Я думала, що в мене випадають нутрощі. Стан, який вражає кожну 12-ту жінку після пологів

Коли десять років тому Гелен Ледвік ввела в гуглі запит "чому в мене таке відчуття, ніби випадають нутрощі", вона й гадки не мала, що це стане початком подорожі, яка змінить її життя.

Колишня журналістка та подкастерка BBC 5 Live страждала від опущення органів малого тазу – стану, який вражає приблизно кожну дванадцяту жінку після пологів, але про який багато хто навіть не чув.

Опущення відбувається, коли один або декілька органів малого тазу, як-от сечовий міхур, кишківник або матка, зміщуються зі свого звичайного положення та випинаються у піхву.

Це не загрожує життю, але може мати глибокий вплив на повсякденне життя, стосунки та психічне здоров'я. Гелен пережила цей шок лише через два тижні після важких пологів під час народження другої дитини.

"Я підвелася з дивана і раптом відчула, як щось змінюється, – згадує вона. - Відчуття було таке, ніби коли тампон не на своєму місці, відчуваєш, що щось не так".

Розгублена та налякана, вона схопила дзеркало та телефон, щоб подивитися, що відбувається.

"Я ніколи раніше навіть не чула терміна "пролапс", - каже Гелен.

І з того часу, коли вона відкрито почала про це говорити, зрозуміла, що це часто "табуйована" тема, попри те, що проблема дуже поширена.

Гелен вважає, що сором і стигма навколо цього призвели до недостатньої обізнаності серед жінок і медичних працівників, і зараз вона бореться за те, щоб це змінити.

Гелен каже, що її діагноз, який зрештою підтвердив лікар, викликав у неї розгубленість і страх. Вона "сподівалася на пояснення, лікування або запевнення, що це терміновий стан, але лікар натомість лише знизав плечима".

Спочатку їй порадили не робити нічого, що могло б погіршити ситуацію, наприклад, не бігати, не стрибати та не підіймати важке.

"Здавалося, що порада була такою: не живи своїм життям", - каже вона.

Можливо, ще більш виснажливою, ніж фізичні симптоми, була ізоляція, яку відчувала Гелен.

"Ти живеш з цим у збентеженні, мовчанні, соромі та самотності", - пояснює вона.

"Оскільки ти про це не говориш, відчуття, наче ти єдина людина у світі з такою проблемою".

Спочатку Гелен наважилася звернутися за підтримкою в інстаграм.

Виявивши, що є чимало жінок, так само стурбованих і розгублених, дехто з яких соромиться звернутися за допомогою, Гелен вирішила запустити подкаст і написати книгу "Чому мами не стрибають".

Вона вирішила також створити платформу, на якій жінки могли би ділитися своїми історіями та порушити мовчанку про здоров'я тазових органів: "Я була розлючена, бо ніхто ніколи про це не говорив. Тож я вирішила, що зроблю це".

"Я хотіла дати жінкам знання, які мені так важко було отримати, і втішити їх усвідомленням того, що вони не самі", - згадує Гелен.

Доктор Нігат Аріф, спеціаліст із жіночого здоров'я, каже, що досвід Гелен далеко не унікальний, і проблеми можуть виникати, оскільки симптоми не завжди очевидні.

"Іноді фізично немає жодних змін, є лише відчуття тиску, воно може бути в попереку, внизу живота або вище біля пупка, – пояснює вона. - Симптоми також можуть бути більш вираженими під час сексу, що знову ж таки є надзвичайним табу".

Випадіння органів може статися з різних причин, серед яких пологи, підняття важких предметів, надмірна вага або гістеректомія (видалення матки). У рідкісних випадках цей стан може трапитися й у чоловіків.

Вправи для тазового дна та зміни способу життя можуть покращити ситуацію, але іноді необхідне медичне лікування, як-от вагінальні песарії (пристрій для підтримки органів) або хірургічне втручання.

Гінеколог доктор Крістін Екечі каже, що жінки з пролапсом органів можуть помітити набряк або пухлину у своїй піхві. Це відбувається через ослаблення зв'язок тазового дна, які утримують, приміром, сечовий міхур.

Гелен каже, що те, що 15 років тому починалося як самотній пошук у гуглі, тепер перетворилося на щось набагато потужніше, що допомагає жінкам розпізнати, чи є проблема, та звернутися за допомогою.

У її випадку одужання було повільним, але трансформаційним.

"Для мене це був довгий процес нарощування мʼязів, одразу після вагітності я виконувала післяпологові вправи, а потім перейшла на силові тренування".

Зрештою, вона звернулася до фізіотерапевта, який допоміг їй знову почати бігати. Хелен каже, що це був "величезний момент, бо я справді думала, що ніколи більше цього не зроблю".

Зараз Гелен робить більше, ніж коли-небудь вважала можливим, вона, приміром, зареєструвалася на пробіг 10 км.

"Я почуваюся добре і навчилася керувати своїми симптомами. У мене все ще пролапс, але він не впливає на моє життя так, як колись".

"Я відчуваю, що виграю битву".