"Я дивилась на руїни театру в Маріуполі. Там були моя мама і сестра"

16 березня 2022 року близько 10 ранку російські військові скинули на Маріупольський драмтеатр дві авіабомби. Тоді на початку вторгнення театр у Маріуполі став прихистком для сотень людей у розтерзаному війною місті.

Скільки точно людей загинуло в театрі, невідомо і досі. Росія заперечує це бомбардування.

Марія Кутнякова - одна з тих, хто вижила у Маріупольському театрі. Вона розповіла ВВС News Україна свою історію.

Танки на вулицях

У Маріуполі Марія Кутнякова грала в аматорському театрі і працювала менеджеркою з комунікації. Вона бувала в драматичному театрі міста і дуже добре його знала.

Коли почалося російське вторгнення, Марія разом мамою, сестрою і кішкою спочатку сховалися у підвалі свого будинку. Через кілька тижнів їхній район у Маріуполі перетворився на місце вуличних боїв, на вулицях були танки і постійна стрілянина. Будівля навпроти згоріла, у коридорі їхнього будинку загинув сусід.

"Росіяни по шматочку захоплювали Маріуполь. Ми прийняли рішення, що нам треба залишити це місце, бо стало очевидно, що наш район вже скоро буде окупований", - розповідає Марія.

Родина разом ще з кількома сусідами вирішили йти до театру у центр міста.

"Ми знали, що, там дуже багато людей живе… що люди можуть там переховуватися. Плюс театр називали місцем потенційної евакуації",- каже Марія.

Вона з родиною сподівалися, що їм вдасться виїхати з охопленого війною Маріуполя.

На світанку 16 березня Марія з родиною та друзями вирушили до театру.

"На свій страх і ризик вийшли з будинку", - згадує жінка. По дорозі вони бачили вуличні бої і обстріли танків.

Місце порятунку

Коли вони підійшли до театру, Марія згадує, що він здався їй місцем спасіння.

Навколо і всередині було дуже багато людей, вони щось облаштовували, готували їжу на вогнищі.

"У моєму районі буквально йшли вуличні бої, танки обстрілювали будинки. А театр виглядав так, ніби війни немає, будівля була ціла, сквер навколо театру теж виглядав нормально".

Є багато фото та відео Маріупольського театру до обстрілу. Біля театру мешканці міста організували велике вогнище, на якому у казанах готували їжу, гріли воду, роздавали теплий чай.

В якийсь момент на площі перед театром з'явилися написи російською "Дети". Їх зробили, щоб попередити російські літаки, показати, що театр - це укриття для цивільних з дітьми.

"Коли я пішла в театр і поспілкувалася з людьми, то в мене склалося враження, що зараз приїде евакуаційний конвой. От буквально сьогодні і я ввечері буду в Запоріжжі", - згадує Марія Кутнякова. У пошматованому війною місті багато хто шукав прихистку у театрі. Була інформація, що звідти виїжджатиме гуманітарна колона, що можна буде вирватися з оточення.

Вона розповідає, що всі у її групі, з ким вони прийшли з дому, дуже зраділи тому, що вони дісталися до театру, з'явилася надія на порятунок. Сусідка Марії з дому несла у валізі пляшку Sheridan's.

"Ми настільки зраділи, що ми в театрі, що люди нас так тепло прийняли, що ми в безпечному місці. Вона мені сказала, що ввечері ми п'ємо Sheridan's", - згадує Марія.

"Люди були всюди"

Марія розповідає, що одне з найсильніших вражень від театру було те, скільки там багато людей.

"Це величезна радянська будівля, і люди були в кожному холі, в коридорі, в кожній кімнаті. Вони там спали, лежали. У концертному залі теж були люди", - розповідає Марія.

Акторка Олена Біла, яка теж переховувалася у театрі, розповідала ВВС News Україна, що 15 березня там проводили перепис і у списку було 1200 людей.

Група Марії складалася з шести людей і вони, обійшовши весь театр, ледь знайшли вільне місце, щоб розміститися.

