Як ставлення батьків до дитини визначає її майбутнє романтичне життя

Ви коли-небудь замислювалися, чому у своїх стосунках ви дотримуєтесь певних шаблонів? Чому на піку почуттів вам здається, що партнер вас кине? Або чому хочеться втекти, коли відчуваєте, що партнер надто вами захоплений?

Відповідь на ці запитання має теорія прив'язаності, запропонована британським психологом Джоном Боулбі ще в 1950-ті роки та яка посідає провідне місце у сучасній психології.

Боулбі вдалося довести, що однією з головних потреб будь-якої дитини, крім сну, їжі й тепла, є наявність поруч батьків або іншого значущого дорослого.

Якщо потреби дитини регулярно задовольняють, то вона отримає підтвердження того, що навколишній світ - доброзичливий і безпечний.

Малюк може спокійно розвиватися за програмою, закладеною в ньому генетично.

За словами самого Боулбі, це важлива умова психологічного добробуту людини "від колиски до могили".

Чому? Психологи пояснюють, що прив'язаність до батьків у ранньому віці створює шаблон, на основі якого ми будуємо й інтерпретуємо свої стосунки протягом усього життя: з однолітками, романтичними партнерами і власними дітьми.

Вчені виявили чотири різні типи прив'язаності: надійний, тривожний, уникаючий і дезорієнтований.

Втім визначити свій тип доволі складно і онлайн-тесту для цього недостатньо, пояснив в інтерв'ю BBC Mundo Марінус ван Ізендорн з Університетського коледжу Лондона.

Дитяча прив'язаність

Джон Боулбі зрозумів, що діти за будь-яку ціну уникають розлуки з батьками.

Така поведінка має еволюційну причину: саме батьки дають дітям захист і турботу, необхідну для виживання.

На думку Боулбі, якщо у стосунках з батьками дитина почувається захищеною, вона буде товариською, відкритою, охоче досліджує навколишній світ і готова гратися з іншими дітьми.

Якщо ж ні, то, найімовірніше, вона нервуватиме, постійно шукатиме батьків очима або навіть плакатиме, доки не отримає необхідного рівня фізичної й психологічної близькості.

Канадська психологиня Мері Ейнсворт провела експеримент під назвою "Незнайома ситуація".

Ідея полягала в тому, щоб подивитися, як діти реагують на відсутність мами.

Під час експерименту однорічних дітей розлучали з матерями, а потім возз'єднували.

Ейнсворт виявила, що діти поводилися по-різному.

Більшість засмучувались через розлуку, але легко заспокоювались, коли возз'єднувалися з мамою.

Іншим було вкрай неприємно розлучатися, а коли мама поверталась, чутливо реагували й хотіли, щоб їх розрадили.

А третя група дітей не дуже засмучувалась через відсутність матері, майже не реагувала на її повернення і навіть уникала спілкування з нею.

Ейнсворт з'ясувала, що ці відмінності в поведінці пов'язані з атмосферою вдома.

Діти, яких батьки легко заспокоювали, як правило, вдома отримували тепле ставлення і турботу.

Діти з груп 2 і 3 переважно мали батьків, що були менш чуйні й послідовні в задоволенні дитячих потреб.

Так, під час експерименту Ейнсворт виділила три типи прив'язаності: надійна, тривожна й уникаюча.

Дорослі стосунки

Пізніше, у 1980-х рр., психологи Сінді Хазан, Філіп Шейвер виявили: стосунки з батьками переносяться у дорослому житті на романтичні стосунки. Як і типи прив'язаності, які Мері Ейнсворт виділила у своєму експерименті.

Так тривожний тип проявляється у недовірі до партнера, порушенні особистих кордонів, емоційній залежності.

Людина хоче максимально зблизитися, прагне схвалення, боїться, що партнер її покине чи знехтує.

Якщо не отримує уваги і турботи, починає нервувати, почувається безпорадною, ще більше чіпляється за партнера або конфліктує "на рівному місці".

Уникаючий тип характерний для людей, що бояться зближення. Їй складно довіряти іншим або повністю розкриватися.

Людина покладається тільки на себе, не очікує допомоги або підтримки від інших. Сварок не любить, у конфліктних ситуаціях замикається в собі.

В романтичних стосунках партнер часто здається їм нав'язливим.

Надійний тип розвивається в людини, яка в дитинстві не сумнівалася в материнській любові. Вона не схильна до маніпуляцій і шанобливо ставиться до інших.

Такі люди відкрито говорять про свої емоції, добре розв'язують конфлікти, шукають підтримку, якщо вона їм потрібна, і мають хорошу самооцінку.

Вони почуваються комфортно в близьких стосунках, не боячись опинитися в пастці.

Одним словом, вони не бояться ні давати, ні просити.

Вони також не бояться самотності, бо не дуже залежать від стороннього схвалення.

Пізніше науковці визначили четвертий тип прив'язаності - дезорієнтований. Коли люди прагнуть емоційної близькості й одночасно відчувають сильний дискомфорт від неї.

Такі люди можуть бути непередбачуваними, їх часто переповнюють емоції.

Вони стикаються із великим внутрішнім конфліктом між бажанням близькості і опором їй.

Тому переживають багато злетів і падінь у стосунках.

Уроки для батьків

Стосунки батьків і дитини - перший і головний її взірець близьких взаємин, казала Мері Ейнсворт.

Вони формуються в ранньому дитинстві, приблизно між шістьма місяцями й двома роками.

За належного виховання дитина виростає психічно здоровою, здатною самостійно розв'язувати проблеми й будувати надійні стосунки. Якщо цього немає, в дитини формуються різноманітні страхи, комплекси й образи.

Є три елементи батьківського піклування, що впливають на соціальне життя дітей у дорослому віці: безпека, стабільність і доступність, пояснює професор ван Ізендорн з Університетського коледжу Лондона.

Батьки мають задовольняти потреби дитини, визнавати її емоції, зважати на її інтереси та проводити з нею час - ось кілька порад, які дають психологи для формування надійної прив'язаності у дітей.

Звісно, це лише один з багатьох чинників, що сприяють здоровим і щасливим взаєминам. Але теорія прив'язаності, за словами психологині Коди Дерріг, - "це лінза, яка допомагає зрозуміти, хто ми і чому поводимося певним чином з коханими людьми".