Блог британки: як я знайшла в Україні натхнення для бізнесу

Вперше я долучилася до весняних польових робіт в Україні у квітні 2012 року. Це було в селі моєї подруги біля Лубен.

Я також маю свою "британську дачу", але робота дизайнера інтер’єрів в Лондоні не дозволяє мені остаточно оселитися в селі. Регулярні ділові зустрічі в Лондоні вимагають постійних відлучок і ошатного ділового одягу. Життя на валізах не дуже сприяє ефективному господарюванню на землі.

Отже, одного яскравого весняного дня, стоячи по кісточки в українському глинястому чорноземі, я допомагала садити картоплю і кукурудзу, а сонячне світло і тепле повітря викликало у мене таке почуття радості та благополуччя, що мені захотілося облаштувати своє життя так, щоб мати, як я це називаю, насолоду і велич особистої розкоші: отримувати постійний заробіток в сільській місцевості в Англії. Але як?!

Багато сіл в Україні небезпечно близькі до втрати більшості своєї молоді, яка масово шукає кращої долі в містах. У Великій Британії також є багато сіл-примар, де не працюють поштові відділення, школи і паби, та й бажаючих працювати в селі стає все менше через недостатній рівень оплати праці.

Поки сіяли, копали і садили городину, чотири покоління української родини сперечалися і кепкували один з одного через криво посаджені рядки. А під час перепочинку стомлені і задоволені вмостилися в затінку зі склянкою прохолодного березового соку.

Мабуть, саме в цю мить розвіяний вітром березовий пилок посіяв у моїй душі зерно натхнення. Я повернулася додому із сімейним рецептом березового соку – з цього й почалася моя дорога навчань.

Три з половиною роки досліджень, важкої праці, збору рецептів і урядових постанов - і компанія Priestlands Birch почала свою роботу. Ми перші і єдині запустили у продаж натуральні продукти з британської берези - непастеризований березовий сік, березова олія, мило з березового дьогтю і чай з березового листя розкуповують на "ура".

Боротьба за якісне харчування, яка почалася тут у 1960-70 роках, мала на меті отримати можливість споживати органічні необроблені продукти.

В останні роки збільшилась кількість алергічних і ракових захворювань, тому світові вчені і дієтологи задаються питанням - що є причиною цього?

Одна з теорій твердить, що ми звели до мінімуму вживання живої ферментованої їжі, а те, що стан кишкової мікрофлори людини є життєво важливим підтверджує навіть давнє прислів'я "Ви – те, що ви їсте".

Розвиток органічного сільського господарства в останні роки сягнув значного прогресу.

Обсяги продажів сирого молока на невеликих молочних фермах збільшилися з кількох пінт до значних бізнес-пропозицій, а споживачі готові платити більше за якісні натуральні продукти.

Мультикультурна революція у Великій Британії сприяла розвитку дискусії про правильне і здорове харчування, а також познайомила британців із новими чудовими смаками і екзотичними продуктами.

Продукти харчування, які виробляють із використанням пробіотичних бактерій і дріжджів - як-то "чайний гриб" та кефірні і молочні "грибки" - дуже популярні.

Кисле тісто, живий йогурт, кисла капуста, живі сири і старомодний сидр - дуже затребувані серед споживачів. Сотні дрібних господарств виробляють продукцію високої якості, яку потім продають на фермерських ринках, що з'являються по всій країні.

Я зв'язалася із Лондонською аграрно-промисловою групою, яка перш ніж дати відмашку, аби мій бізнес почав рухатися, відвідала моє підприємство, оглянула сировину і вивчила методи обробки і виробництва.

Зворотній відлік часу до початку роботи перших двох ринків, де я виставляла свою продукцію, був шалений - залишалася купа справ, які я мала владнати в останні кілька днів і навіть годин.

Наклеїти етикетки на товар, запакувати контейнери для перевезення льоду, встановити рекламні банери і торговий намет - і це лише кілька пунктів у переліку невідкладних справ.

Спати залишалося не більше трьох годин після того, як я все розфасувала, наклеїла і спакувала авто для довгої подорожі до Лондона. А вже о 7.30 наступного ранку я мала встановити свій торговий намет на одному з найвідоміших вуличних ринків в Ноттінг Гіллі.

І тут я відчула, що сили залишають мене, мов пісок у пісковому годиннику. Витративши весь свій "боєзапас", на фінішній прямій я могла бігти лише "на автопілоті".

Зібрати і встановити намет, розкласти товар, яскраво посміхатися і гостинно вітати потенційного клієнта – всі мої наміри зійшли нанівець, коли я висипала перед собою купу незрозумілих металевих стрижнів із прорізами і виступами.

Я марно намагалася скласти з них торговий намет, а інструкція і схема складання заплутали мене остаточно. Інші продавці вже облаштувалися, а я все тупцювала на одному місці, люто розмахуючи молотком.

Мій друг, який доклав чимало зусиль, щоб приїхати і допомогти мені, намагався хоч якось зарадити, попередньо відійшовши на безпечну відстань. У мене було таке відчуття, що я зараз вибухну – невже після місяців важкої праці і підготовки я зірву дебют свого підприємства лише через втому і купу металобрухту?

З’явилися перші покупці, і я з останніх сил намагалася зробити щось з нічого.

Роздратовано я склала із стрижнів конструкцію, яка віддалено нагадувала стіл, розклала продукцію і повісила рекламний банер.

Мій терплячий собака слухняно сидів на своєму килимку під щойно збудованим столом, низько похнюпивши голову.

В останню мить я згадала про чудову лляну скатертину ручної роботи, яку привезла із села моєї української подруги, і застелила нею стіл.

Це був мій талісман, що мав привернути удачу, і внести завершальний штрих до нової пригоди.

Перший день пройшов блискуче: охочих скуштувати чистого березового соку з пагорбів Ексмур було достатньо. Ми продали багато соку, чаю та мила.

Тут, у Британії, люди лише починають розуміти смак і користь березового соку, і я дуже рада бути на передньому краї цієї захоплюючої інновації.

Схоже, що бажання, яке я загадала на українській землі, збувається. Попереду ще багато роботи, але я вірю, що зможу. Інколи на результат треба чекати довго, але він обов'язково буде.

English version of this blog.

Блог 1: Як я везла з України лопату і сіль

Блог 2: Англійське літо та українські солов'ї

Блог 3: Про українську свободу

Блог 4: Моє море

Блог 5: Чому ми їздимо і міряємо не так, як всі