Ізраїльські Бучі. Що таке кібуци і чому вони постраждали найбільше від нападу ХАМАС

Рано вранці у суботу 7 жовтня бойовики ХАМАС увійшли до кібуца Беері, що на півдні Ізраїлю і майже на кордоні з сектором Газа. Палестинців було близько 70 осіб. Протягом 17 годин невеликий населений пункт перебував під повним контролем бійців ХАМАС. Там загинули понад сто людей і це виявили не одразу.

Лише вночі 9 жовтня волонтери ізраїльського об'єднання рятувальників Zaka повідомили, що вивезли тіла понад сотні людей з території Беері, а загальна кількість загиблих у кібуці ще вища. Кібуц Беері був повністю зруйнований. До вторгнення палестинців у цій комуні жили близько тисячі людей.

Через день, 10 жовтня, рятувальники із Zaka повідомили, що у кібуці Кфар-Аза виявили тіла 200 ізраїльтян, у тому числі 40 дітей. Ці звірства в Україні та світі вже порівнюють з тим, що росіяни зробили в Бучі під Києвом.

Нинішній напад ХАМАС став найбільшим за кількістю жертв за останні 50 років – з часів війни Судного дня 1973 року. А такого вторгнення в міста, кібуци і на військові бази Ізраїль не бачив з часів арабо-ізраїльської війни 1947-1949 років.

Що таке кібуци і чому вони так постраждали від нападу бойовиків?

Як і коли з'явилися кібуци: трохи історії

Близько 125 тисяч ізраїльтян живуть у кібуцах — громадах, які спочатку були побудовані на принципах соціальної рівності.

Перші кібуци виникли ще на території Османської імперії, — тоді на нинішні землі Ізраїлю поверталися євреї, натхненні соціалістичними ідеалами. Багато хто з цих людей брали участь у революції 1905 року в Російській імперії.

Першим кібуцем вважається Дганія, створена 1910 року. Її заснували десять чоловіків та дві жінки, які приїхали з різних міст — Саратова, П'ятигорська, Житомира.

Землі, на яких оселилися ці люди, зовсім не були схожі на сучасні кібуци: болотиста місцевість, безплідна, зовсім не придатна для життя. Доводилося працювати по 15 годин на день, щоб осушити болота та викопати зрошувальні канали.

Все, що в них було, мешканці кібуців ділили порівну. Їли за загальним столом те, що разом приготували, ділили предмети гігієни та одяг.

Мешканці кібуца, які витратили багато часу на влаштування загального простору для життя, порівнюють його з парком або санаторієм, де завжди тихо і спокійно.

Але спокійно у кібуцах було не завжди. Їхні жителі проходили через серйозні внутрішні суперечності — в основному між помірними лівими та марксистами, які мали різні погляди на соціалістичний експеримент.

Вони сперечалися про розподіл ресурсів, організацію праці, принципи управління громадою. Й іноді через це кібуци переживали внутрішні розколи.

Територія, на якій створювалися кібуци, по суті була бідною околицею Османської імперії. І, попри внутрішні розбіжності, єврейські переселенці мали об'єднуватись проти спільних проблем, — то боролися із посухою, то з малярією.

Основою їхньої діяльності залишалося сільське господарство. Але до кінця 80-х молодь, яка не бажала важко працювати і вже мала уявлення про принади приватної власності, почала залишати громади.

Перспектива отримувати зарплату та забирати її собі, купувати те, що хочеться, піти вчитися на того, на кого хочеться, була набагато привабливішою за "загальний котел". Молодь з кібуців почала їхати до міст.

Нині в Ізраїлі близько 270 таких громад, і вони можуть сильно відрізнятися одна від одної. Головне, що їх поєднує — власний устрій, який домінує навіть над загальнодержавними законами.

Комуни можуть бути релігійними чи нерелігійними, які мають як суспільну, так і приватну власність. Згодом багато кібуців відмовилися від первинних соціалістичних ідеалів на користь більш гнучких ринково-орієнтованих моделей управління.

Основним заняттям мешканців досі залишається сільське господарство, але деякі кібуци заробляють туризмом. Вони є закритими громадами, до яких просто так не потрапиш. Ворота відчиняються, і туристи під'їжджають до будівлі, що нагадує ресепшен.

