Обама і Путін про Сирію: без прориву

У світі не існує важливішої політичної арени, ніж Генеральна Асамблея ООН.

Цього року на її 70-ту ювілейну сесію з'їхалася рекордна кількість президентів і прем'єрів. Кожен із них відстоює власні національні інтереси, але мало хто сумнівається в тому, що найважливішою проблемою, яка затьмарює всі інші, є агонія Сирії та її жителів.

Але - і це дуже істотне "але" - Рада Безпеки ООН уже протягом трьох років не в змозі залагодити конфлікт у цій країні.

Головною причиною цього є розбіжності в позиціях найвпливовіших постійних членів Радбезу - Росії та США.

Президент Путін нарощує постачання озброєнь режиму Башара Асада. Президент Обама і його союзники вважають Асада воєнним злочинцем і катом власного народу.

Коли в понеділок ввечері за нью-йоркським часом розпочалася двостороння зустріч між російським і американським президентами - перша від літа 2013 року, - мало хто мав щодо неї великі надії.

Без посмішок і результатів

Зустріч почалася з короткого рукостискання для камер - без посмішок. Володимир Путін і Барак Обама майже не дивилися один на одного, що є ознакою взаємної антипатії. Потім - вирушили на переговори.

За словами представника Білого дому, розмова тривала близько півтори години і була присвячені двом питанням - Сирії та Україні.

За його словами, це був "діловий діалог, в ході якого вони обговорили цілу низку важливих проблем".

Американська сторона зазначила фундаментальні відмінності в підходах до тієї ролі, яку може відіграти президент Асад у врегулюванні конфлікту в Сирії.

Росія розглядає Асада як головну силу, яка протистоїть екстремістам; американці вважають, що він свідомо роздмухує вогонь релігійного конфлікту в Сирії.

На дипломатичній мові все це вбирається в гладкі фрази. "Я вважаю, що російська сторона добре усвідомлює важливість досягнення політичного врегулювання в Сирії", - заявив представник Білого дому.

"Ми розходимося в баченні результатів такого процесу політичного врегулювання, особливо щодо президента Асада", - додав він.

Російська версія цієї зустрічі двох президентів звучить трохи інакше. Вона сильно контрастує з американською.

Далеко до миру

Президент Путін виступив перед російськими кореспондентами, немов демонструючи впевненість у власній позиції. Він повідомив, що не виключає можливості авіаударів по позиціях екстремістів з угрупування "Ісламська держава", а також розмірковує про інші заходи щодо зміцнення сирійської армії.

Путін при цьому наголосив, що російські авіаудари відповідатимуть нормам міжнародного права і проводитимуться тільки на прохання уряду в Дамаску, на відміну від ударів, яких по позиціях ісламістів завдає авіація очолюваної США коаліції.

Таким чином, виникає вкрай незвичайна ситуація, коли обидві сторони - американська і російська - дають вказівки своїм військовим координувати дії, щоб уникнути небезпечних помилок і можливих конфліктів при завданні ударів.

При цьому американці витримують примирливий тон, заявляючи, що не вважають нарощування російських сил у Сирії загрозою для позитивного розвитку подій - за умови, що ці сили використовуватимуться виключно для протидії джихадистам з "Ісламської держави".

Однак, якщо російська сторона використовуватиме військову силу для зміцнення позицій режиму Асада, що веде війну з власним народом, то, з точки зору американців, це буде негативним результатом.

Чи означає все це досягнення згоди між президентами? Аж ніяк. Ніщо з висловленого обома сторонами не свідчить про наближення миру в Сирії.

Тим не менш, ясно, що Захід готовий відмовитися від своєї колишньої вимоги про відхід президента Асада ще до початку перехідного періоду з метою припинення громадянської війни.

Така поступка вкрай болюча для США, Британії та їхніх союзників. Вона також суперечить логіці заяв про те, що президент Асад цинічним чином навмисно сприяв появі в Сирії загрози екстремізму, зокрема і з боку ІД.

Хто головний ворог?

Але реальне питання стоїть тепер інакше: хто зараз найнебезпечніший противник Заходу? На погляд Вашингтона, це вже не президент Асад. Барак Обама не визнав цього прямо, але впритул до цього підійшов.

А це змушує Вашингтон покладатися на політичну співпрацю з Москвою в надії, що на сирійського президента врешті-решт натиснуть, щоб змусити його відмовитися від влади.

З погляду дипломатії, все це виглядає страшенно заплутано. Президент Асад продовжує вміло розігрувати здані йому три роки тому слабкі карти. Жодних перспектив для відновлення переговорів щодо мирного врегулювання конфлікту в Сирії поки не видно.

Спостерігачі у Вашингтоні і Лондоні відзначають, що позиції Путіна були ослаблені анексією Криму і конфліктом на сході України, а також падінням цін на нафту, від експорту якої залежить функціонування російської економіки.

Така точка зору припускає, що російський президент повинен бути готовий відмовитися від підтримки режиму Асада, який є для нього ще одним тягарем.

Проблема для президента Обами і його союзників полягає в тому, що президент Путін, судячи з усього, не бажає діяти за таким сценарієм.