Блог з Луганська: про що пише преса "республіки"

Одним з небагатьох джерел інформації для тих, хто залишився у Луганську влітку 2014 року була єдина газета, яка тоді виходила - "Луганськ XXІ" Юрія Юрова.

Я шукала хліб, поверталася піймавши облизня з магазинчику за півгодини ходьби від будинку, коли мене покликала старенька з хлопчиком. Вони попросили занести на нашу вулицю газету - листок формату А4.

Я несла "газети" з таким трепетом, ніби золоті злитки.

Потім ми ходили до сусідів зі свіжими і не дуже номерами, обмінювалися ними - більше дізнатися про те, що відбувається у місті, без зв'язку і електрики можливості не було.

Люди просили один у одного газету, встигали прочитати в автобусі, а потім повернути власнику, а він на прохання подарувати екземпляр відповідав: "У мене тільки один, везу на роботу". Складно, напевно, це уявити у століття цифрових комунікацій.

Потім з'ясувалося, що газету друкують у "Будинку уряду" - там були генератори. І вранці "військові" виносили газету всім охочим, а ті, хто не встигав взяти, могли прочитати її на дошці оголошень перед входом.

Я їздила зранку за газетою. Шкода було часу і грошей на проїзд, але це відволікало і вносило якусь різноманітність у життя.

І цей "роман з газетою" тривав ще довго - півроку, хоча вже з'явилися світло і зв'язок, але з цієї єдиної на той момент місцевої газети можна було дізнатися, де роздають допомогу, як змінилися тарифи, куди телефонувати у випадку чого.

Й навіть просто почитати оголошення на останній сторінці було цікаво.

З газети ми дізнавалися зведення про загиблих - безжальні цифри і прізвища.

Шкода, що я не зберегла тих газет, зачитаних по сто разів. Напевно, колись це може стати історією.

На кіосках "Союзпечать" нещодавно з'явилися оголошення про те, що газета "Луганськ XXI" - лідер у регіоні. Так і є.

Газетою торгують з рук на зупинках і по ринках, вона продається у поштових відділеннях.

Видання як і раніше купують, щоб дізнатися новини, хоча здебільшого ми отримуємо інформацію з місцевих новин по радіо і з ТБ. Так, заради кумедних оголошень, або нових тарифів, її ще можна купити.

З цієї газети я дізналася про те, що можна за відповідну платню переоформити українську пенсію. Після півроку очікувань ділок виявився звичайним аферистом, але на його оголошення в газеті тоді "клюнули" багато хто.

У нас і зараз з номера у номер виходить реклама таких послуг - переоформлення пенсій, соціальних виплат, оформлення документів, паспортів, водійських посвідчень та спадщини на території України.

Розділ "Медицина" пропонує в основному позбавлення від алкоголізму, причому методом групового кодування.

У розділі "Робота" потрібні жінки-донори яйцеклітин з зарплатою 36 тис. рублів і сурогатна мама до 35 років нормальної статури, зі своїми здоровими дітьми і з оплатою в 1 млн рублів за послуги. Звичайно, доглядальниці, хатні працівниці і бармени за 300 рублів на день виглядають блідо після цього оголошення і обіцяної суми.

А взагалі у нас скуповують все, що пов'язано з СРСР - кришталь, портсигари, значки, монети та інше. Навіть наші старі фото комусь потрібні.

Хоча якщо читати газету не з останньої сторінки, як ми звикли, а від самого початку, вражають масштаби відновлювальних робіт у "республіці", кількість учасників травневих мітингів і перспективи нашого життя, які вимальовує у своєму зверненні до нас "глава республіки".

Моніторинг цін вчергове переконує у тому, що найвигідніші покупки можна робити тільки у мережі супермаркетів "Народний", а зарплату бюджетникам піднімають на 5% ("підвищення зарплат бюджетникам говорить про послідовність політики влади ЛНР").

Заборгованості шахтарям обіцяють погасити, закони затвердити, а пожежі гасити.

Одна шпальта присвячена критиці чинної української влади. Куди же без цього? Напевно, щоб зміцнити нашу впевненість у тому, що в Україні хорошого в принципі бути нічого не може.

У кіосках "Союзпечать" з місцевої преси пропонують "Жизнь Луганска" - видання територіальної громади Луганська, у якій центральні шпальти описують минулі мітинги й анонсують майбутні заходи, найяскравіший з яких - відкриття пам'ятного знаку "Вони відстояли Батьківщину" по вулиці Радянській - навпроти колишнього СБУ.

Також там знову критикують українську владу і наводять гнітючу інформацію від місцевої "розвідки" про балтійських снайперів і турецьких найманців, які прибули на інший берег ріки й націлені на нас.

Пишуть також про профілактику малярії і конкурс на кращого дільничного, напої молодості, є й кросворд.

Інше видання - "Експрес-новини" - дають інформацію про ухвалений "гімн" і про заплановане відкриття пам'ятника Катерині Великій, засновниці Луганська.

"Міністр інформації, друку і масових комунікацій ЛНР" В'ячеслав Столяренко обіцяє нам чудовий час, акредитацію блогерів і узаконення їхньої діяльності в "республіці".

А у цілому після прочитань луганської преси виникає стійка думка, що живемо ми день у день все краще, очікують нас щасливі зміни, відкриття пам'ятників і мотосезону, ярмарки та повні зелені й атракціонів парки. А ще - робота в Магадані і Сочі, поїздки в Крим за 2,3 тис. рублів в один кінець і світле майбутнє.

Варто сказати, що у "республіці" виходить ще й дитячий пізнавально-розважальний журнал "Ввічливі чоловічки". У кіосках без особливого успіху продається другий номер, можна знайти і перший за зниженою ціною.

Видання із заявленою періодичністю виходу раз на місяць з січня 2016 року вийшло лише два рази.

Відкриває другий номер казка "Як Ввічливі Чоловічки Злий кріп зварили", а у карикатурах легко впізнаються українські політики - Злий Свин, Жадібний Кролик і Гидкий Турчин.

Є у журналі рубрика "Татусеві поради", в образі якого легко впізнається президент сусідньої країни - каратист і розумник.

Загалом, життя повне фарб. Якщо не вірите - почитайте нашу пресу.