Крим: "сіра зона" для незгодних

Бути непроросійським в анексованому Криму сьогодні - справжній виклик. За словами правозахисників, ризики такої позиції варіюються від психологічного тиску до фізичного зникнення.

Представники нової кримської влади визнають - проблеми з захистом прав людини тут справді є, однак це "спадщина України" та відхід від "насильницької українізації".

За <link type="page"><caption> інформацією</caption><url href="http://www.bbc.co.uk/ukrainian/entertainment/2014/11/141117_hrw_crimea_human_rights_she" platform="highweb"/></link> організації Human Rights Watch, найбільше на півострові страждають кримські татари, однак і українські активісти зазнають переслідувань.

ВВС Україна попросила оцінити ситуацію з правами української громади правозахисників з самого Криму, з України, Росії, а також поспілкувалася з нещодавно призначеною "Уповноваженою з прав людини у Республіці Крим".

Стабільно складно

"У Криму не присутні жодні міжнародні структури, пов’язані з правами людини (ООН, ОБСЄ)... Там навіть іноземних журналістів дуже мало. У якомусь сенсі це "сіра зона" з точки зору міжнародного права та спостереження міжнародних організацій", - розповідає ВВС Україна російський правозахисник Андрій Юров - член Ради з прав людини при президенті Росії.

На півострові триває процес "звикання" до російського правового поля, яке, за оцінками Андрія Юрова, є більш жорстким у порівнянні з українським.

"Все це накладається ще й на місцевих законодавців та правозастосувачів, які не завжди відрізняються, м’яко кажучи, великою любов’ю до прав людини", - додає Андрій Юров.

Але у Криму з липня запроваджено посаду <link type="page"><caption> Уповноваженого з прав людини</caption><url href="http://ombudsman.rk.gov.ru" platform="highweb"/></link> (за російським законодавством свого омбудсмана може мати кожен суб'єкт РФ), а "уряд республіки" проводить відкриті засідання комісії по розслідуванню фактів зникнення кримських татар, створено відповідну контактну групу.

Ситуація, втім, за свідченням правозахисників, залишається "стабільно складною".

Відхід України

За даними офісу українського омбудсмана Валерії Лутковської, з півострова на континентальну Україну переїхало майже 20 тисяч громадян, з яких понад 5 тисяч - діти.

У Криму фактично немає україномовних друкованих ЗМІ. На кримському телебаченні залишили єдину українську програму з чотирьох, що були раніше. Є випадки блокування україномовних інтернет-сайтів для кримчан.

Закриваються українські школи в Щолкіно та Керчі, загалом скоротили кількість україномовних класів та уроків українською.

"У Севастополі закрито відділення всеукраїнської організації "Просвіта". У вересні в Таврійському національному університеті у Сімферополі ліквідували факультет української філології, більшість викладачів факультету скоротили", - йдеться в повідомленні офісу Валерії Лутковської.

Її кримська колега, втім, проблем у таких змінах не вбачає.

"Та кількість українських класів, яка у нас була – це була насильницька українізація Криму", - розповідає Уповноважена з прав людини у Криму Людмила Лубіна в коментарі ВВС Україна.

За її словами, до неї ніхто не звертався з приводу скорочення україномовної освіти.

"Зараз батьки вже не пов’язують майбутнє своїх дітей з Україною, тому охочих навчатись російською більше", - говорить Людмила Лубіна й додає, що українську мову в Криму ніхто не забороняє, а офіційно тут взагалі підтримують три мови: російську, українську та кримськотатарську.

Кримська омбудсман запевняє, що сама любить українську мову. "Іноді я спілкуюся зі слідчим комітетом і запитую [українською - ред.]: чому ви вжили цей запобіжний захід? В них дуже цікава реакція", - жартує уповноважена.

Сама вона 2009 року стала заслуженим юристом України, більше десяти років працювала адвокатом в системі українського законодавства.

"Ось з татарами все в порядку - у них як були татарські школи, як пропагували вони свою мову та культуру, так ніхто й не скаржиться", - додає Людмила Лубіна.

