Блог британки: англійське літо та українські солов'ї

Весна цього року прийшла лагідно, як ягня. Квіти і листя розкрилися з елегантністю і шармом, але перехід до літа виглядає, як обдертий мокрий лев: в Англії ми все ще терпляче чекаємо на "палаючий" червень, і ми цілком можемо так само його чекати до наступного року, а то й не один рік.

Моя українська подруга нещодавно запитала мене, чи прийшло до нас літо. Ха! Спекотні дні і ароматні ночі зазвичай не приходять до нас, а заглядають на кілька днів і проходять повз на наступні 12 місяців, у супроводі цинічних жартів.

Вислів "Скажені собаки і англійці виходять на прогулянку на полудневе сонце" є близькою до дійсності, і, можливо, вона сформувала нашу сумнозвісну "стриманість", завдяки якій ми навчилися не вирувати ентузіазмом і бути готовими до розчарування.

Поза сумнівом, саме тому ми такі схиблені на розмовах про погоду. Я можу порахувати теплі літа за все моє життя на пальцях двох рук.

Кілька останніх спекотних днів, про які так багато говорять у британських ЗМІ - гарний приклад того, наскільки ми одержимі погодою і як ми радіємо, коли температура сягає вище + 26 С. Хоча багато людей вже скиглять, що їм некомфортно.

В Україні, можливо, потерпають від низьких температур взимку, однак завдяки великій континентальній території погода там довгий час може бути стабільною, в той час як на нашому крихітному острові ми вранці можемо планувати пікнік, скасувати його в обід і таки влаштувати опісля, готуючи їжу під парасолею у водонепроникному одязі і взутті, і врешті піти їсти в дім.

Топити влітку дров'яну піч у вітальні під завивання вітру і зливу за вікном є для нас звичною справою. Потоки води, наче коні на перегонах, перестрибують загорожі, всипані квітами глоду та бузини, і прямують до наступної зеленої перешкоди.

Наприкінці травня і на початку червня у сухі, прохолодні й сонячні дні я йду до найближчого болота і збираю молоді березові листочки і сережки, щоб приготувати березовий чай і спробувати нові рецепти з берези у своїй майстерні.

Гадден Гілл - це достатньо віддалена сільська місцевість, щоб із густого березового гаю і підліску почути поодиноке кування зозулі. Кількість цих птахів стрімко зменшилась настільки, що їхнє кування стало приємним спогадом з дитинства або ж приємною несподіванкою.

Першого ранку на дачі в селі у моєї української подруги я прокинулася під веселе щебетання - отак чудово розпочалася моя відпустка в Україні.

Пізніше, на заході сонця, коли ми з нею сиділи надворі і тихо розмовляли за келихом червоного вина, ми почули, як заводить свою пісню соловейко на іншому березі річки. Окрім тихого плескоту ріки, пісню солов'я переривала хіба що тиша.

Коли я працюю і стикаюсь з якимись викликами, я не йду спати, аж поки не завершу - я люблю спершу вирішити проблему і аж потім спати.

З першої ночі до сьомої ранку в мене також дешевша електроенергія, тож я проводжу всю ніч у майстерні, намагаючись видобути олію з березових сережок і бруньок, але результати мене дратують: з двох літрів подрібненого матеріалу я отримала лише чайну ложку ефірної олії! Вочевидь, мені треба ще багато чому навчитись.

Коли я вийшла надвір із майстерні, щоб іти спати, вже займався світанок. Починали щебетати пташки. Я вирішила насипати для них корму, бо знала, що спатиму ще кілька годин - коли я встану, час їхнього сніданку вже мине.

Потім я піднялась у спальню. У мене є маленький ритуал перед тим, як йти спати - я відкриваю вікно (незалежно від пори року і погоди) і сідаю на підвіконня. (Вочевидь, в Україні у січні такого не зробиш). Я чекаю, доки мої очі призвичаються до темряви, і дивлюсь на пагорби і дерева, місяць і зорі, та, якщо вітер шумить не дуже гучно, слухаю плескіт води у річці, що тече в долині.

Я люблю нагадувати собі, що незважаючи на те, наскільки важким був мій день, мені пощастило бути в такому чудовому і спокійному місці - так би мовити, "рахувати свої щасливі зірки".

З мого підвіконня, де я сиділа на світанку, підстрижений газон унизу здавався порожньою, злегка підсвіченою сценою. Квіткові клумби навколо були глядачами, які чекали на початок вистави, а пташиний щебет нагадував музичний супровід.

З-за лаштунків з'явилось двійко дроздів, пробігли сценою, оглядаючись навколо і ніби перевіряючи, і зникли за лаштунками з іншого боку.

Після них вийшов соліст з помаранчевим дзьобом. Потім - зграя галасливих горобців. Впродовж наступних 20 хвилин вільшанки, дрозди, зяблики та синички приходили привітати початок нового дня. Воркотали голуби і кружляли ворони. Загорілись вогні і розпочалась галаслива вистава, а я тим часом радісно поринула у своє ліжко та сонне царство.

Англійську

Блог британки 1: як я везла з України лопату і сіль.