Аятола Хаменеї: консервативний революціонер Ірану. Як він прийшов до влади та жорстко тримав її

Аятолу Алі Хаменеї убили в перший день масованих авіаударів США та Ізраїлю по Ірану, оголосив президент США Дональд Трамп.

Смерть 86‑річного незмінного іранського правителя останніх трьох десятиліть згодом підтвердило іранське державне телебачення.

Його жорсткі авторитарні погляди та політика формували життя в Ірані майже чотири десятиліття. Він став другим Верховним лідером після революції 1979 року, обійнявши посаду після смерті Рухолли Хомейні у 1989 році.

Повноваження його офісу фактично робили Хаменеї всевладним главою держави та головнокомандувачем армії, включно з елітним Корпусом вартових Ісламської революції.

Його смерть за таких насильницьких обставин знаменує новий і невизначений етап у майбутньому як самого Ірану, так і ширшого регіону.

Упродовж понад двох десятиліть аятола Алі Хаменеї був найвищим керівником Ірану та одним із найвпливовіших людей у державі.

Як духовна особа, він мав би бути поза політикою. Та боротьба між консервативними силами і прихильниками реформ зробила його центральною фігурою політичного життя.

Він чинив опір будь-яким спробам лібералізації іранської політики, навіть якщо це призводило до конфлікту з іншими іранськими консерваторами.

Сеєд Алі Хаменеї народився 17 липня 1939 року в місті Мешхед на північному сході Ірану в родині шиїтських священнослужителів.

Мешхед, друге за величиною місто в Ірані, є важливим духовним центром для мусульман-шиїтів. У ньому є могила імама Рези, якого шиїти вважають прямим нащадком пророка Мухаммеда.

Борець за шаріат

Хаменеї з ранніх років присвятив себе вивченню релігії. Спочатку він вивчав іслам в Мешхеді, потім переїхав до Іраку, в священне для шиїтів місто Наджаф. У 1958 році повернувся в Іран, оселившися в місті Кум.

У 1963 році наставник Хаменеї аятола Хомейні закликав створити Ісламську республіку, засновану на принципах шаріату.

За публічні промови його заарештували, що викликало гнів його прихильників, які вийшли на вулиці. Маніфестації жорстко розігнала влада. У 1964 році Хомейні вислали з Ірану.

У цей час Хаменеї також відкрито критикує монархію, за що кілька разів опиняється під арештом.

Він продовжує опозиційну діяльність, спрямовану проти режиму шаха Мохаммеда Рези Пехлеві і, вже ставши відомим проповідником, привертає увагу іранської служби безпеки САВАК. У жовтні 1974 його знову заарештували.

Просидівши рік у в'язниці, Хаменеї вийшов на свободу, проте йому заборонили виступати на публіці.

Попри це, поки аятола Хомейні був у вигнанні у Франції, Хаменеї і його сподвижники потай готували революцію проти режиму шаха всередині країни. Вони створювали організації, які після революції 1979 року стали важливими елементами іранської політичної системи.

Після повернення Хомейні з заслання в 1979 році Хаменеї став членом Революційної ради, а також командувачем Корпусу вартових Ісламської революції.

Пізніше ця елітна військово-політична формація брала активну участь в ірансько-іракській війні. Офіційно Корпус вартових Ісламської революції є частиною збройних сил Ірану.

Після відставки аятоли Хоссейна Алі Монтазері в 1980 році Хаменеї призначили імамом п'ятничної молитви. Ця подія стала знаковою для Хаменеї, продемонструвавши його вагу у владній ієрархії Ірану.

Наступного року Хаменеї дивом вижив під час спроби замаху. Отримавши серйозні поранення в груди, обличчя і праву руку, він став ще більш шанованим серед своїх прихильників. Деякі навіть стали називати його живим священномучеником.

У жовтні 1981 року, після вбивства президента Мохаммада Алі Раджаї, на позачергових президентських виборах Хаменеї обрали президентом Ірану.

Хаменеї прославився як жорсткий консерватор, що гостро критикує Захід, а особливо Сполучені Штати, за занепад і корупцію.

Війна з Іраком

Одного разу Хаменеї закликав ісламських священиків у 40 країнах перетворити їхні мечеті на військові бази і "готувати ґрунт для становлення ісламських урядів у всіх країнах".

Він був переобраний в 1985 році і зіграв важливу роль в історії з письменником Салманом Рушді.

Після того, як автора "Сатанинських віршів" заочно засудили до смерті за віровідступництво, Хаменеї заявив на головній п'ятничній молитві в Тегерані: "У цього нещасного немає іншого вибору, крім смерті, бо він протиставив себе мільярду мусульман".

