Блог британки: як я везла з України лопату і сіль

Нещодавно я повернулся зі своєї найостаннішої весняної поїздки в гості до моєї подруги в Києві і її родичів у селі.

Я навмисне спланувала поїздку так, щоб вона збіглася зі щорічними святами і сезоном садіння городу, тож ми не гаяли часу, а поїхали простісінько в село копати масну брунатну землю і садити картоплю наступного дня.

Прекрасний домашній обід став початком тижня веселого і товариського частування. Ми їли і пили, аж доки мені починало здаватися, що я ось-ось лусну, або принаймні буду змушена сісти на сувору дієту, коли повернуся додому.

Kоли я прилетіла в Україну, моя валізка важила 12 кг; коли я поверталася і ремінь до моїх джинсів довелося на одну "дірочку" відпустити, то тягла сходами до моєї квартири торбу вагою 23 кг і дивний набір предметів з ручного багажу. Поїздка з аеропорту до Ноттінг-хілла на метро, або "підземкою", була виснажлива, тож я з нетерпінням чекала можливості випити чашку міцного англійського чаю з молоком, зручно всістися і почати розпаковувати привезені гостинці.

Я маю здоровий апетит, і є певні продукти, яких я чекаю з особливим нетерпінням щоразу, коли їду в Україну.

Горілка, повидло і мед у цьому списку - на почесному місці, а далі - червона ікра.

Та цього разу я відкрила для себе, звідки походить смачна мінеральна кам'яна сіль: Бахмутські соляні копальні в Донецькій області. У Британії в нас є два графства - Чешир і Вустершир - з природними соляними джерелами, де сіль видобували ще з часів римлян, а також кілька містечок на узбережжі, таких як Малдон чи Енґлс, де з випаруваної морської води виготовляють дорогі пластівці солі.

Старий англійський вислів, що хтось "вартує своєї солі" походить від часу, коли солдатові частину платні виплачували сіллю, звідси й походження англійського слова зарплата "salary".

Коли ми поїхали на базар до Лубен купувати свіжу свинину для шашликів на березі річки, то пройшли рядами з насінням і розсадою, де я купила собі насіння помідорів і буряка. Важко знайти помідори, смачніші за українські, тому я вибрала кілька сортів, щоби спробувати виростити їх у себе вдома в теплиці, бо в нас рідко трапляються довгі і спекотні літа.

Ми сміялися, згадуючи той час, коли я вперше приїхала показати Україну своєму другу. Ми тоді зібралися на пікнік, набравши соковитих помідорів і маленьких огірочків з "пупирцями", і по дорозі заїхали купити солі. Як типова британка, що маю труднощі з читанням кирилиці, не кажучи вже про володіння мовою, я помилково купила замість солі пакетик, як згодом з'ясувалося, соди. Я обережно посипала нею наші соковиті помідори та огірки, але коли ми з апетитом вкусили їх, то почали плюватися і ледь не вирвали.

Далі поблукавши ринком, ми надибали лоток із садовими інструментами, де мені в око впала моя наступна покупка - лопата! Удома всі сучасні лопати і заступи мають чотирикутну форму і держак не більше метра, на кінці якого поперечина літерою ‘T’. Колись ми мали заокруглені лопати з довгим держаком, які набагато зручніші і які, на мою превелику радість, досі використовуються в Україні. Коштувала вона безцінь, якщо порівняти з британськими цінами, тому я не втрималася і купила собі лопату.

Потім ви знайшли плетені кошики із рогозу і віники, які виготовила дочка продавця товару.

Я обожнюю кошики і досі зберігаю французьку плетену корзинку моєї мами із 1970-х, тож не втрималася і купила один, щоби перевозити в них березовий сік моїм англійським друзям. Тітка моєї подруги, яка мені дарує прекрасні речі, і собі помітила ці кошики - і їй спала та сама думка, тож у результаті я маю два нові кошики - великого і середнього розміру.

Не дивно, що моя валізка скарбів заважила 23 кг, бо там були ще шкарпетки з козячої вовни з Карпатських гір, пара калош на хутрі, кілька великих пляшок горілки, сигарети, які в Британії майже втричі дорожчі, три банки смачного домашнього варення з вишень, смородини та абрикосів, консерва з прозорих шматочків груші у власному соку, сільський мед, лопата без держака, гарбузове насіння від місцевої жіночки, три банки червоної ікри і кілька плиток шоколаду.

Не думаю, щоб у моїй валізі було щось нелегальне, але я не хотіла привертати увагу деренчанням і все це розпаковувати на митниці, тож спакувала також три рулони туалетного паперу з портретами Путіна, пластиковий пакет солі з Донецька, книжку, дві сумки і ще всілякі інші речі в мої рогозяні кошики, а тоді поклала один в інший, щоби мати лише один предмет ручної поклажі.

Не дивно, що коли все це потрапило в апарат для просвітлення багажу, то працівник аеропорту був відразу ж збитий з пантелику цією сумішшю кошикових ручок, переплетінням сумок, а посеред цього всього - підозрілий білий порошок.

Мене ввічливо покликали вбік і попросили показати, що я везу. Я широко посміхалася, бо здогадувалася, що вона подумала. Я сказала їй, що мені дуже припала до смаку українська кам'яна сіль, і що вона і собі може покуштувати. Коли я витягала сіль, з кошика повипадали рулони з Путіним. Жінка показала їх колегам - і всі вони розсміялися через таку кумедну добірку сувенірів цієї англійки.

Дев'ять років тому до мене навряд чи поставилися б так із гумором перед тим, як пропустити на паспортний контроль. Мені б довелося провести годину-дві за поясненнями, і розпитували б мене російською, а не англійською мовою.

Сідаючи в літак, я замислилася над тим, як Україна стає на ноги як молода демократія, і відчула, яка для мене честь бути свідком цих змін і духу країни. Вже згодом, удома, я дещо розчаровано побачила, що Путін був лише на перших кількох витках рулона - і мені спало на думку, що це могло бути хитринкою і радянським пережитком.

<italic><bold>Англійську версію</bold> блогу можна прочитати </italic><link type="page"><caption> тут</caption><url href="http://www.bbc.com/ukrainian/blogs/2015/06/150618_blog_double_vision_lisette1_english_ms.shtml" platform="highweb"/></link>.