"Нам сказали, що у підвалі повно людей, навіть туди не спускатися. Перший поверх, концертна зала, другий поверх, усі гримерки - все було зайнято. І тільки на третьому поверсі ми знайшли собі куточок", - говорить жінка.

Їх у театрі тепло зустріли, напоїли чаєм.

"У нас були позитивні враження. Нам реально здалося, що ми врятовані, що всі наші проблеми вирішаться", - згадує дівчина.

Удар

Поблизу театру у центрі Маріуполя жив дядько Марії, з яким довгий час в родини не було зв'язку. Оселившись у театрі, дівчина вирушила до нього додому, щоб попередити, що родина зараз там і що вони готуються до евакуації.

Марія пригадує, як спокійно пішла з театру, залишивши родину. Поговорила з дядьком. Вона вже поверталась назад, коли почула звук літака.

"Він десь близько скинув бомби. Мені здалося, що мені пощастило", - пригадує вона.

Коли вона підійшла до театрального скверу, то побачила руїни театру, у якому вирувала пожежа.

"Театр розбомблений, є поранені і дуже багато людей з навколишніх будинків біжать до нього. Повний хаос та кошмар. Я навіть застигла в такому моменті, бо я дивилася на будівлю – вона така величезна. Здавалося, що її ніщо не може зруйнувати", - пригадує дівчина.

За її спогадами, бокові стіни театру впали, третій поверх горів. Марія каже, що кілька секунд у шоці просто стояла, заклякнувши, і дивилась на пожежу.

"А потім мені в голові щось клацнуло. Я зрозуміла, що моя родина всередині. Я в істериці так само, як і дуже багато людей, почала бігати навколо будівлі. У моїй голові не могло скластися, що театр розбомбили. Я не могла зрозуміти, що мені робити", - згадує дівчина.

Потім вона взяла себе в руки і забігла всередину приміщення у надії знайти маму і сестру.

"Я підійшла до центрального входу. Він тоді ще був в порядку, бо більше постраждала задня частина театру Я зайшла в хол першого поверху. Там було стільки людей. Треба було продиратися через них", - пригадує дівчина.

У повітрі стояв пил після вибуху, а всі люди навколо були вкриті шаром штукатурки, ніби припорошені снігом.

Марія намагалася пройти крізь натовп наляканих людей на сходи з однією думкою – їй треба на третій поверх.

"Нам пощастило, що ми обрали місце якраз в передній частині театру, бо від вибуху найбільше постраждали центральна і задня частина", - говорить дівчина.

Біжучи по театру, Марія через відкриті двері концертного залу побачила величезну люстру, яка впала зі стелі.

"У нас дуже красива люстра в театрі. Я бачила, як вона просто лежить на землі. Я бачила, як промені сонця з дірки з даху падають до концертного залу", - пригадує дівчина.

Марія ледь пробралася на третій поверх будівлі, туди, де були її рідні. Але там вона знайшла лише плями крові на підлозі. Її рідних не було.

"Я їх залишила тут, де мені їх шукати? І я знову вибігла на вулицю і почала просто кликати маму і сестру. Я кричала Галя, Галя. І чую, що хтось кричить Маша", - розповідає Марія Кутнякова.

На щастя, родина Марії не сильно постраждала від вибуху. Від удару вони отримали синці. Їх розкидало від вибухової хвилі, але вони могли ходити.

Після бомбардування театру вони вирішили йти у підвал.

"Але вони не спустилися вниз, стояли на сходах, бо переживали за мене. Вони мене кликали. От так ми знайшлися. Я, коли побачили, що ось - мама, ось - моя сестра, мої сусіди, я дуже зраділа. Ми почали спускатися у підвал і тут люди починають кричати, що будівля горить", - розповідає Марія.

Вона з рідними в повному хаосі кинулися бігти з театру. Навколо кричали поранені люди.

"Тоді у Маріуполі росіяни розбомбили всі пожежні частини. Швидкої допомоги вже не було, бо обстрілювали лікарні. Тобто ніхто не прийде на допомогу, ніхто не буде гасити цю пожежу, ніхто не буде діставати цих поранених з-під завалів", - пригадує Марія.

