Грузинські канікули: море, вино і хачапурі

Якщо перефразувати відомий твір Ернеста Хемінгуея, то Грузія – це свято, яке завжди з тобою. Багато років ця країна здавалася мені дуже містичною та, попри не надто велику відстань, – недосяжною. Проте, одного дня, доля зробила рішучий поворот - і ми все ж зустрілися.

Грузія – надзвичайно багатогранна і колоритна. Відкривши для себе один її регіон, наступного разу обов’язково захочеться відвідати ще один. Моє знайомство почалося з Аджарії. Дуже хотілося на море і свіжого інжиру, тому вибір упав на Батумі – аджарську чорноморську столицю.

Тут особлива атмосфера – суміш азіатського хаосу, європейської вишуканості й істинно грузинської гостинності. Пізніше я усвідомила, що гостинність в Грузії – не просто елемент ввічливості до іноземців. Це щось значно більше, що вписано в генетичний код нації.

Відмовитися від частування в гостях у грузина – це образа для господаря. Тут поважають гостей і зроблять усе, щоб мандрівник захотів лишитися надовше і обов’язково був задоволений. Для цього вам розповідатимуть неймовірні історії про Грузію та її культуру, про різних людей – видатних і не дуже, безперестанку будуть підливати вина і здаватиметься, що воно не закінчується. А якщо ви скажете, що вже наїлися – вам натякнуть, що це лише початок, і ви не можете піти, поки не скуштуєте ще кілька домашніх хінкалі.

Власне, про грузинську кухню. Мені неодноразово доводилося чути, що вона дуже смачна. Батумі зустрів нас справжньою тропічною зливою, і ми сховалися в місцевому генделику. Відкриваю меню й розумію, що назви більшості страв мені ні про що не говорять. Не довго думаючи, замовляємо по хачапурі. Коли через деякий час я побачила офіціанта, який несе дві величезних таці, зрозуміла, що поспішила і можна було б обмежитися одним хачапурі на двох.

Для гурманів тут буде чим поласувати. Але якщо ви - вегетаріанець і плануєте свою першу мандрівку в Грузію, знайте, що вам може бути тяжко. Адже м’ясо – це невід’ємний елемент грузинської кухні, який присутній фактично в усіх стравах. Так само як і тісто, сири, різноманітні соуси і яйця. А ще величезні порції, тому що хорошого має бути багато. Та все ж у Батумі завжди можна знайти свіжі овочі й фрукти. Особливо якщо завітати на великий ринок одразу за містом.

Отже, дощ нарешті скінчився. Вологе парке повітря нагадує, що поруч не лише море, але й субтропічні гори. Справді унікальне поєднання. Гори в Батумі невеликі, і їхні обриси в будь-яку погоду роблять місцеві пейзажі напрочуд фотогенічними. Коли наближається гроза, море має насичений синій колір і особливо гармоніює з гірським краєвидом.

Міста біля моря завжди мають особливий характер. Батумі місцями нагадує Одесу – колоритними подвір’ями, неспішною ходою лінивих котів і відкритими терасами під густими кронами дерев. Про те, як у Батумі сушать одяг та білизну, можна писати безліч нарисів. Складається враження, що простягнуті через піввулиці мотузки з речами – це обов’язковий атрибут міста. Із захопленням я розглядала місцеву архітектуру, яка є дивною сумішшю радянського спадку, шарму європейського модернізму і сучасних хмарочосів.

Вивчаючи різні куточки міста з фотоапаратом у руці, ми іноді випадково потрапляли на чиєсь подвір’я, де доводилося спілкуватися з незнайомими людьми. Грузини дуже радо йдуть на діалог. Це народ, який любить спілкування, не замикається в собі та щиро проявляє почуття. Перше питання завжди - звідки ми. Дізнавшись, що з України, ми у відповідь завжди чули тільки слова підтримки.

На балконах квартир та у кав’ярнях Батумі часто можна побачити українські прапори. Часом хтось починав з ностальгією згадувати про роки, проведені в Україні, і від усього серця бажати, щоб усе в нас було добре. А продавець інжиру на пляжі із захопленням казав, як сильно він українців "ко́хає”.

Є дві речі, які обов’язково варто зробити в Батумі: взяти напрокат велосипед, щоб проїхатись по набережній біля моря, а також завітати в ботанічний сад. В саду можна провести цілий день, блукаючи різними кліматичними зонами, звідки час від часу відкривається чудовий вигляд на море. Набережна може вивести аж до турецького кордону, який зовсім близько.

Розповідь про літню Грузію буде неповноцінною, якщо я не напишу про іще одне чарівне місце – Сігнахі. Це невелике містечко в Кахетії - регіоні, де виробляють славнозвісне грузинське вино. Сігнахі розташований на горі, з якої відкривається приголомшливий вигляд на Алазанську долину. В ясну погоду видно сніжні гори вдалечині.

Декілька років тому місто було повністю відреставроване, але не втратило свого давнього колориту. Вночі тут вирує активне життя, вузенькі вулички таємниче освітлюються ліхтарями, а при денному світлі в очі кидаються сотні дахів з червоної черепиці.

Приваблива причина відвідати це маленьке містечко закоханим – наявність загсу, де можна одружитися в будь-який час доби без попередньої реєстрації.

У продовженні цього блогу я розповім про Тбілісі і про те, де у Грузії краще зимувати.