Коли закоханість стає одержимістю. Що таке лімеренція

Нейробіолог Том Белламі був щасливо одружений, коли у нього виникли почуття до колеги по роботі. Він любив свою дружину. Він не хотів починати романтичні стосунки з колегою і навіть не розповідав їй про свої почуття. І все ж він не міг перестати думати про неї.

Це може звучати як звичайна закоханість, але Белламі використовує інше слово - лімеренція. Термін, введений у психології в 1970-х роках, означає інтенсивну, всеохопну, часто нав'язливу прив'язаність до іншої людини, яка відрізняється від інших романтичних почуттів, пояснюють Белламі та інші дослідники.

"Лімеренцію найкраще описати як змінений стан свідомості", - каже Белламі.

Спочатку це відчувається чудово, додає він, порівнюючи це з природним піднесенням, яке дає більше енергії та оптимізму.

"І саме тому це викликає залежність. Думки прискорюються, і загалом ви відчуваєте більше оптимізму та ейфорії", - каже він.

Згідно з даними Google Trends, інтерес до пошуку слова "лімеренція" у світі зростає з 2020 року. Також збільшилася кількість матеріалів онлайн, присвячених цьому явищу, зокрема обговорень і блогів, де люди намагаються зрозуміти, коли і чому любов може перерости в одержимість - і що з цим робити.

"Лімеренція - це те, що з нами відбувається у певному сенсі мимоволі", - каже Дороті Теннов, психологиня, яка вперше ввела цей термін у своїй книзі 1979 року "Любов і лімеренція" (Love and Limerence).

Після понад 300 інтерв'ю про романтичне кохання вона визначила явище, яке ще не мало власної назви - мимовільне, нав'язливе і всепоглинаюче прагнення до іншої людини.

У психологічних дослідженнях людина - об'єкт одержимості - називається об'єктом лімеренції. Переживання лімеренції не обов'язково означає переслідувати іншу людину або вважати, що маєш право на її увагу. Однак дослідження свідчать, що в окремих випадках лімеренція може перерости у шкідливу поведінку, наприклад переслідування.

Теннов писала, що досвід або "епізод" лімеренції може трапитися лише раз або багато разів протягом життя. У середньому такий епізод триває від 18 місяців до трьох років, хоча інколи може затягнутися довше.

Найважливіше, за словами Теннов, те, що якщо лімеренцію не контролювати, вона може мати руйнівний вплив на людину, яка її переживає.

Белламі описує це як болісний досвід.

"Я чітко розумів - інтелектуально, що це не має хорошого завершення і я не хочу, щоб це відбувалося. Але я просто не міг опанувати свої емоції", - каже він про свій лімерентний епізод.

У цей момент, додає він, це починає лякати, тому що "ти почуваєшся безпорадним" і втрачаєш контроль.

Іскра

Як зрозуміти, що ви переживаєте лімеренцію, а не звичайну закоханість чи кохання?

Однією з ключових особливостей лімеренції є те, що вона живиться невизначеністю, каже Белламі, який написав про це книгу.

У звичайній романтичній ситуації людина зазвичай проходить початкову стадію невизначеності та відчуває полегшення, радість і безпеку, коли дізнається, що її почуття взаємні (або смуток, якщо ні).

Людина в стані лімеренції, навпаки, зазвичай застрягає на стадії невизначеності, прагнення і надії.

Невизначеність - "одна з головних рушійних сил", яка може перетворити це на те, що Белламі називає залежністю, - коли людина перебуває у постійному стані бажання. Він називає це "іскрою" - натяком на надію на взаємність або зв'язок із людиною, до якої виникла прихильність, навіть без реальних стосунків.

"Деякі люди навіть не хочуть сексуальних або романтичних стосунків. Вони просто хочуть, щоб їхні почуття були взаємними", - каже Ієн Тіндалл, когнітивно-поведінковий психолог із Університету Чічестера у Великій Британії.

Чим більша невизначеність, тим сильніше людина прагне взаємності і водночас боїться відмови.

Лімеренція може спричиняти сильний стрес і порушувати працездатність. Люди можуть почати нехтувати собою: не їсти, не спати, не дбати про гігієну, втрачати роботу і руйнувати інші стосунки.

"Вони застрягають у минулому, постійно аналізують попередні взаємодії і намагаються знайти в них сенс", - каже Тіндалл.

"Усі їхні думки повністю зайняті цією людиною, і це настільки домінує, що не залишається місця ні для чого іншого", - додає він.

Саме це відрізняє лімеренцію від закоханості, яка також є частиною романтичного кохання і характеризується інтенсивністю на початковому етапі стосунків. Закоханість зазвичай триває від трьох до шести місяців, іноді до року.

Але її можливі негативні наслідки для фізичного і психічного здоров'я значно менші, тоді як лімеренція набагато інтенсивніша.