За спогадами очевидців, після бомбардування театру поранених діставали люди, які були поруч, але до багатьох дістатися було неможливо.

До сьогодні невідома точна кількість людей, які загинули у драмтеатрі і в Маріуполі в цілому.

"Я зараз себе картаю, що нікому не допомогла. Була настільки розгублена, настільки налякана. І ти навіть не можеш свої думки докупи скласти, щоб приймати якісь раціональні рішення. І тут почався обстріл", - говорить Марія.

За її словами, від звуків стрілянини люди побігли у розсип від театру.

"У мене ніколи не було досвіду, що я в натовпі в повній істериці біжу невідомо куди. Я реально перший і сподіваюсь останній раз в житті відчула, що таке масово паніка. Люди кричать, біжать і я біжу за ними. Навіть не розуміла, куди", - пригадує Марія.

Трохи згодом, відбігши від місця обстрілу, вони з рідними вирішили, що підуть до міської філармонії, яка розміщувалась неподалік театру. Розповідали, що там теж є бомбосховище і можна знайти прихисток від обстрілів.

12 днів дороги

Врятувавшись з розбомбленого театру, Марія Кутняково і її рідні довгі 12 днів діставалися з Маріуполя до Львова.

Філармонію, де вони переховувалися, теж обстрілювали. Сидячи під обстрілами, слухаючи, як б'ється скло, вони прийняли рішення виходити з міста.

На наступний ранок 17 березня родина пішки пішла з Маріуполя до селища Мєлєкіно.

Вони шукали перевізника, шукали бензин, жили на чиїйсь дачі, шукали їжу. Це була дуже довга і виснажлива дорога.

Через кілька днів в евакуаційному конвої через вже тоді окупований Бердянськ родина дісталася Запоріжжя, а потім і Львова.

У мирні часи дорога з Бердянська до Запоріжжя займала 2-3 години. Вони через російські блокпости виїжджали з окупації півтори доби.

Всю дорогу Марія з рідними ночували у чужих людей.

"Це неймовірна річ. Просто дуже багато незнайомих людей абсолютно безкорисно нам допомагали", - говорить вона.

29 березня родина доїхала до Львова, де їх поселили у Львівський театр ляльок, який тоді працював як прихисток.

Марія пригадує момент, коли вона востаннє бачила Маріуполь. Тоді 17 березня йшов сніг. Вони йшли пішки по трасі Маріуполь-Мєлєкіно.

"Я озирнулась і побачила Маріуполь згори. Я бачила море, місто, у якому вирували пожежі, то там, то там лунали вибухи. І ці російські військові кораблі, які стоять в бухті і обстрілюють місто. Я на це дивилася, і мені було дуже боляче, що це останнє, що я буду пам'ятати про Маріуполь. Ось цей вид. Таке розтерзання Маріуполя", - говорить Марія.

Вже чотири роки вона з рідними живе у Литві. Марія і далі працює комунікаційно менеджеркою, проходить стажування у Національній галереї мистецтв Литви і організовує акції пам'яті, присвячені Маріуполю.

Доля театру

У грудні 2022 року росіяни пригнали техніку і демонтовували залишки театру, руйнуючи докази того, що там відбулося. Росія заперечує бомбардування театру і звинувачує у цьому Україну.

Мерія Маріуполя у березні 2022 року повідомила, що у театрі загинуло 300 людей.

Агенція Associated Press у своєму розслідуванні, що ґрунтувалося на планах будівлі й свідченнях очевидців, зазначала, що загинути могли близько 600 людей.

За кілька років окупаційна влада Маріуполя побудувала нову будівлю на місці театру, назвавши це реставрацією.

Театр відкрили у грудні 2025 року. У концертній залі повісили нову кришталеву люстру.

У репертуарі театру є російські вистави - "Алєнькій цветочек” (Червона квіточка), "Царівна-жаба", "Улюбленець імператриці".

Маріупольська міська рада у вигнанні вважає, що це танці і співи "на кістках" жертв бомбардування.