Блог з Луганська: як я вирішила нікуди не їздити

Знаєте, що мене засмучує? Це може здатися дрібницею, але Луганськ залишився без трамваїв.

У мене давній роман з цим найстарішим міським транспортом. Ще зі студентства. Найстабільніший, найдешевший, найнадійніший міський транспорт. Перестук коліс, запилені салони, оббризкані водою, щоб прибити пил. І свій клан працівників трамвайного парку: вони всі були один за одного, підбирали в дорозі, грубувато жартували, але були в цьому їхні сила та єдність...

Зараз навпроти трамвайного парку - заправка для військових машин, що виросла, як гриб після дощу, на благодатному ґрунті безвладдя. Обнесена "європарканом" з кульовими отворами, свіжопофарбована в салатовий колір. І трамвайний парк, який заснув чи помер, - символ міста, символ руху і традицій Луганська...

Так мандрують вантажі...

Мені знадобилося на початку 2015 року дещо ввезти з контрольованої українською владою території до Луганська. Жодна система офіційних перевезень на той момент вже не працювала. Це був лютий 2015 року. Знайшла в інтернеті приватника, який за 300 грн забрав за вказаною адресою в Сєвєродонецьку і привіз мій цінний вантаж до Луганська.

Зручно було те, що мій перевізник сам забрав ящик за вказаною адресою.Під час ввезення він запакував мій вантаж з ящика в картату сумку, щоб те, що він перевозить, виглядало особистими речами. А у мене там були заховані гроші...

На щастя, ніхто нічого не знайшов, і щасливий вантаж з Казахстану через Київ і Сєвєродонецьк знайшов мене в Луганську із купюрами, захованими в пачці чаю.

... а так - люди

Возити вантажі та людей справа, може, і не швидка, але зараз - досить прибуткова. Колись мені треба було дістатися з "республіки" до Слов'янська. Їхала досить легковажно, даючи собі 14 годин на дорогу, дуже округливши час у дорозі за моїми довоєнним уявленням. До війни відрядження були обов'язковим атрибутом моєї роботи.

Коштувала ця поїздка 600 грн в один бік і тільки до Сєвєродонецька. Власне, 400 грн дорога плюс 200 грн в паспорті на українському кордоні, щоб не оформляли справу про його нелегальний перетин.

Їхала легковою машиною. Водій, судячи з усього, з невеликих начальників у довоєнному минулому. Дуже охайний і дуже хвацький. Слизький тип, який починав рухатися за першої ж нагоди з можливістю заробітку.

Я провела в його машині 26 годин. Пройшла з ним всі блокпости і кордони (їхали через Росію). Машина - заповнена передачами за гроші, але з якою ж легкістю мій водій проходив всі пости і кордони! Посмішка, жарт, питання на питання, обтічна, але повна щирості відповідь, привітність і досконала безпосередність.

Але він ні на крок не випереджав вказівок. Не просять - не поспішає відкривати багажник. Попросили - відкрив, але не показує вмісту, доки не попросять показати. І всі блокпости і кордони з легкістю віртуоза пройдені.

Чіткі інструкції нам, пасажирам, в дорозі. Чіткі рекомендації: хто ми, куди і звідки. Великі міста не називати. Оптимально - невеликі, не на слуху. Якщо запитають в Україні, ми весь час жили в Росії, у родичів.

Ми їхали 26 годин, з яких 16 стояли на кордоні "республіки". Я виявилася не готова до цього полону у 26 годин дороги. Я запізнилася до свого пункту призначення, втомилася, була морально і фізично розчавлена. Але це була чиста легкова машина, відносний комфорт в дорозі, хоча і повна байдужість водія до пасажирів. Ми були випадковим попутникам на шляху до бажаної суми.

Назад я їхала автобусом, повним людьми з величезними сумками. Всі вони - пенсіонери, які їздили у вояж за українською пенсією. Розбитий автобус, повен старих людей, сумок, вузлів, запаху їжі та повна відсутність місць. Бійка за місця: "Я перший підійшов". Потім боязкі прохання зробити санітарну зупинку. Водій був місцевий, з Сєвєродонецька, зупинився, але прямо там же, в центрі якогось населеного пункту. Хтось зайшов за автобус, хтось не наважився вийти - було ще світло.

Це була дорога трьома автобусами: по Україні, по Росії і по "республіці". Три відрізки, за кожен з яких відповідав інший водій. Всього 14 годин дороги - вдвічі менше за дорогу туди.

В автобусі по Росії мені і ще чотирьом пасажирам місця не вистачило. Я їхала на відкидному кріслі екскурсовода, решта - на підлозі біля ніг пасажирів. Час - глибока ніч. На крики "Поверніть гроші" водій резонно відповів: "Ви не мені їх давали, а в Сєвєродонецьку - там і питайте". Ніч, йде дощ, Росія... Тому їхали з черепашою швидкістю, як вийде.

Окремі враження - сумки пасажирів: банани, м'ясо, ліки, майонез, чай. Взаємна ненависть і бійка за місця. На одній із зупинок сумку одного з пасажирів викинули, бо вона зайняла прохід. Мат, погрози...

Старий сказав на російському кордоні: "Заксенхаузен" (назва концентраційного табору. - Ред.), після різких команд: "Наступний! Не заступати за бордюр!"

Відчуття залишилися вкрай важкі від усього цього. На кордоні між Росією і Україною в досвітніх сутінках я зустріла свою колишню начальницю з колишнього довоєнного життя - вона поверталася з Харкова. За її словами, вона їхала значно краще, але її місце було під люком, і на неї зверху крапав дощ. Це була дрібниця.

Ми разом потягли мої пакети через кордон - сало, сіль для посудомийної машини, ліки. Після моїх трьох пересадок я виглядала не дуже: розірвані колготки, бруд, ручки пакетів обірвалися.

Вже в "республіці" нас підібрав водій моєї колишньої начальниці. І це був найкращий відрізок моєї подорожі, щоправда, і найкоротший. Але після цього я зареклася їхати кудись.

Не готова я до таких ось випробувань витривалості, щоб 16 годин стояти на кордоні і дивитися, як піднімається шлагбаум, пропускаючи на одну машину з черги чотири-п'ять "пільгових" машин: з дітьми, з членами "уряду", інвалідів... Або тих, хто платив. Водій пропонував нам такий варіант. Хоча, кажуть, що час, проведений в дорозі, не зараховується в життя.

Коментар Державної прикордонної служби ВВС Україна

Державна прикордонна служба проводить активну роботу з протидії корупційним проявам серед персоналу. В цьому напрямку значно посилено роботу підрозділів внутрішньої та власної безпеки держприкордонслужби. Здійснюється тісна взаємодія з іншими правоохоронними органами по виявленню корупціонерів.

Однак хочемо наголосити, що у разі вимагання від громадян неправомірної вигоди повідомляти про всі ці факти адміністрації державної прикордонної служби. А також звертаємося до громадян – не провокувати прикордонників пропонуючи їм кошти за перетин кордону, адже за це передбачена кримінальна відповідальність.