Тревел-блог: ірландські дороги ведуть до океану

Якось дублінський друг сказав мені: "Менше часу проводь в Дубліні. Сідай в потяг і рушай подалі від великого міста. Там ти побачиш справжню Ірландію". Він народився на заході Ірландії і знав, про що говорить.

"Смарагдовий острів" - так поетично називають Ірландію.

Тут дуже добре розвинена інфраструктура. Завдяки невеликим відстаням подорожувати по країні зручно і легко. Де б ти не був – за кілька годин можна перетнути острів уздовж і впоперек та знайти красиве узбережжя в будь-якому кінці країни.

Прокинувшись у Дубліні, за три години можна дістатися до Голвея і дихати повітрям біля Атлантичного океану.

Власне, про Голвей. Саме через це колоритне містечко пролягає шлях до Могерських скель (Cliffs of Moher), які лежать у графстві Клер. Кліфи Могер - місце справді дивовижної краси. На самому початку через велике скупчення людей може здатися, що опинився десь біля Колізею чи Лувру. Охочих зробити селфі напрочуд багато. Не дивно, адже ці скелі – візитна картка Ірландії і найпопулярніший туристичний напрямок після Дубліна.

Маршрут пролягає фактично над прірвою, тому для туристів зробили спеціальну стежку з огорожею в найбільш небезпечних місцях. Висота скель місцями сягає понад двохсот метрів, і це вражає. На їхньому фоні кам’яна вежа О’Браєна здається зовсім мініатюрною.

Протяжність скель складає вісім кілометрів, і цю відстань краще пройти неспішно, час від часу зупиняючись, щоби вдосталь насолодитися красою краєвидів. Чим далі, тим менше людей траплятиметься на шляху і з’явиться можливість усамітнитися. Дорогою нам трапилися дуже кумедні віслюки, які з цікавістю розглядали перехожих.

На цих скелях можна перебувати годинами, споглядаючи океан і слухаючи прибій. Виникає відчуття, що це справді кінець світу. Як люблять жартувати самі ірландці: "Наступна зупинка звідси – Нью-Йорк".

По дорозі до скель, ми завітали в старе абатство Кайлемор, що у Коннемарі, графство Голвей.

Монастир на місці замку Кайлемор заснували у 1920 році черниці бенедиктинського ордену, які залишили Бельгію після Першої світової війни. На його території є Вікторіанський сад, Чайний дім, кав’ярня і магазин, де можна придбати традиційні ірландські ласощі.

Перебуваючи в цьому графстві, ми не могли не заїхати в Національний парк Коннемара, адже він лежить неподалік від абатства. Для дослідження парку можна обрати маршрути різної складності. Там доволі вітряно і небагато туристів. Нам зустрілися лише спортсмени і поодинокі мандрівники. Це прекрасне місце для любителів хайкінгу та інших пішохідних видів спорту.

Наступний напрямок, куди я вирушила разом з подругою, – південний захід Ірландії.

Місто Корк, яке лежить в однойменному графстві, є другим найбільшим містом Ірландії після столиці. Особливість цього регіону – це його самобутність і місцевий патріотизм. У мешканців Корку своєрідний акцент, над яким частенько кепкують дублінці, бо навіть вони інколи не здатні його зрозуміти.

У цьому місті ми так і не побачили жодної реклами найвідомішого ірландського пива Guinness, яка є всюди в Дубліні. Натомість тут активно рекламують місцеве пиво Beamish, яке також має давню історію.

Свого часу ця броварня була найбільшою в країні та експортувала свій товар у США, Австралію і навіть на Карибські острови. До слова, любителі крафтового пива можуть знайти в Корку багато цікавого. Це місто славиться великою кількістю броварень, які виробляють власне вишукане пиво.

У Корку обов’язково потрібно відвідати Англійський ринок, який існує з кінця 18 ст. У 2011 році під час державного візиту в Ірландію його відвідала британська королева Єлизавета II. Навіть після реконструкції будівля зберегла свій вікторіанський дизайн. Окрім візуальної насолоди, це місце ще й дуже порадує гурманів асортиментом продуктів із різних куточків світу.

Мало хто знає, але зовсім недалеко від Корка лежить місто Ков (Cobh), куди можна дістатися менш ніж за півгодини з місцевої залізничної станції. Це портове містечко колись називалося Квінстаун на честь королеви Вікторії. З ним пов’язана сумна історія двох легендарних кораблів.