"Коли ви закохані, ви не аналізуєте кожен емоційний сигнал - зоровий контакт чи підняту брову - настільки нав'язливо", - пояснює Тіндалл.

Вона також відрізняється від романтичної пристрасті. Романтична пристрасть пов'язана з прагненням близькості та емоційного зв'язку - бажанням "пізнати людину і бути пізнаним нею", каже Кетлін Карсвелл, викладачка психології в Університеті Дарема.

Однак людина в стані лімеренції не лише прагне близькості - вона нав'язливо роздумує про цю людину, додає вона.

Водночас між пристрастю і лімеренцією може бути певне перетинання. Романтична пристрасть також може мати нав'язливий компонент і відчуватися як залежність.

"Було встановлено, що романтична пристрасть пов'язана з дофаміновою системою винагороди мозку", - каже Карсвелл.

Проте не всі погоджуються, що лімеренція має спільні риси з коханням. Двоє дослідників, які запропонували власну модель у 2008 році, стверджували, що лімеренція не є різновидом любові - ці явища існують окремо. Вони вважають лімеренцію "негативною, проблемною та такою, що погіршує якість життя".

Чи є лімеренція унікальною?

Про лімеренцію досі відомо небагато. Ми навіть не можемо точно сказати, скільки людей її переживають, через невеликі вибірки у дослідженнях. Вона не визнана офіційним психологічним захворюванням, щодо якого люди можуть звертатися по лікування.

Деякі дослідники припускають, що вона може бути пов'язана з порушеннями прив'язаності або іншими психічними станами, такими як обсесивно-компульсивний розлад, синдром дефіциту уваги і гіперактивності чи посттравматичний стресовий розлад. Однак досліджень, які б підтверджували ці зв'язки, поки що небагато.

Попри це, за словами Тіндалла, тема набирає популярності в психології.

Він і його колеги розробили опитувальник щодо лімеренції, який заповнили понад 600 людей, що переживали або переживають її.

Відповіді показали, що лімеренція пов'язана з тривожним стилем прив'язаності, але цей зв'язок не дуже сильний. Лімеренція є "набагато більш виснажливим станом", ніж тривожна прив'язаність, каже Тіндалл.

Деякі учасники зазначали, що лімеренція "з'явилася нізвідки" - вони не мали проблем із самооцінкою чи почуттям власної цінності до цього.

Так само результати дослідження свідчать, що такі люди загалом не є соціально тривожними, але відчувають сильну тривогу саме щодо людини, до якої мають лімерентні почуття.

Наприклад, попри нав'язливі думки та бажання знову взаємодіяти, під час реальної зустрічі, інтенсивність емоцій може бути настільки великою, що людина навіть уникає контакту.

Одним із можливих негативних наслідків, описаних Теннов у книзі 2005 року, є те, що лімеренція може підштовхувати до нав'язливої або антисоціальної поведінки, наприклад переслідування.

Але сама по собі лімеренція не є патологією і не пов'язана з розладами особистості, каже Емма Шорт, професорка кіберпсихології Лондонського столичного університету.

"Лімеренція здається винятковим зв'язком і пов'язана з однією конкретною людиною та її емоційним значенням. Це стан, залежний від цієї людини, яка якимось чином запалила це всередині вас", - каже вона.

Переслідування відрізняється тим, що людина починає проєктувати свої почуття на іншу особу і вважає, що має право на неї або що ці почуття взаємні. Одне дослідження показує, що до 72% переслідувачів мають психопатологічні діагнози.

"Більшість людей захищені емпатією та чіткими межами - між власними переживаннями і реальністю, - каже Шорт. - У лімеренції є внутрішня цілісність. Вона обмежена і людина усвідомлює, що це походить із неї самої".

У своєму дослідженні Шорт і її колеги дійшли висновку, що хоча лімеренція може мати певні спільні риси з переслідуванням, люди, які її переживають, не обов'язково переходять до поведінки, що шкодить іншим.

Кохання і лімеренція

З огляду на її нав'язливий і тривожний характер, чи може лімеренція привести до здорових і взаємних стосунків?

У випадку Белламі - так, із його дружиною. Вона також переживала лімеренцію.

"Ці стосунки склалися. Ми перейшли до справжнього кохання - класичного, заснованого на взаємній повазі, прихильності, турботі і бажанні", - каже він.

Белламі не розповів колезі про свої почуття, але поділився ними з дружиною, і вважає це переломним моментом.

Як йому вдалося позбутися лімеренції до колеги?

"Я просто перестав її підживлювати", - каже він.

За його словами, уникання контакту допомагає поступово зменшити цей стан, схожий на залежність.

Теннов також писала, що лімеренція може зникнути, якщо повністю припинити контакт або отримати чітку відмову.

Адже без "іскри" надії лімеренції немає за що триматися.