Європа - 2014: привиди повертаються

Для Європи це був рік воскресіння привидів, яких, як вважалося, давно поховали.

Майже 70 років Європа дотримувалася ключового принципу: кордони не можна змінювати силою. У Криму і на сході України президент Росії Володимир Путін стер порох зі старіших і більш небезпечних принципів, зробивши все для їхнього відновлення.

Канцлер Німеччини Ангела Меркель застерегла проти "старого мислення категоріями сфер впливу", у якому проявляється зневага до міжнародного права.

Ближче до кінця року перелік сцен, які постали ніби з іншої епохи, поповнився: у європейському повітряному просторі неодноразово були помічені російські бомбардувальники Ту-95 (модель, відома на заході як "Ведмідь"). Їх на близькій відстані ескортували літаки НАТО. В одному випадку російські військові літаки перехопили 26 разів протягом однієї доби.

Цікаво, що саме колишній радянський лідер Михайло Горбачов заявив про це вголос: "Світ стоїть на межі нової холодної війни". Ще рік тому таке висловлювання було б неймовірним.

Перегляд стосунків з Росією

Ніхто в Європі не має точного уявлення про амбіції Володимира Путіна, як і про те, чи справді він прагне розбудувати Новоросію і повернути колишню радянську імперію. В імперській Росії "Новоросією" називалась смуга території на північ від Чорного моря, яка пізніше стала частиною України.

Історично склалося, що найважливішим партнером Росії в Європі є Німеччина. Ангела Меркель розмовляла з Путіним понад 35 разів. Як кажуть, вона почувалася ошуканою і врешті підтримала санкції проти Росії попри наполегливе лобіювання з боку німецької промисловості.

Попри різні інтереси, – в основному, економічні, – Європа прийняла санкції і принаймні ззовні досягла єдності у цьому питанні.

Криза в Україні змусила європейських лідерів замислитись про багато складних питань: залежність Європи від російської енергії; вплив російського капіталу в Європі; зменшення оборонного бюджету.

Проблеми єврозони

Вважається, що кризу єврозони було подолано 2013 року, але вона теж воскресла. Втім, нині вона полягає не стільки у боргах, скільки у застої, спричиненому низьким попитом. 2014 рік окреслив межі режиму суворої економії.

Станом на кінець року єврозона близька до економічного спаду. За третій квартал її економіка виросла лише на 0,2% і ризикує скотитися у дефляцію. Зокрема, за листопадовими даними, у трьох найбільших національних економіках єврозони обсяги виробництва зменшились.

Країнам більше не загрожує те, що вони не зможуть розплатитися з боргами через високі відсотки на позики. Цей ризик був, по суті, усунутий президентом Європейського центрального банку (ЄЦБ) Маріо Драгі 2012 року, коли той пообіцяв "зробити все", аби захистити євро. Італія зараз може позичати гроші під 2% комісійних.

Нова загроза – це брак росту і високі показники безробіття. Дедалі більше фахівців погоджуються на тому, що без одужання економіки тягар боргів знову стане нестерпним.

Тому Європа змінила свої пріоритети. Вона вже не ставить наголос на зменшенні фінансового дефіциту.

Грецька драма триває

Греція, яка так довго була епіцентром кризи, нині знову розхитує європейські ринки. Здавалося, що країна нарешті видряпується з шестирічного проблемного періоду.

За час кризи її економіка зменшилася на 25%, що є безпрецедентним для сучасної Європи. Але 2014 року греки побачили 0,7-відсотковий економічний зріст і навіть надлишок держбюджету. Безробіття сповзло униз до позначки 25,7%.

Однак повернулася політична нестабільність. Якщо парламент не зможе обрати президента у грудні, це призведе до нових виборів 2015 року.

У такому разі, за даними соцопитувань, найбільше шансів на перемогу матиме Алексіс Ципрас, лідер ліворадикальної партії СІРІЗА (або Коаліція радикальних лівих).

"Ми передивимось умови допомоги ЄС і МВФ у перші ж дні нашого правління", – заявив він. Він прагне принаймні часткової реструктуризації грецького боргу.

Такі перспективи настільки занепокоїли посадовців у Брюсселі, що ті відкрито висловлюють свою прихильність чи неприхильність грецьким політикам і висловлюють застороги.

Президент Європейської Комісії Жан-Клод Юнкер сказав: "Сподіваюсь, що греки… добре розуміють, що означатимуть неправильні результати виборів для Греції і для єврозони".

Кермо держави, сказав він, може потрапити до рук "екстремістів".