У 1912 році тут була остання зупинка "Титаніка" перед тим, як корабель вийшов в Атлантичний океан у останню подорож. За три роки трагедія спіткала інший британський корабель – "Лузітанію", який затонув від торпеди від німецької субмарини U-20.

Усіх пасажирів, що вижили, відправили в Ков, а загиблих поховали на місцевому цвинтарі. У місті діє музей, який пропонує Titanic Experience Cobh – екскурсію, яка надає можливість віртуально пережити історію останніх пасажирів "Титаніка".

Ков – містечко з дуже особливою атмосферою. На його вулицях у нас інколи виникало відчуття, ніби воно застигло в часі, і десь за рогом от-от з’являться персонажі Чарльза Діккенса чи Марка Твена. Вражає місцевий собор Св. Колмана. В ньому перебуває один із найбільших у Європі карильйонів – музичний інструмент, що виконує мелодії за допомогою дзвонів.

Лишивши позаду романтичний Ков, ми рушили далі. Наступним на мапі наших ірландських відкриттів був Дінгл у графстві Керрі. Це місто лежить на однойменному півострові і омивається Атлантичним океаном. Нам дуже пощастило з погодою, адже зазвичай в такій гірській місцевості багато дощить, але ми весь час насолоджувалися сонячною погодою.

Дінгл – яскраве містечко, по якому приємно гуляти. Тут пахне морем і варто спробувати морепродукти, а в місцевому магазинчику вам обов’язково запропонують скуштувати морозиво з морською сіллю. Ірландці дуже пишаються, що в них є саме такий сорт. І воно, до речі, зовсім не солоне.

Що далі від Дубліна та інших великих міст, то більше шансів почути ірландську мову (Gaelic Irish). Це стародавня мова, не схожа на жодну іншу. На жаль, почути її можна не всюди, але в деяких частинах країни ще можна зустріти людей, які нею спілкуються. Зокрема, в Дінглі. Ця територія належить до Гелтахту (Gaeltacht) – районів в Ірландії, де в повсякденному спілкуванні переважає ірландська мова.

В Ірландії музиканти часто збираються ввечері в пабах, щоб у дружньому середовищі грати ірландську музику. Це не завжди роблять для приваблення туристів, радше - це просто особливість культурного життя країни. Багато пабів і крамничок у Дінглі мають ірландські назви. В один такий паб - An Droichead Beag, ми вирушили, щоби послухати живу музику.

У пабі ми познайомились із цікавою парою з Аляски. Дізнавшись, що ми подорожуємо самі та без автомобіля, вони порадили нам із подругою взяти на прокат велосипеди і сказали, що велосипедний маршрут на Дінглі "найкрасивіший з усіх, що вони бачили у житті". Так ми і вчинили, і вже зранку на велосипедах почали досліджувати півострів.

Швидко стало зрозуміло, що попри незвичний лівосторонній рух, їхати на двох колесах було ідеальним рішенням. Дорогою ми багато разів зупинялися, щоби споглядати краєвиди. Навколо була справжня ідилія – дорога вздовж океану, місцями дика природа, ферми, пасовиська з баранчиками, яких неможливо було не фотографувати, та приховані пляжі зі смарагдовою водою.

На одному з них, у містечку Вентрі (Ceann Trá ірландською), нам зустрівся одинокий пес, який меланхолійно бігав по пляжу з гілкою водоростей у зубах та хотів гратися. Це було схоже на якийсь середземноморський курорт, і лише холодна вода в океані нагадувала, де ми.

Це дуже красива місцевість, звідки починається славнозвісна дорога Slea Head Drive.

Вважається, що Slea Head – найзахідніша точка Ірландії, і, за деякими джерелами, є найзахіднішою точкою Європи. Дорогою можна побачити доісторичні будівлі, на кшталт Dunbeg Fort – форт часів Залізної доби та Beehive Huts – стародавні житла, які вподовж тисячоліть будували в Ірландії та Шотландії. Також зі Slea Head відкривається чудовий краєвид на острови Бласкет.

Важко сказати, скільки десятків кілометрів ми тоді проїхали за день. У Дінгл повернулися пізно вночі, втомлені від їзди на велосипеді, але сповнені неймовірними емоціями від усього побаченого.

Ірландія оповита легендами, а місцеві жителі залюбки розкажуть їх і поділяться різними історіями.

Взагалі ірландці дуже цінують вміння красномовно розповідати історії. І їм є що розповісти. Тож можна сміливо рушати на цей вічно зелений острів, де завжди чекають пригоди.