"Нашому старому життю – кінець". Кореспондент ВВС про втечу своєї родини з розбомбленої Гази

Два дні тому моя дружина та діти ледь не загинули.

Вони були на першому поверсі чотириповерхового будинку в Хан-Юнісі (сектор Газа), біля лікарні, де я сплю в наметі.

Вони збиралися приїхати до мене вдень, коли ізраїльський дрон пробив верхній поверх.

Мої дев’ятирічні доньки-близнята з криками вибігли на вулицю, розлучені з матір’ю, якій в голову влучив уламок.

Поранення моєї дружини, на щастя, незначні. Але мої дочки були шоковані. Тієї ночі вони не спали і плакали. Мені довелося викликати лікаря, щоб запитати, що ми можемо зробити, щоб допомогти їм заснути.

Зараз моя сім’я проводить ночі зовсім недалеко від обстріляної будівлі. Вони не знають, чи перебувають в безпеці, коли заплющують очі.

Я, моя дружина, наші доньки та наш 18-річний син переїздили чотири рази протягом двох тижнів після початку цієї війни. Ми переміщувалися з місця на місце, щоб слідувати попередженням Ізраїлю про авіаудари, ми також прив’язуємо матраци до даху нашого автомобіля.

Моїм дочкам довелося вирушити на південь і залишити все, що вони люблять у місті Газа – їхню школу, друзів, клуб верхової їзди, улюблену піцерію.

Смерть і життя стали рівними в Газі. Бомбардування не припиняються. Це занадто навіть для багатьох дорослих, не кажучи вже про дитину: жодна дев’ятирічна дитина на Землі не повинна проходити через це.

Мої доньки намагаються триматися за мою ногу, обійняти мене, зробити все, щоб почуватися в безпеці. Їм знадобиться багато часу, щоб відновитися, їм знадобиться велика підтримка.

Обидві постійно просять повернутися до міста Газа, до відносної нормальності.

До останньої ескалації ми жили краще, ніж 99% палестинців. Тут обмежене електропостачання, вода здебільшого нечиста, і виїхати навіть у коротку відпустку важко. Є 40-річні люди, які ніколи не залишали цю крихітну смужку землі.

Але нам пощастило іноді брати відпустку та виїжджати за кордон на місяць і більше. Цього літа ми відвідали Стамбул, Кіпр, Єгипет та Йорданію - мої діти мало не плакали, коли я сказав їм, що ми повинні повернутися в Газу.

У місті Газа у нас була велика квартира за 400 метрів від пляжу. Ми з дружиною часто гуляли вранці по піску.

Мій син навчався в університеті, а доньки – в хорошій школі. Вони займалися плаванням та каталися верхи. У них є свій планшет, на якому вони можуть дивитися YouTube. Я несу їм солодощі додому з роботи і граюся з ними ввечері - іноді вони засинають у мене в ліжку, і я несу їх до їхньої кімнати в темряві.

Тепер район, де виросли мої діти, спустошений і зруйнований бомбами.

Раніше більшість вечорів я відвідував друзів, ми грали в карти та пили каву. Ми всією сім’єю раз на тиждень намагалися ходити в хороший ресторан, зазвичай це піцерія або сусідній ресторан, де м’ясо готують у спеціальній каструлі. Нам усім там подобалося.

Зараз замість цієї піцерії – самі руїни.

Попри всі труднощі, ми намагалися радіти життю. Газа не завжди є зоною бойових дій, і коли є шанс порадіти, ми ним користуємося. Ми тримаємося разом, і саме цей зв’язок – любов моєї дружини, моїх дочок і мого сина – робить мене сильним, незалежно від того, хороша ситуація чи погана.

Навіть сьогодні, посеред цієї війни, ми намагаємося знайти хвилини щастя, коли тільки можемо. Коли я працюю, до мене приходять діти – одягають бронежилет, каску, і ми разом сміємося. Вони беруть мікрофон і прикидаються кореспондентами.

Але життя для них ніколи не буде колишнім. Мої доньки постійно розпитують про місця, які вони пам’ятають з минулого, про ринок, де ми скуповувалися. Вони благають повернутися. Вони не розуміють, що ми не можемо повернутися.

Щодня лікарі та ті, хто залишився на півночі, розповідають мені про чергову зруйновану будівлю, чергову розбиту дорогу, чергову підірвану заправку.

Після того, як в їхню будівлю влучили, я пообіцяв своїй родині, що вивезу їх із сектору Газа, коли все закінчиться, у безпечне місце. Вони достатньо настраждалися.

Незадовго до того, як ми втекли з міста Газа, щоб вирушити на південь із сотнями тисяч інших людей, я обійшов нашу квартиру, плекаючи всі спогади, які ми з родиною залишили там.

Я повернувся до дружини і сказав: "Поглянь на цей чудовий будинок. Можливо, ми ніколи не повернемося".

Сьогодні я сплю в наметі, думаю про своє звичне ліжко, про те, щоб попити кави біля моря. Це тепер лише мрії.

Напад ХАМАС на Ізраїль

7 жовтня 2023 року палестинське воєнізоване угруповання ХАМАС здійснило безпрецедентний напад на Ізраїль, її бойовики увійшли до кібуців і міст біля сектора Газа, вбивши сотні людей і взявши десятки в заручники.

ХАМАС прагне знищення держави Ізраїль та створення на його місці ісламської держави. Рух має підтримку Ірану.

Угруповання прийшло до влади в секторі Газа в 2007 році в результаті виборів, але потім силоміць витіснило із сектора політичних опонентів. З того часу його бойовики вели кілька війн з Ізраїлем.

ХАМАС та інші афілійовані з ним воєнізовані групи обстрілювали Ізраїль тисячами ракет і здійснили безліч рейдів.

У відповідь Ізраїль завдав по сектору Газа повітряних ударів і двічі направляв туди війська. Ізраїль разом із Єгиптом заблокували кордони сектора з 2007 року, пояснивши це безпековими заходами.

ХАМАС внесено до списку терористичних організацій багатьма країнами, зокрема Великою Британією, ЄС, США, Ізраїлем, Японією та Австралією.