Як іспанець Маріо допомагає Донбасу

"Бачиш, навіть з Іспанії приїжджають!", - так літня жінка каже про Маріо, який приймає допомогу для біженців в волонтерському центрі в Києві.

Ця киянка разом із сусідами вперше привезла сюди декілька мішків із речами, взуттям і ковдрами і тепер уважно вивчає список потреб переселенців, який вивішений на склі приймального вікна.

"Я сама перенесла війну. Я знаю що це таке", - каже жінка.

"Зі світу по нитці, голому – сорочка. Правильно?", - додає її сусід, який перекидає у віконце мішки з речами.

"Дякую, muchas gracias", - відповідає їм Маріо українською та іспанською.

Волонтери облаштували цей центр допомоги усередині минулого року на території старої швейної фабрики – поряд відомого туристам Андріївського узвозу. На великому подвір'ї розташовані різні фургончики з речами та вказівники. Раніше тут також готували гарячі обіди.

Тут допомагають людям, що переїжджають зі сходу України, де триває конфлікт, а також з анексованого Росією Криму.

Маріо Гарсіа Калатаюд працює тут вже більше трьох місяців – допомагає приймати та складати речі, які приносять люди. Попри те, що він говорить лише іспанською, каже, що всіх тут розуміє.

Нещодавно в нього з’явився іспаномовний друг – канадець Джон, який знає мову, оскільки його мама з Колумбії.

"На тижні приходить чоловік, що знає французьку та російську мову. Тож Маріо говорить до мене іспанською, я перекладаю французькою, а той чоловік – російською – щоб люди його зрозуміли", - розповідає Джон.

Інші волонтери спілкуються з Маріо за допомогою жестів чи онлайн-перекладача, але кажуть, що проблем з розумінням одне одного не виникає. Окрім того, за цей час вони вивчили декілька простих іспанських слів – дякую, привіт, як справи, а Маріо - декілька українських.

Маріо в Україні вже майже півроку - він приїхав сюди як представник іспанської громадської організації, яка допомагає Україні.

"Я не міг більше бути вдома. Я раніше вийшов на пенсію, мої діти дорослі, я не одружений. Я сказав, що я поїду і буду допомагати цій країні, чим зможу", - розповідає Маріо.

У нього двоє дітей і вже двоє внуків – він каже, що діти з розумінням ставляться до його вибору.

Це він вперше приїхав в Україну. Через два тижні після приїзду, в час Різдва та Нового року, він був біля Донецька – привозив українським військовим речі, їжу та медикаменти.

Він згадує, як тоді разом з бійцями чаркували чаєм та показує спільні фотографії - у бункері, поряд з танком, біля БТР.

"Деякі місцеві люди до нас приходили - і я не міг відмовити нікому і допомагав їм", - розповідає Маріо.

Сам він родом з містечка Карлет, 26 років працював у міській раді Валенсі. До цього - керівником у міжнародній торговій компанії, через це бував у Лівії, Саудівській Аравії та Кувейті.

Зараз Маріо достроково вийшов на пенсію та працює волонтером у центрі на Фролівській. "Для мене велика честь працювати з усіма цими людьми України", - каже він, додаючи, що українці та українки дуже працьовиті, відповідальні та товариські.

Маріо проводить нам екскурсію центром – ось фургончики з одягом, речами для дому, медичний центр. Волонтери створили системи реєстрації біженців та контролюють видачу допомоги, тож до більшості з дверей стоять черги.

Дві жінки з Києва, що сортують одяг - Олена та Ольга, кажуть, що розуміють Маріо завдяки жестам, простій англійській чи через перекладач в телефоні.

Ольга проводить в центрі кожен день. "Всі ми тут, щоб допомогти людям. Бо ми дуже співчуваємо тому, що сталось", - каже молода жінка.

"І готові весь свій час – хтось після роботи, хтось повністю – допомагати цим людям, аби вони якомога швидше адаптувались, якомога швидше стали на ноги, в нас одна мета", - додає Ольга.

"Багато людей у мене запитують, скільки часу я буду тут. Якщо бог визначив моє призначення тут в Україні – я не знаю, коли я поїду, не знаю. Буду допомагати Україні всім, чим зможу", - говорить Маріо.

На його думку, підтримка, яку тут надають переселенцям, також важлива для військових, які перебувають на Сході. "Вони там борються, і якщо озираються назад і бачать, що тут люди згуртовані, працюють, не забувають нікого, військові мають більше сили та завзяття для боротьби", - каже він.