Блог із Луганська: назад, у СРСР?

Багато, мабуть, людей, які згадують свій період життя у СРСР як щасливий: безтурботне дитинство, щаслива юність, сповнена можливостей молодість і багате звершеннями доросле життя.

Може, не все було аж таким райдужним, але пам'ять має властивість з часом забувати погане, а хороше підносити в цілий культ. Тому й спогади про ті минулі часи завжди щасливі.

Бо були живими батьки, бо гуртки та секції для дітей були безкоштовні, був шанс отримати житло та їздити щороку на море. Ех, та що казати, гарний був час. Із закритими кордонами, але без гаджетів. З книгами та справжніми друзями.

Тому багато з тих, хто провів більш частину життя у той час, хотіли б його повернути. А разом із ним несвідомо повернути давно втрачену молодість, друзів, можливості, захват першого досвіду і найсмачнішу, справжню, "докторську" ковбасу.

І розумом же зрозуміло, що коли комусь повернути молоде тіло, то з досвідом і втомою дорослої людини – це вже буде не те. Та все одно люди сподіваються, шукають рецептів вічної молодості, як і шляхів-доріг у щасливе минуле – в добу СРСР.

Сум за молодістю

Нам, очевидно, пощастило. Ми вже там. Там – це у вимірі радянського періоду, коли освіта та медицина були безкоштовними, а супермаркети називались універсамами. Якщо дивитись місцеві новини, то повірити в це простіше простого.

Кафе кумачевого кольору "Ворошиловград", "рюмочна" на Східному ринку, пельменна біля входу і супермаркет "Абсолют", комісійний "СРСР" десь між зачиненими банками.

Загалом око вихоплює всі ці атрибути – такі недолугі поруч із суші та супермаркетами. Як робот у піонерському галстуку. Але нас все одно наполегливо переконують, що ми, хай повільно, та впевнено йдемо заданим вектором.

Щоправда, з безкоштовною медициною все якось незрозуміло. Якщо вона десь і безплатна, то тільки у вигляді безкоштовних робочих рук медсестер і знання лікарів. Все решту – принось із собою.

Про це кажуть усі, хто звертався у лікарню хоч з якихось приводів.

Бланк дозволу на щеплення дитині, ще українського зразка і українською мовою, коштує 6 рублів. Розібрати на ньому щось через невдале копіювання на ксероксі неможливо, а заповнити можна тільки за інструкціями медсестри: де саме ставити галочку, а де підпис.

У маніпулятивному кабінеті потрібен спирт, вата, шприц, бахіли, або ж названа медсестрою сума. Сума ця зазвичай у кілька разів вища за аптечну у вказаному списку. У лабораторії, беручи кров, інтелігентно просять грошей на допомогу кабінету.

Лікар, коли призначає препарати, пише назви аналогів, які, можливо, вдасться відшукати, не залишаючи місто.

Безкоштовна медицина

При госпіталізації безкоштовним залишається все те ж – знання лікаря та послуги медсестри у робочий час. За ліжко-місце треба внести суму за квитанцією, а призначені препарати потрібно купити.

Може, щось у лікарні і йде з гуманітарної допомоги, але з усіх знайомих, хто лікувався за останній рік у стаціонарі, нікого нічим безкоштовним не ощасливили. Приятелю видалили грижу за 10 тисяч рублів.

Він затятий прихильник "республіки". Я не стала йому сипати сіль на рану уточненнями, що в його ідеальному світі "ЛНР" дуже далека від досконалості.

Знайома лікувала інсульт, із безкоштовного їй дісталися пігулки від головного болю, але за ближчого розгляду - виявились простроченими.

Але навіть при тому, що сім’я мобілізувала усі сили та надсилала гроші, щоб поставити її на ноги, моя знайома дивиться на все досить спокійно – лікар же не просив грошей за призначення, а те, що за все доводилось платити і щоденно носити в лікарню їжу і воду – так це нормально.

Сусідка – старша медсестра відділення. Каже, що щоб утримати персонал від звільнення, йдуть на неймовірні виверти. Оформляють навіть на дві ставки – у нас це можна робити після листа-прохання у місцевий "мінздрав".

Шкода, що півроку праці всіх бюджетників канули в лету. Про оплату періоду наполегливо мовчать усі у "керівництві" "республіки". На "низах" ситуацію розуміють просто, що всі працівники "міністерств і відомств" свою платню отримували у той період, тому їхнього особистого інтересу у просуванні питання немає. А запущений бумеранг питань із цього приводу лишається ні з чим.

Відтік лікарів

Я б сказала, що різниця між тим, як було до війни, і як стало, незначна. Єдине, що менше стало аптек та набагато вищими стали ціни на все. Потрібно більше бігати, щоб знайти щось, звикати до російських аналогів препаратів. І ще виїхали гарні спеціалісти, яких знав і яким довіряв.

У лікарнях шукають варіанти, як замінити відсутніх лікарів, але часом це більше схоже на квест-пошук. Для оформлення медичної книжки потрібно з’їздити у пару-трійку лікарень, щоб зібрати всі підписи. І ще ті, хто може терпіти або якось лікуватись дідівськими методами самостійно, роблять це, розуміючи, як дорого зараз влазити у лікування. Про це кажуть цілком відверто.

Персоналу не вистачає навіть там, де раніше не було вакансій й навіть доплачували за шкідливість. Приятелька-лікар з тубдиспансеру поскаржилась на те, що хворим відмовляють у лікуванні, адже не вистачає рук – лікувати просто нікому.

І це при розумінні, що туберкульоз – біда нашого регіону. Про це говорять пошепки, крадькома, розуміючи, що для "республіки" це антиреклама, а офіційно ми міцно стоїмо на ногах й не потребуємо нічиєї допомоги.

Ми з приятелем-лікарем опинились в одній черзі за зарплатою у місцевому банку. Черга була хвилин на сорок й ми встигли поговорити. Він молодий і сповнений сили, а в цьому стані світ завжди видається яскравішим.

Ми говорили про кафе і ціни. Приятель зітхнув: "Останній раз ходив у кафе до війни. Любив сидіти і дивитись на місто та дороги з диванчика біля вікна у "Аврорі".

Зараз похід в цей торговий центр за самими скромними підрахунками на двох обійдеться не менше тисячі рублів. Шоста частина зарплати лікаря-ординатора і третя частина платні медсестри відділення.

А в іншому, вірогідно, ми дійсно рухаємось у той далекий та щасливий час СРСР, коли ковбаса була найсмачнішою, а ми були молоді та щасливі.