Люди в Донецьку живуть від обстрілу до обстрілу

Читаючи щоденні зведення зі сходу України, можна подумати, що життя в Донецьку нагадує короткі перебіжки між бомбардуваннями. Щоб зрозуміти, так це чи ні, я вирушила на довгу прогулянку різними частинами міста.

Порівняно з літніми місяцями, на вулицях стало помітно більше народу. Незважаючи на щоденні обстріли деяких частин міста, люди намагаються повернутися до мирного життя.

Транспорт ходить за розкладом.

Дитячі обіцянки

У багатьох школах тривають заняття. Щоправда, поруч з табличкою "ласкаво просимо" на ґанку обов'язково висить вказівник на бомбосховище. Діти шумлять і граються на перервах. Але навіть в очах малюків читається якась серйозність.

"Діти дуже змінилися в цьому році", - підтверджує мої спостереження завуч школи №14 Наталія Скрибченко.

"Вони ніби дорослішими стали. Всі, від першачків до старших, цього року зовсім по-іншому до навчання ставляться. Їх навіть не треба змушувати робити завдання, таке у них з'явилося бажання вчитися. Вони навіть давали такі маленькі обіцянки слухатися і не прогулювати тепер. Діти думають, що якщо вони стануть краще, життя повернеться на круги своя і все буде добре", - тут Наталя збивається, на її очах застигають сльози.

"Ми всі живемо цією надією, - каже її колега, вчитель історії Нінель Кашкина. - Щоранку прокидаємося з надією, що сьогодні не буде обстрілів, що всі повернуться додому цілими і здоровими, що війна, нарешті, закінчиться. Ми дуже хочемо миру".

Вчителі школи №14 кажуть, що з кожним днем в класи приходить все більше дітей. Обов'язкового відвідування в цьому навчальному році немає. Це питання залишили на розсуд батьків. Діти, що залишаються вдома, можуть робити завдання дистанційно - за допомогою інтернету. Однак у багатьох класах відвідуваність стовідсоткова.

"Знаєте, для хлопців школа - це частина дитинства, і незважаючи на війну, діти хочуть дитинства, хочуть нормального життя. Та й ми, дорослі, хочемо того ж", - додає Скрибченко.

Лікарняні хроніки

В клініки Донецька щодня привозять нових постраждалих від обстрілів.

В одній з найбільших лікарень регіону - лікарні імені Калініна - зараз з 1000 місць заповнено близько 450. Вперше за довгий час вільні ліжка є навіть в реанімації. Мирних жителів тут лікують окремо від учасників бойових дій.

Лікарі кажуть, що роблять це для зручності і тих, і інших. Провідати поранених бійців часто приходять їхні збройні товариші. З деякими цілодобово знаходиться озброєна охорона.

Безпосередніх учасників бойових дій тримають в лікарняних палатах лише до того моменту, коли їх стан перестає бути критичним. Після цього їх переводять в так званий "госпіталь Донецької народної республіки".

"Представники ополчення забрали у нас один з корпусів під свої потреби. Що там відбувається, я не знаю. Після того, як ми виводимо постраждалих з критичного стану, всіх військових забирають туди", - пояснив мені заступник генерального директора лікарні з хірургічної службі Андрій Сагалевич.

Проблем у лікарні небагато, але вони дуже серйозні: закінчуються препарати для анестезії та наркозу.

"ДНР нам ніяких взагалі медикаментів не виділяє. Ми користуємося тільки тим, що приходить від мінохоронздоров'я України. Але є велика проблема з переміщенням цих медикаментів. В результаті останні два місяці ми жили фактично за рахунок поставок від Червоного Хреста", - розповідає Сагалевич.

Однак на початку жовтня Червоний Хрест заявив про призупинення операційної діяльності на всій території України у зв'язку із загибеллю свого співробітника під час одного з артобстрілів Донецька.

"Якщо нічого не зміниться, то з 11 жовтня ми не зможемо зробити жодної операції. Я звертався до міністра охорони здоров'я ДНР. Результатів немає. Всі місцеві підприємства, які мали ліцензію на продаж наркотичних засобів для потреб медицини, ДНР закрила. А альтернативних каналів поставок не налагодили. Як ми з понеділка будемо людей лікувати, я не знаю", - зітхає Сагалевич.

Доктор відзначає, що в цілому спілкування з представниками самопроголошеної "Донецької народної республіки" проходить без конфліктів.

Безпосередні учасники бойових дій відносяться до лікарів з повагою. Щоправда, іноді, за словами Сагалевича, вони самі ставлять собі діагнози і вимагають провести операції. Переконати озброєних людей, що знаходяться під емоціями від бою, який щойно закінчився, вдається не завжди.

Холодне майбутнє

За словами жителів Донецька, опалювальний сезон в місті зазвичай починається у першій половині жовтня. А значить, поки що холодні батареї - звична річ.

Ночами температура вже наближається до нульової позначки. І найбільше цим стурбовані жителі будівель, постраждалих від обстрілів.

Вибиті вікна в декількох школах і парі корпусів лікарні Калініна. Поки що їх закладають плівкою або забивають дошками. Скільки протримаються інші вікна, ніхто не знає.

У місті періодично чути гул вибухів з боку аеропорту і селища Авдіївка - там тривають бої. Прихильники так званої "ДНР" намагаються вибити з території аеропорту та прилеглих селищ українську армію.

Відрізняти залп пострілу від гулу снаряда, що розірвався, в Донецьку навчилися, здається, всі. Особливо набили руку в цьому жителі Куйбишевського, Київського та Петровського районів міста. Саме туди найчастіше прилітають снаряди.

І там в напівзруйнованих будинках, в будинках, де немає світла і води, продовжують залишатися люди. На вулицях в районах, близьких до аеропорту, можна зустріти в основному літніх людей. Молодь, мабуть, переїхала до знайомих в центр міста або взагалі покинула Донецьк.

Ті, хто залишився, кажуть, що їм просто нема куди йти.

"Я тут все життя прожив. Куди я піду з дому, та й до кого?", - питає мене пенсіонер Сергій Корольов, прибиваючи фанеру до рам своїх вікон. Три дні тому у двір їхнього будинку прилетів снаряд. Сергій і його дружина дивом залишилися живими.

"Я сам будівельник. Зводив десятки будівель і заводів по всьому Донбасу. І деякі з них тепер лежать в руїнах. За що нам таке на старості років?", - говорить він. Нашу розмову перериває гул залпів. Здається, десь працює установка "Град".

"Чи не час нам абикуди піти?", - марно намагаючись знайти очима укриття, питаю я. Дідусь, здається, незворушний.

"Це ще далеко. Поки не страшно. Не хвилюйся, я вже досвідчений, дам сигнал, коли і куди падати", - посміхаючись, відповідає він.

Акуратно наступаючи на крихту розбитого скла, до нас підходить білий кіт. Від звуку особливо гучного вибуху він вигинає спину і притискається до моїх чобіт.

Оголошене у вересні перемир'я так і не принесло в Донецьк довгоочікуваного спокою. Учасники конфлікту продовжують звинувачувати одне одного в порушенні перемир'я - і зміцнюють бойові позиції. Вихід з цієї тривалої кризи все ще не знайдений. А значить, всі спроби людей налагодити мирне життя можуть виявитися марними - після чергового залпу.