Немає на кого тиснути

Олександра Криленкова, одна з координаторів Кримської польової місії з прав людини, підтверджує - масових фактів якихось утисків україномовної громади в Криму зараз не фіксується. Втім, тут причина скоріше у тому, що проукраїнських активістів на півострові залишилося дуже мало.

"Ми не можемо зафіксувати тиск на український рух у Криму, тому що зараз таких рухів фактично немає. Хоча ще навесні вони були", - говорить Олександра Кривенкова.

За її інформацією, більшість активістів, які займалися просуванням української культури, змушені були поїхати з Криму ще у березні-травні через тиск на них.

Ті, хто залишився, продовжують відчувати особливу увагу до себе зі сторони правоохоронних органів.

"На день незалежності України кілька активістів вийшли на прогулянку з символікою України. За ними було стеження, ходила поліція, але ніхто не був затриманий... Інший активіст проїхав на велосипеді з українським прапором – його затримали, але потім відпустили", - розповідає Олександра Криленкова.

Втім, за даними Валерії Лутковської, психологічним тиском тут справа не обмежується.

"Фіксуються випадки зникнень та вбивств громадських активістів, які не розслідуються правоохоронними органами належним чином. Мова йде, в першу чергу, про вбивство Станіслава Карачевського, Марка Іванюка, зникнення Леоніда Коржа, Віктора Москалева, Василя Черниша, а також інші численні випадки", - йдеться у коментарі офісу українського омбудсмана ВВС Україна.

Там додають, що у Криму переслідують представників Української православної церкви Київського патріархату (УПЦ-КП): "У Севастополі, Красноперекопську, Керчі та селі Перевальне храми УПЦ-КП були насильно закриті представниками так званої "кримської самооборони" за сприяння місцевої влади".

Андрій Юров зазначає, що після того, як російське законодавство на півострові вступить у повну силу (так званий "перехідний період інтеграції до РФ" закінчується 1 січня 2015 року), деякі релігійні групи, як, наприклад, греко-католики чи православні київського патріархату, будуть вважатися "іноземними релігійними організаціями". "А у Російській Федерації в іноземних релігійних організацій дуже складний правовий статус", - пояснює російський правозахисник.

Заручники анексії

Справжніми заручниками ситуації на півострові стали люди, які на момент анексії перебували у кримських в'язницях чи СІЗО.

"Їх автоматично прийняли в російське громадянство. І ці люди тепер можуть бути етаповані в будь-який регіон РФ, хоча фактично вони є українськими громадянами", - розповідає помічник українського омбудсмена Михайло Чаплига.

Втім, у його кримських колег є своя версія даної ситуації. За словами Людмили Лубіної, за весь час лише 18 кримських в'язнів відмовилися від російського громадянства - з надією, що їх переведуть на "континентальну" Україну.

"У мене була відповідь від міністерства юстиції України, яке цим громадянам відповіло, що вони продовжують відбувати покарання в Україні, питання про їхню екстрадицію вирішене не буде", - говорить уповноважена з захисту прав людини Криму.

Торкаючись теми міжнародного контролю, Людмила Лубіна пригадує про те, як домовлялась про візит у СІЗО для комісара Ради Європи з прав людини Нілса Муйжніекса: "Я кажу – я вирішу питання, щоб ви подивилися умови утримання у наших в'язницях та СІЗО. Там жахливі умови. Але ви напишете, що це спадщина України".

"У порівнянні з тим, що було тоді за України, і з тим, що є зараз – це рай", - стверджує кримська урядовець.

Міжнародний моніторинг

Правозахисні організації не полишають надії забезпечити міжнародний моніторинг ситуації з правами людини в Криму.

1 грудня у Києві Валерія Лутковська обговорюватиме з Нілсом Муйженіксом план дій щодо реалізації Кримської моніторингової ініціативи. Зараз існує ідея створення тристоронньої місії в Криму під головуванням комісара з прав людини Ради Європи та за участі омбудсманів від України та Росії.

Офіс українського омбудсмана разом з Кримською польовою місією намагаються фіксувати факти відповідних обмежень і порушень.

Втім, з кримським омбудсманом щодо таких ініціатив українська сторона жодних переговорів не веде.

"Контактів з українським омбудсманом у нас ніяких немає, Лутковська нас не визнає – для неї ми анексована територія", - констатує Людмила Лубіна.