Східний фронт НАТО: відповідь Путіну

Cьогодні НАТО представить деталі плану, який генсек альянсу Єнс Столтенберґ назвав "найбільшим посиленням колективного захисту від кінця холодної війни".

План має заспокоїти країни НАТО у Східній Європі і стримати те, що сприймається як російська загроза республікам Балтії та іншим членам НАТО, якщо криза в Україні вийде з-під контролю.

Військові формування, про які заявлять сьогодні, мають посилити можливість НАТО швидко реагувати на військову загрозу. Це свідчить, що лідери Альянсу вбачають у анексії Криму і набігах на схід України дещо більше, ніж просто тимчасову кризу стосунків між Москвою і Заходом.

Про це чітко заявив на початку тижня заступник генерального секретаря НАТО Александр Вершбоу – досвідчений американський дипломат.

"Російська агресія проти України, – сказав він, – це не окремий інцидент, а зміна правил гри в європейській безпеці. Вона відбиває нові тенденції, які проявляються вже декілька років…"

Ще гірше, що подальший розвиток української кризи неможливо передбачити, хвилюються ключові особи НАТО.

Всі сподівалися, що санкції проти Росії (підкріплені падінням цін на нафту) змусять президента Володимира Путіна передумати. Але багато експертів вважає, що при цьому було недооцінено внутрішньополітичні аспекти російських пригод в Україні.

Ніхто не знає, як розвиватимуться події в найближчі тижні й місяці. Можливо, всі звикнуть до млявої боротьби з епізодичними загостреннями та перервами з безуспішними перемовинами.

Водночас, ніхто у НАТО не виключає стрімкої ескалації конфлікту, наприклад, російського прориву через Маріуполь, щоб пробити коридор до Криму.

Російські передислокації та раптові маневри дозволяють припустити, що така операція може відбутися несподівано.

Військові керівники Альянсу, з якими я розмовляв, переконані, що Росія могла б здійснити таку операцію за лічені дні, і українська армія не змогла би їх зупинити.

Криза викликає непевність, а непевність веде до зростання ризику. Ось чому східний напрямок зараз однозначно є оборонним пріоритетом для НАТО.

Завданням альянсу є ревізія та оновлення усіх своїх сил швидкого реагування на суші, на воді та в повітрі.

Але головний крок - це створення так званого "клину": підрозділу бригадного складу (близько чотирьох-п’яти тисяч осіб), частина якого зможе розгорнути дії за два дні, а решта - долучитися протягом тижня.

На сьогоднішній зустрічі НАТО міністри оборони оголосять, як буде утворено цей підрозділ і хто братиме в цьому участь. Людей загалом може знадобитися значно більше, ніж 5000, адже сюди тимчасово підтягуватимуться різні підрозділи за принципом ротації.

Можливість швидко переміщатися – це одне питання, але крім того на східному флангу НАТО мають бути необхідні умови, щоб прийняти, розмістити і утримувати відряджених військових.

З цієї метою у шести країнах НАТО – Естонії, Латвії, Литві, Польщі, Румунії та Болгарії – мають бути утворені командні органи.

Кожен із цих невеличких штабів буде обслуговувати приблизно 50 працівників, половина з яких представлятимуть країну-господаря, а половина – інші країни НАТО.

Їхня робота – гарантувати, що там, де потрібно, спецпідрозділи зможуть оперативно приступити до дій; а в періоди очікування вони допомагатимуть із плануванням колективної оборони і організацією міжнародних навчань.

Такі навчання НАТО збирається проводити на постійній основі. Низка країн (не в останню чергу – США) знову шукають можливості розмістити в Європі важке озброєння, зокрема танки й артилерію – хоч і не в значній кількості, але достатньо, щоб акцентувати стримувальні наміри НАТО.

Звісно, наміри кожен тлумачить по-своєму. НАТО вважає свої дії винятково оборонними, але з Москви їх побачать інакше. Принципово різне розуміння української кризи поглиблює тріщину в стосунках між Росією і Заходом.

Інші плани НАТО – відкрити навчальний центр у Грузії, а також підтримати реформи в українських збройних силах – також тривожать Москву.

Напруга ще більше посилиться, якщо США чи інші члени НАТО вирішать надати Україні зброю.

Це питання вирішуватиме, власне, не НАТО, а національні уряди. Зараз всі уважно спостерігають за дебатами в адміністрації Обами.

Досі США стримувались від постачання зброї, надаючи перевагу нелетальній допомозі на кшталт бронежилетів, біноклів чи медичного обладнання. Серед американських подарунків – радіолокаційна станція виявлення мінометних позицій, але не точніші й досконаліші системи, які би вказували джерело вогню далекобійних артилерійських знарядь.

Утім, настрій у Вашингтоні міняється.

Багато хто зараз виступає за те, щоб США суттєвіше підтримували українську армію, хоча би оборонними системами. Про це йдеться у <bold><link type="page"><caption> звіті</caption><url href="http://www.brookings.edu/research/reports/2015/02/ukraine-independence-russian-aggression" platform="highweb"/></link></bold> Інституту Брукінгс - впливового аналітичного центру; цей документ важливий ще й тому, що серед його авторів – кілька колишніх представників адміністрації з досвідом розгляду таких питань.

Дехто з чинних посадовців, як кажуть, теж переосмислює свою позицію з цього питання.

Держсекретар Джон Керрі планує найближчими днями обговорити постачання зброї з союзниками США на зустрічах у Брюсселі та Мюнхені.

Це питання дедалі більше цікавить політиків у Вашингтоні. Та деякі експерти і далі <link type="page"><caption> застерігають</caption><url href="http://warontherocks.com/2015/02/the-escalation-advocates-are-wrong-on-ukraine/?singlepage=1" platform="highweb"/></link>, що такий курс лише роздмухає полум’я і, можливо, спровокує росіян на активніші воєнні дії.

Після нинішньої одноденної зустрічі міністрів НАТО, у Мюнхені в п’ятницю розпочнеться щорічна конференція з питань міжнародної безпеки. Україна там теж виразно фігуруватиме.

На конференції слід чекати не лише неформальних розмов США та союзників – у ній також братиме участь міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров, який має зустрітися з кількома іншими важливими гравцями.

Та втім, це можуть бути лише порожні балачки.