З-під обстрілів Луганська - у творчість до Луцька

Вимушена переселенка з Луганська Марина Ткачова відкрила у Луцьку дитячу студію "Бяка-закаляка" і малює картини з Луцьким замком.

Вона каже, що доводить собі й іншим, що життя є прекрасним навіть після вимушеної втечі з дому.

"Своє коріння можна переносити з собою, на нове місце мешкання", - так розмірковує про життя Марина Ткачова, молода мама двох діток, яка разом з чоловіком минулого літа приїхала на Волинь погостювати.

Вона згадує, що з рідного Луганська прихопили тільки рюкзак із літнім одягом, оскільки були упевнені, що за місяць воєнні дії припиняться і вони повернуться до звичного життя. Виїхали з міста після того, як одного дня поруч зі студією, де займалася з дітьми Марина Ткачова, почалися бої.

Ще було бажання нормального життя, каже вона:

"В Луганську я відкрила свій Центр розвитку. У нас була річниця, а поруч метрів 100-200 була військова частина... І от в той день чомусь вирішили її захопити. Якраз під кінець нашого свята почалася стрілянина, поруч з нами, дітьми... Все закінчилося добре, дітей ми розвезли, але то був показник для нас, що далі так, як було, не може бути".

"Довіряти світу"

Марина розповідає, що до Луцька поїхали тому, що скористалися запрошенням, адресованим мамі чоловіка. Вчителька біології запросила колегу з Луганська до себе, коли дізналася про війну в Луганську.

Втім, батьки не поїхали через стан здоров’я, але діти наважилися.

Вчителька Галина Ягенська прийняла на перший час і допомагала з житлом і харчами.

Марина Ткачова згадує, як жили у ті дні, коли зрозуміли, що викинуло їх із гнізда не на місяць і не два. Тоді усією сім'єю довго блукали вулицями міста, ходили до музеїв - звикали до нового простору. А ще долучилися до волонтерського руху. Роботи спочатку не мали, тому взялися допомагати місцевим жінкам в організації "Волинь СОС", яка тільки-но створювалася.

Збирали, складали речі, поширювали необхідну інформацію, розповідали про себе. Нові контакти дали змогу влаштуватися на роботу Кирилу, фаховому дизайнеру, а потім і Марині, яка понад усе любить працювати з дітьми.

Марина Ткачова організувала в одному з приватних центрів розвитку дитини свою студію "Бяка-закаляка". Називає її театральною, бо упевнена, що дітям дуже важливо грати у різні рольові ігри, аби краще розуміти світ і себе:

"Я хочу, щоб вони вчилися самостверджуватися, але і довіряли світу. Зараз з цим дуже складно. Але цьому треба вчити. І дорослих, і дітей обов’язково. Навчати любити одне одного, співчувати. Діти дуже розумні, вони усе, як губка, всотують".

"Менше згадувати"

Працюючи у студії, у волонтерському центрі Марина тепер допомагає менше, але все ж у вільну хвилину йде саме туди, щоб допомагати таким, як сама.

А ще Марина Ткачова у Луцьку стала говорити українською.

Каже, що у Луганську в побуті розмовляли російською, але у школі були сильні викладачі української, вчили поеми, пісні співали, тому перейти було неважко.

Син Лев вчиться в україномовній школі, хоча вдома просить розмовляти російською, бо "так йому хочеться". Донечка Варвара українську розуміє та російською їй теж поки говорити простіше. Окрім мови, з минулого є ще спогади, які у цій сім'ї вирішили дозволяти собі дозовано.

"Загалом щодо минулого поставили собі якусь таку планку, бар’єр… Зараз ми повинні далі жити, щось будувати, тому треба менше згадувати про те життя. Я не даю собі зараз всі емоції, що у нас були, входити сюди… Маємо надію, що колись ми повернемося туди, обіймемо ті дерева, кущики ті рідні, поцілуємо той рідний шматочок землі".

Тут, на Волині, Марині і її чоловіку не раз доводилося чути напівжартівливі запитання, що вони думають про начебто дуже підступних мешканців Західної України.

Вона каже, що спочатку не розуміла, про що йдеться, бо ж ані вона, ні чоловік у себе вдома не дивилися новин по телевізору, читали їх в інтернеті, тож, про небезпечних "бандерівців" вони дізналися уже тут, на Волині.

Утім, тема інформаційної війни для родини Ткачових важлива, адже в Луганську залишилися їхні батьки, які іноді ставлять дітям промовисті запитання.

"Але у цій ситуації, - міркує вголос Марина, - у них є ми!"

Допомога

Сім’я Ткачових не просто облаштувалася у Луцьку надовго: вони заявили про себе на виставці "Дерево до неба". Мама Марина, тато Кирило, син Лев і донька Варвара показували у місцевій мистецькій галереї творчість Марини: дерево із маленькими деревцями у кроні, кит, який на спині тримає луцький замок Любарта.

Художниця каже, що тепер багато картин у неї "малюються" як символ коріння, символ домівки, які можна переселяти разом із собою на нове місце мешкання.

Марина ділиться власними порадами іншим переселенцям.

"Робіть усе, як ніби ви вдома. Шукайте нових друзів, нові зв’язки, шукайте нове місце для себе і своїх дітей... Знайомтеся з волонтерами. Спочатку складно: не на все вистачає грошей і вони швидко закінчуються. Тому допомога спочатку – це дуже добре, продуктові набори, якісь речі…. Але потім це треба якось віддавати", - каже Марина і розповідає, як саме слід віддавати.

"Нехай це буде твій час. Нехай це буде дві години на тиждень, якийсь день – і ти віддаєш, щоб щось посортувати чи прийняти якогось переселенця, показати йому місто. І спокійно казати: ну, такі обставини, ти переїхав... І головне розуміти, що ваше життя – воно у вас є".