Однак роки президентства Хаменеї були в першу чергу пов'язані з війною між Іраном і Іраком. Восьмирічний збройний конфлікт, який забрав життя понад мільйона людей, раптово припинився, коли в серпні 1988 року Хаменеї погодився на запропоноване ООН перемир'я.

Маючи великий авторитет як серед військових, так і серед простих іранців, Хаменеї сприймався як скромна людина без великих політичних амбіцій.

Після смерті аятоли Хомейні в червні 1989 року саме 49-річний Хаменеї став Вищим керівником Ірану, хоча і не мав великого досвіду ісламського правознавства.

Не маючи ні поваги духовенства, ні особистої популярності Хомейні, новий Верховний лідер обережно взявся за розбудову своєї влади.

Упродовж наступних 30 років Хаменеї вибудував мережу лояльних йому людей у всіх сферах іранської політики, зокрема в парламенті, судовій системі, поліції, медіа та духовенстві.

Хоч риторика "смерть Америці" за нього процвітала, Хаменеї ретельно коригував зовнішню політику так, щоб вона не виглядала поступкою США, але й не призвела до відкритої конфронтації.

Попри спроби Ірану прорвати міжнародну ізоляцію, США продовжували розглядати ісламську республіку як одного з основних спонсорів міжнародного тероризму.

У 2002 році президент США Джордж Буш-молодший навіть включив Іран до списку країн "вісі зла" - режимів, які, на думку США, спонсорують тероризм або розробляють зброю масового знищення і здатні передати його терористам.

ЦРУ стверджувало, що Хаменеї особисто причетний до серії терористичних актів, зокрема відповідає за вибух у єврейському центрі в Буенос-Айресі в 1994 році, коли загинули 94 людини.

Між консерваторами і реформаторами

У внутрішній політиці Ірану також не все було гладко.

Відносини між консерваторами і прихильниками реформ завжди були непростими, але протистояння досягло піку в кінці 1990-х років.

На президентських виборах у 1997 році переміг реформатор Мохаммед Хатамі, який проголосив курс на більш толерантне ставлення до західної культури.

Паралельно з критикою позицій Хаменеї виступив великий аятола Монтазері, якого багато хто в Ірані вважав авторитетнішим моральним і духовним лідером, ніж Хаменеї.

Після цього тисячі прихильників Хаменеї зібралися в центральній мечеті Кума, вимагаючи страти Монтазері. Частина протестувальників увірвалася в школу, якою керував Монтазері, ламаючи меблі та вимагаючи її закриття.

У відповідь на висловлену критику Хаменеї виступив зі зверненням до своїх прихильників, попередивши їх про "небезпеки приходу західної культури, яку Захід використовує, щоб нав'язати свої цінності всюди".

У 1999 році сутички прихильників демократичних реформ з поліцією тривали кілька днів.

Президент Хатамі запропонував реформи, які надихнули багатьох в іранському суспільстві, особливо жінок і молодь. Але консервативні кола в Ірані змогли звести їхній ефект до мінімуму.

Відносини між Хаменеї і президентом Хатамі були непростими. Тому аятола позитивно сприйняв перемогу мера Тегерана і відомого популіста-консерватора Махмуда Ахмадінежада на чергових президентських виборах.

Ядерна програма

Ахмадінежад став особливо відомий своїми виступами проти Ізраїлю і США, а також на підтримку іранської ядерної програми. Все це отримувало схвалення аятоли.

Президент Ахмадінежад порівнював свої відносини з вищим керівником Хаменеї з відносинами батька і сина, попри часті суперечності між політиками.

У серпні 2005 року, в період міжнародних переговорів про іранську ядерну програму, Хаменеї випустив фетву, що забороняє виробництво, накопичення і використання ядерної зброї.

Своєю чергою, Міжнародне агентство з атомної енергії в 2007 році опублікувало доповідь, в якій стверджувалося, що Іран продовжує виробництво збагаченого урану, придатного для виготовлення ядерної зброї.

Попри консервативні погляди провідних керівників держави, значна частина іранського суспільства продовжувала вимагати демократичних реформ.

Обрання колишнього президента Алі Рафсанджані в Ісламську експертну раду в 2006 році продемонструвало наявність опозиції до консервативної ісламської політики серед керівних еліт Ірану.

У червні 2009 року Хаменеї зробив один з найризикованіших кроків у своїй політичній кар'єрі, підтримавши висування Махмуда Ахмадінежада на другий термін.