Вони отримують браслети, схожі на ті, які надягають на руку в турецьких готелях, а з ними і право вільно пересуватися територією. Ніч у готелі в кібуці може коштувати до кількох сотень доларів, хоча знайти варіанти дешевше теж неважко.

Життя у кібуцах поблизу ХАМАС

Кібуци виглядають як мирні зелені села, де завжди добре і спокійно, а між будинками немає огорож.

Але через своє розташування у прикордонні вони серйозно потерпають від атак ХАМАС, а відтак, змушені дбати про свою безпеку.

Ізраїльські ЗМІ розповідають історію 25-річної Інбаль Рабін-Ліберман, координаторки військової безпеки кібуца Нір-Ам.

Дівчина народилася і виросла в кібуці, потім відслужила у бойових частинах ЦАХАЛ і повернулася до рідної громади, щоб стати координатором безпеки. Ця посада оплачується з бюджету Міністерства оборони Ізраїлю.

Робота полягає в тому, щоб організувати безпеку комуни до того моменту, коли туди зможуть прибути сили ЦАХАЛ чи поліції.

Про Інбаль пишуть, що вранці 7 жовтня вона "першою у всій державі Ізраїль усвідомила, що відбувається, бігала як божевільна від будинку до будинку, організовувала загін самооборони та розставила чоловіків у засідки біля паркану кібуца".

Коли стрілянина закінчилася, біля воріт кібуца знайшли 25 тіл бойовиків ХАМАС. Нір-Ам — практично єдине селище в прикордонній смузі з сектором Газа, що не постраждало від нападу ХАМАС, а його мешканці змогли евакуюватися.

Натомість у кібуці Кфар-Аза на півдні країни до нападу не були готові. Тепер весь світ обійшла історія Айдара та Ітай – пари, яка врятувала своїх дітей, але не вистояла проти ХАМАС.

Обидва колишні офіцери ізраїльської армії тримали вдома зброю. Тож зрозумівши, що відбувається, сховали дітей та почали перестрілку. Їхні тіла знайшли через 13 годин. На порозі їхнього будинку лежали сім тіл бойовиків.

Ще одна історія порятунку кібуца схожа на сюжет кінофільму, ось тільки це сталося насправді. 7 жовтня генерал ізраїльських сил оборони у відставці Ноам Тібон дізнався, що родина його сина опинилась у заручниках у кібуці Нахаль Оз. 62-річний Тібон пройшов шлях з Тель-Авіва і приєднався до спецназу, який звільняв кібуц. Він зміг дістатися своїх рідних.

У Нахаль Оз мешкають 400 людей. Кібуц розташований так близько до сектора Газа, що жителі поселення бачать, як їхні палестинські сусіди розвішують білизну у дворі свого будинку лише за 600 метрів. Між ними — паркан та буферна зона.

Складно повірити, але ще в 80-х члени Нахаль Оз постійно проходили шлях до сектора Газа, щоб отоваритися на місцевих ринках, і були дружніми з жителями Гази. Деякі підтримували контакти і в наші дні, але вже через месенджери.

Жителі Нахаль Оз звикли жити поряд із територією, яку контролюють бойовики. Вони завжди знали, що при звуках сирени треба бігти в укриття. У суботу, коли сигнал тривоги залунав знову, вони просиділи у притулку понад пів години і поступово зрозуміли: тепер все інакше. Армія не йшла їм на допомогу. Натомість вони чули звуки кулеметів.

"Паркани, що закопані на метри під землею, на які ми витрачаємо мільйони, не допомогли", — сказав місцевий житель газеті Guardian.

У місцевій WhatsApp-групі кібуца з'являлися повідомлення: "Будь ласка, надішліть армію", "будь ласка, врятуйте нас", "нас вбивають", "вони в моєму домі". В цей час бойовики стріляли в людей на вулицях, брали заручників, вдиралися до будинків.

Ноам Тібон, відставний генерал, який вирушив до кібуца рятувати сина, пізніше сказав: "Умови контракту між нами та державою завжди були зрозумілі: ми захищаємо кордон, а держава захищає нас. Ми героїчно виконали свою частину угоди. Але для багатьох із наших улюблених друзів і сусідів цього чорного суботнього дня 7 жовтня держава Ізраїль не виконала своєї частини".