Хто зараз перемагає у війні в Україні - аналіз світових ЗМІ

Ще недавно західні медіа переважно запитували: чи вистачить Україні сил вистояти у війні з Росією - зброї, військових і підтримки союзників. Але останнім часом тон публікацій помітно змінився.

Провідні світові видання - від The Economist до New York Times і Politico - дедалі частіше пишуть не лише про проблеми України, а й про труднощі самої Росії. Йдеться про невдачі на фронті, проблеми в економіці, напругу всередині російської влади та ознаки того, що Кремль поступово втрачає відчуття стратегічної ініціативи.

Втім, говорити про швидке завершення війни чи чиюсь очевидну перемогу аналітики поки що не поспішають.

Україна перехоплює ініціативу

У свіжому матеріалі The Economist вказує, що вперше за майже три роки війни ініціатива поступово починає переходити до України.

Автори звертають увагу не тільки на бої, а на символічні речі, - наприклад, парад 9 травня в Москві. Уперше за багато років по Червоній площі не проїхала важка техніка - танки і бронемашини.

Як пише видання, російська влада побоялася українських атак дронами. Тому посилювала ППО навколо Москви, відключала мобільний інтернет і навіть перекидала системи захисту з інших регіонів.

На цьому тлі окремо виділяється жест Володимира Зеленського, який заявив, що Україна не буде атакувати Червону площу під час параду.

The Economist називає це не просто інформаційним протистоянням, а показником того, як змінюється баланс ризиків у війні.

Видання також вказує: Росія не виглядає успішною і на фронті. Її весняний наступ поки що не дав результатів, а в квітні російські війська вперше за довгий час втратили більше територій, ніж змогли захопити.

Військовий історик Лоуренс Фрідман у коментарі виданню називає ці процеси "переломним моментом".

Окремо The Economist пише про війну дронів. За їхніми оцінками, більшість російських втрат зараз - до 80% - пов'язані саме з ударами безпілотників.

Українські дрони стають все більш складними: вони можуть діяти майже автономно і їх важче заглушити або збити.

Також Україна все частіше б'є по території Росії - по нафтобазах, аеродромах і логістичних об'єктах далеко від фронту, іноді майже за дві тисячі кілометрів від кордону.

Як каже аналітик Сет Джонс, такі удари вже не просто шкодять економіці, а й впливають на настрій у самій Росії.

В Росії все частіше кажуть не "ми", а "він"

Інший матеріал The Economist присвячений уже не фронту, а тому, що відбувається всередині самої російської системи.

Автор статті - колишній високопосадовець РФ - пише про важливу зміну в настроях еліт. За його словами, серед чиновників й бізнесу відбувається своєрідний психологічний зсув: війна перестає сприйматися як спільна справа.

Якщо раніше про неї говорили як про "наш проєкт" і вживали слово "ми", то тепер частіше лунає інше формулювання - це "його історія", тобто історія Володимира Путіна.

При цьому автор підкреслює: це ще не означає відкритого спротиву Кремлю. Але система поступово втрачає головне - здатність пояснити, куди вона рухається і яке майбутнє пропонує.

The Economist виділяє кілька причин цьому. Перша - ціна війни, яка постійно зростає: інфляція, підвищення податків, посилення цензури та погіршення інфраструктури.

Друга - перерозподіл власності в Росії. За три роки війни, за даними видання, у приватного бізнесу вилучили активи приблизно на 5 трильйонів рублів і передали їх державі або наближеним до влади структурам.

Третя причина - зміна міжнародного контексту. Росія, яка хотіла послабити західний порядок, сама опинилася в світі, де її колишні переваги вже не працюють: Європа зменшила енергозалежність, а вплив Москви у світі слабшає.

І четвертий фактор - посилення контролю всередині країни без зрозумілої "нагороди" за це. Раніше існував негласний обмін: влада не втручається в приватне життя, а люди не лізуть у політику. Тепер цей баланс фактично зруйнований.

У підсумку, як пише The Economist, система приходить до стану, який у шахах називають "цугцвангом" - коли будь-який наступний хід тільки погіршує ситуацію.