2014 року також спостерігався стабільний зріст популярності партій, спрямованих проти істеблішменту; багато з них також проти об’єднаної Європи. У Франції на виборах до Європейського парламенту переміг Національний фронт Марін Ле Пен, у Британії – Партія незалежності Сполученого Королівства.

В Італії, хоча за опитуваннями впевнено лідирує Маттео Ренці, другим за популярністю є Маттео Сальвіні, лідер антиімміграційної Ліги Півночі, який нещодавно заявив: "Сьогоднішню Європу неможливо реформувати, на мою думку".

Навіть у Німеччині партія євроскептиків "Альтернатива для Німеччини" вже здобула значний політичний вплив.

Незгода щодо мігрантів

Попри невдоволення, владу в Європі – зокрема в Європейському парламенті – міцно тримають в руках основні партії.

Після проблем безробіття та економічного спаду, наступне місце за актуальністю у багатьох країнах посідає проблема мігрантів.

Протягом року до Італії човнами приплило близько 207 тисяч мігрантів. Понад 3400 загинуло у Середземному морі. Німеччина отримала понад 180 тисяч заяв на надання притулку.

Швеція запровадила політику "відкритих дверей" для іммігрантів з Сирії, але це викликало обурення в політичних колах. Праворадикальні "шведські демократи" наполягли на дострокових виборах, які, за їхніми сподіваннями, стануть "референдумом про імміграцію".

Важливо, що саме через збільшення притоку біженців у Німеччині активізувався рух протесту, який частково пов'язаний з праворадикальними силами. Останнім часом щопонеділка вулицями Дрездена проходять тисячі людей з німецькими прапорами – вони виступають проти "ісламізації" їхньої країни". Ангела Меркель засудила ці протести.

Є й інші гарячі питання, які ми не можемо повною мірою освітити:

У Великій Британії цей новий європейський виборчий процес – за принципом, який став відомий як Spitzenkandidaten ("провідні кандидати"), – не знайшов підтримки, і Девід Кемерон був дуже здивований, коли німецькі парламентарі та інші сповістили Даунінг-стріт, що Ангела Меркель підтримала кандидатуру пана Юнкера і закликала до цього усіх виборців.

Кому вгору? Кому вниз?

Пані Меркель лишається найвпливовішим політиком у Європі, але вона самотніша, ніж раніше. Вона й далі наполягає, щоб Італія та Франція докладали більше зусиль для подолання дефіциту своїх бюджетів. Заходи, до яких вони наразі вдаються, "недостатні", каже вона; втім, вітер зараз віє у бік, протилежний суворій економії. Навіть зі збільшенням своєї ваги у єврозоні, Німеччина з гордістю дотримується свого "нульового" бюджету – ані прибутків, ані втрат.

Рейтинг підтримки президента Франції Франсуа Олланда впав до рекордно низьких 13%. Водночас безробіття ніяк не хоче знижуватись. Якщо цього не станеться, Олланд навряд чи матиме шанси на виборах 2017 року.

"Французи будуть безжальними, – сказав він, – і будуть праві". Попри нещодавні спроби надати підприємцям більше свободи, французька дилема ще не розв’язана: як реформувати трудове законодавство, яке вважається невід’ємною частиною французького способу життя.

Маттео Ренці випромінює енергію та впевненість. Він уже впровадив важливі політичні реформи і зараз готує нову версію Акту про працю, який полегшить як працевлаштування, так і звільнення працівників. Втім, Італія лишається у тяжкому економічному стані з заборгованістю у 2 трлн євро (2,5 трлн доларів США) і продовжує непокоїти європейських лідерів.

Шість місяців тому пан Ренці сказав: "Якби Європа сьогодні зробила селфі, це був би втомлений, збайдужілий портрет".

А як справи у Девіда Кемерона? У 2014 році європейські лідери та посадовці почали всерйоз припускати, що після референдуму Велика Британія вийде з ЄС. Багато хто висловлює бажання, щоб вона все ж лишилася, але мало хто хоче йти на важливі поступки або послаблення будь-яких ключових принципів ЄС.

Брюссель з нетерпінням чекає британських виборів у травні, щоб дізнатися, чого саме вимагає Сполучене Королівство.

2014 року Європа ясно побачила свої слабкості: войовничо налаштовану Росію, залежність від російської енергії, масштабну міграцію, надію на м’які методи керівництва у середовищі, де інші не гребують жорсткими, неспроможність оживити мляву економіку.

Попередній президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей висловився прямолінійно: "Без робочих місць і без зросту економіки європейська ідея сама по собі ризикована".

Усі з надією чекають, що у новому році Маріо Драгі з ЄЦБ дасть копняка європейській економіці, придбавши облігації внутрішньої позики.