Чутки про фальсифікації на президентських виборах вивели на вулиці тисячі молодих іранців. Демонстрації стали найбільшим політичним викликом режиму з часів ісламської революції.

Багато учасників демонстрацій були заарештовані спецслужбами, але дії Хаменеї викликали критику навіть серед консервативно налаштованих членів уряду.

Сам Хаменеї заявив, що лідери опозиції є "ворогами Господа" і їх треба стратити за законами шаріату.

У 2019 році, коли зростання цін на пальне спричинило вуличні протести, Хаменеї на кілька днів вимкнув інтернет, щоб запобігти подальшим виступам.

За даними Amnesty International, поліція розстрілювала протестувальників з автоматів.

Хаменеї не вірив у гендерну рівність, хоча й скасував запроваджені його попередником заборони на освіту для жінок.

А у вересні 2022 року смерть 22‑річної Махси Аміні у поліцейському відділку, куди її доставили за "неправильне носіння хіджаба", сколихнула країну.

Стихійні протести тривали кілька місяців. Гасла демонстрантів швидко набули антиурядового характеру. За придушення протестів взялися співробітники силових структур.

Правозахисні організації заявляли, що загинули понад 500 демонстрантів, серед них 70 неповнолітніх, а близько 20 тисяч — заарештували. Масштаб акцій по всій країні суттєво зменшився лише після того, як влада почала страчувати учасників протестів. За даними правозахисників, до смертної кари засудили понад 100 людей.

У лютому 2023 року Хаменеї помилував "десятки тисяч" ув'язнених, зокрема багатьох із тих, хто отримав вироки у зв'язку з антиурядовими виступами.

Зовнішня політика Ірану та підтримка Росії

За роки правління Хаменеї Корпус вартових Ісламської революції (КВІР) значно розширив свій вплив у регіоні. У 1980‑х роках утворилися альянси з "Хезболлою" та режимом Хафеза аль-Асада в Сирії.

Після повалення Саддама Хусейна в сусідньому Іраку у 2003 році КВІР почав координувати свої дії з іракськими силами та фактично безперешкодно діяти на території від Ірану до Середземного моря.

На початку 2020‑х років союзники Ірану стали домінуючими угрупованнями, що контролювали Сирію, Ліван, сектор Гази та Ємен, а учасники так званої "вісі" почали координувати свої дії на безпрецедентному рівні.

Однак із початком війни Ізраїлю проти ХАМАС, що розпочалася після нападу бойовиків на південь Ізраїлю, Хаменеї опинився в ситуації стрімкого погіршення безпеки. Хоча офіційно аятола відмежувався від причетності Ірану до нападу 7 жовтня 2023 року (водночас заявивши, що "готовий цілувати руки тим, хто його здійснив"), Ізраїль вважав це недостатнім.

Менш ніж за рік, у липні 2024‑го, ізраїльські спецслужби ліквідували лідера ХАМАС Ісмаїла Ханію прямо в Тегерані, куди той прибув на інавгурацію нового президента Ірану. Два місяці потому убили багаторічного главу "Хезболли" Хасана Насраллу. Іран у відповідь здійснив масований, але малоефективний обстріл Ізраїлю — режиму було необхідно продемонструвати твердість.

А в грудні 2024 року під ударами повстанців упав режим Асада в Сирії — надзвичайно важливий для регіонального впливу Тегерана.

У своїй першій промові після повалення Асада Хаменеї намагався не показувати, що країна зазнала стратегічної поразки. Однак розрахунки, що "вісь опору" захищатиме Іран від прямого удару, не справдилися.

З початком війни в Україні Іран зблизився з Росією. Тегеран почав постачати російським військовим безпілотники, які тепер Росія навчилася виготовляти сама та якими майже щоночі обстрілює українські міста.

У липні 2022 року президент Росії Володимир Путін прибув до Ірану і, зокрема, вп'яте зустрівся з аятолою Хаменеї. Він підтримав російське вторгнення та поклав відповідальність за розв'язання конфлікту на Захід, сказавши Путіну: "Якби ви не взяли ініціативу на себе, інша сторона розв'язала б війну з власної ініціативи".

Хаменеї мав репутацію суперечливого політика, як усередині, так і за межами Ірану. Проте його вірність ідеям Хомейні гарантувала підтримку більшості іранців.

Він був переконаний, що пристосовуватися і йти на компроміс - це ознака слабкості. Він відмовлявся визнавати, а часто просто ігнорував прагнення молодих і освічених іранців жити у вільнішому суспільстві.

Зі смертю Хаменеї та всім, що їй передувало, Іран опиняється на роздоріжжі.