"Хто перемагає" - поки що питання без відповіді

Втім, навіть на тлі таких оцінок медіа уникають розмов про швидку перемогу України.

Проти надмірного оптимізму виступає The Kyiv Independent.

Видання визнає: попри позитивні сигнали для України, Київ має критичні слабкі місця. Передусім - величезну лінію фронту довжиною понад тисячу кілометрів і постійний дефіцит живої сили.

Журналісти нагадують, що Росія продовжує шукати вразливі ділянки оборони, особливо на півночі - у Сумській та Харківській областях. Крім того, Москва також швидко адаптується до нової "дронової війни".

Головна проблема України, за оцінкою видання, - мобілізація. На п'ятому році великої війни втрати доводиться постійно компенсувати, а соціальне напруження всередині країни зростає.

Переговори зависли: США відходять, Європа шукає власний канал до Москви

Паралельно змінюється і міжнародний контекст війни.

New York Times пише, що Україна все менше розраховує на США як на головного посередника у завершенні війни. За даними видання, переговорний процес фактично зупинився після загострення ситуації на Близькому Сході, коли увага Вашингтона змістилася на інші конфлікти.

У Києві це відкрито визнають. Президент Володимир Зеленський заявляє, що американські переговорники "не мали часу на Україну", а адміністрація Дональда Трампа, за його словами, чинить більше тиску на Київ, ніж на Москву.

На цьому тлі Україна змушена робити ставку на власні сили. New York Times пише про різке нарощування українського виробництва озброєнь, насамперед безпілотників. Посол України в НАТО Альона Гетьманчук зазначає, що українські дрони-перехоплювачі вже збивають понад 60% російських БпЛА.

Водночас у Києві визнають: повністю замінити США неможливо, особливо коли йдеться про розвіддані та системи Patriot. Політолог Володимир Фесенко у коментарі NYT наголошує, що Вашингтон і далі залишається "єдиним реальним модератором" можливого мирного процесу.

Паралельно змінюється і європейська позиція. Президент Фінляндії Александр Стубб в інтерв'ю Corriere della Sera заявив, що політика США щодо війни "не відповідає інтересам Європи", а отже ЄС має готуватися до власних контактів із Москвою.

За його словами, в Європі вже обговорюють формат таких переговорів. Водночас Стубб визнає, що швидкого мирного прориву цього року він не очікує.

Схожу думку висловив і голова Європейської ради Антоніу Кошта, заявивши, що Євросоюз має потенціал для самостійного переговорного треку з Росією.

Роздратування союзників і зміна тону Києва

Водночас західна преса пише про роздратування частиною риторики Києва.

Politico вказує, що Володимир Зеленський став помітно жорсткішим у спілкуванні з європейськими союзниками. Видання зазначає: український президент дедалі частіше публічно дорікає Європі за повільність і недостатню підтримку.

Особливо болючою темою залишається вступ України до ЄС. Канцлер Німеччини Фрідріх Мерц нещодавно публічно розкритикував вимоги Києва щодо швидкого членства, назвавши нереалістичною навіть дату 2028 року.

За даними Politico, напруження між Києвом і Брюсселем зараз перебуває на одному з найвищих рівнів за весь час війни.

Водночас видання пояснює жорсткість Зеленського все більшою впевненістю України у власній стійкості. Київ все менше сприймає себе виключно як прохача допомоги і все частіше - як державу, що захищає не лише себе, а й усю Європу.

У логіці Зеленського Європа потребує України не менше, ніж Україна - Європи.

Водночас укладені угоди з країнами Перської затоки щодо експорту дронів додають Києву впевненості, що він може вибудовувати додаткові канали підтримки поза межами Заходу.

Простір невизначеності

Загальна картина, яку сьогодні подають західні медіа, залишається суперечливою, але в одному вона досить чітка: війну більше не пояснюють простим питанням "хто перемагає".

Росія не змогла швидко досягти своїх військових цілей. Україна не виглядає як країна, що стоїть на межі поразки. Переговори фактично зайшли в глухий кут, а союзники більше не діють як єдиний і повністю узгоджений блок.

Але головна зміна полягає в іншому: війна перетворюється на простір політичної невизначеності, де переглядаються ролі України, Росії, США та Європи.