ж року інша невстановлена жінка написала Епштейну електронного листа: "Ми зараз ідемо отримувати документи на шлюб. І вона питає, чи можливо зустрітися з вами? Тому що у неї є кілька запитань".

BBC News бачила свідоцтво про шлюб між двома жінками, одна з яких пізніше заявила, що зазнала зловживань.

У справі Віргінських островів США, яку сторони зрештою врегулювали, стверджується, що Дарен Індайк і Річар Кан "свідомо сприяли" щонайменше трьом шлюбам між жертвами зі США та з-за кордону, яких змушували до цього через операцію з торгівлі людьми Епштейна, погрожуючи "серйозною шкодою для репутації та фізичною шкодою", якщо вони відмовляться або спробують піти.

Вони виконували юридичну та бухгалтерську роботу, яка дозволяла здійснювати "шахрайство, що ще більше прив'язувало жертв Епштейна до нього" і давало йому можливість контролювати та сексуально їх експлуатувати, стверджується у документах, поданих до суду.

Індайк і Кан заперечують ці звинувачення.

Одна американка, яку Епштейн неодноразово сексуально експлуатував і на яку тиснули, щоб вона займалася сексом з його діловими партнерами протягом більш ніж десяти років, була змушена вступити у шлюб, організований Індайком, йдеться у судових документах.

Метою було запобігти депортації іншої жертви Епштейна зі США, зазначається у документах – і генеральний прокурор Віргінських островів стверджував, що Індайк та імміграційний адвокат із Нью-Йорка одразу почали допомагати готувати жертву до співбесіди з імміграційними органами США.

Річард Кан надав лист-рекомендацію для імміграційного процесу, йдеться у судових документах. Коли жінка запитала про можливість припинити шлюб і піти, у судових матеріалах стверджується, що Індайк неодноразово намагався відмовити її від розлучення і "погрожував, що вона втратить захист Епштейна та його партнерів".

Адвокат Кана сказав BBC News, що його клієнт вважав, що робить їй послугу, а не бере участь у фіктивній схемі, і що жінка та її партнерка подякували йому за наданий лист.

Адвокат Індайка не коментував конкретно звинувачення щодо шлюбів.

Попри те, що ім'я Епштейна понад десять років було у світових заголовках через його кримінальну діяльність, адвокати Індайка і Кана стверджують, що їхні клієнти відкидають припущення, що "вони свідомо сприяли або допомагали пану Епштейну у його сексуальному насильстві або торгівлі жінками, або що вони знали про дії пана Епштейна, коли надавали йому відповідно юридичні та бухгалтерські послуги".

Врегулювання спадщини

У 2020 році Індайк і Кан – у своїй ролі співвиконавців – погодилися на створення Програми компенсацій жертвам Джеффрі Епштейна (EVCP), яка дала постраждалим можливість домагатися фінансової справедливості за пережите насильство. Щоб гарантувати, що вимоги жінок будуть "вільними від будь-якого втручання з боку спадщини Епштейна", відповідно до EVCP призначено незалежного адміністратора.

Кількість заявок більш ніж удвічі перевищила очікування. Згідно з судовими документами, 136 жінок отримали загалом 121 млн доларів зі спадщини Епштейна. Ще 59 вимог інших постраждалих були врегульовані на загальну суму 48 млн доларів.

У судових документах також стверджується, що Індайк і Кан схвалили виділення коштів зі спадщини "для оплати юридичних витрат та витрат інших співучасників".

Обидва заперечують це і заявили BBC, що спадщина не оплачувала юридичні витрати "жодного відомого співучасника у злочинах Епштейна".

Крім того, згідно з судовим документом минулого місяця, спадщина Епштейна погодилася виплатити до 35 млн доларів постраждалим, які відмовилися брати участь у програмі компенсацій і подали особисті позови проти Індайка і Кана, стверджуючи, що вони сприяли торгівлі людьми з боку зганьбленого фінансиста і "обрали гроші та владу замість дотримання закону".

Напередодні запланованих виступів чоловіків на Капітолійському пагорбі адвокат Індайка Деніел Вайнер сказав: "Пани Індайк і Кан повністю мають намір продовжувати співпрацю з Комітетом з нагляду [Палати представників] і з нетерпінням чекають можливості прояснити ситуацію щодо своєї непричетності до неправомірних дій Епштейна".

Тим часом анонімна постраждала сказала BBC News: "Коли йдеться про такі величезні суми грошей, чи не затьмарюють ці гроші бажання і потребу зробити правильний вчинок? Я не знаю. І це питання, на яке вони мають знайти моральну відповідь. Я сподіваюся, що вони вчинять правильно".