Який найкращий спосіб вивчити іноземну мову

Був час, коли великий словник Collins Roberts French Dictionary займав почесне місце на полиці в моїй студентській кімнаті. У мене було видання кінця 1980-х років обсягом майже 1 000 сторінок, яке дісталося мені від старших братів. На початку 2000-х він поїхав зі мною до Парижа, займаючи половину моєї маленької валізи - як річ, що не підлягала обговоренню.

Сумно було мені й того дня, коли через десятиліття, вже задихаючись від речей у нашій однокімнатній квартирі з двома немовлятами, я вирішила, що словнику доведеться піти.

Він припадав пилом від часу закінчення університету, але водночас ніби кричав про те, що колись я серйозно ставилася до вивчення мов.

Багатомовність завжди була частиною моєї сутності.

Я народилася в родині, де розмовляли гуджараті - мої батьки індійського походження емігрували до Великої Британії з Танзанії у 1970-х роках.

У дитинстві мої навички читання й письма доповнювалися заняттями в місцевому храмі щосуботи. У 1995 році у Британії на кабельному телебаченні з'явився Zee TV, і я захопилася переглядом наївних індійських серіалів щовечора з увімкненими субтитрами.

Я вивчала французьку до рівня університетського ступеня й поїхала на рік до Парижа.

Згодом додалася й іспанська - після кількох семестрів вечірніх курсів. Усі ці мови - окрім курортної іспанської - вимагали часу та відданості.

Мабуть, цілком зрозуміло, що я з певним скепсисом реагувала на безліч реклам у моїй стрічці в інстаграмі, які обіцяли навчити мене мови за 30 днів - або й швидше - приділяючи цьому менше ніж 30 хвилин на день.

Переваги вивчення мов для довгострокового здоров'я мозку та щастя добре відомі, тож тут я ні про що не шкодую. Але чи не стали мої чотири роки університетського вивчення мови з відмінюванням дієслів і заучуванням лексики застарілим способом навчання?

Разом із обіцянкою блискавично досягти вільного володіння мовою з'явився широкий спектр нових методів і технологій, які змінили спосіб, у який ми опановуємо мови в епоху постійного браку часу.

Один із них - "мікронавчання" - підхід, що розбиває нову інформацію на невеликі частини, які потрібно засвоїти швидко, інколи за хвилини або навіть секунди. Він ґрунтується на концепції, відомій як крива забування, яка стверджує, що коли люди сприймають великі обсяги інформації, з часом вони запам'ятовують усе менше.

Крім того, існує безліч нових технологій - від чат-ботів із миттєвим зворотним зв'язком до віртуальної та доповненої реальності, які занурюють вас у розмови з віртуальними носіями мови.

Проте дехто стверджує, що обіцянка швидкого досягнення вільного володіння мовою не враховує важливих складників справжнього спілкування іншою мовою - зокрема розвитку культурного розуміння та відчуття нюансів.

Тож за наявності такого вибору - який спосіб вивчення мови насправді є найкращим і підтвердженим наукою?

Щоб це з'ясувати, я об'єдналася з двома дослідниками з Лабораторії вивчення мов Ланкастерського університету - Патріком Ребуша, професором лінгвістики та когнітивних наук, і Падрейком Монаганом, професором когнітивних наук кафедри психології.

Вони запропонували мені взяти участь в експерименті, який відтворює реальне вивчення мови та демонструє, як наш мозок засвоює й осмислює нові слова та звуки.

Завдання фактично імітували ситуацію, ніби нас раптово "закинули" до іншої країни з невідомою мовою, і нам довелося б використовувати власні вроджені здібності, щоб розібратися з новими, загадковими звуками навколо й поступово почати їх розуміти.

Не вивчаючи жодної нової мови вже два десятиліття, я мала опанувати трохи мандаринської китайської та португальської.

Протягом шести днів я мала витрачати лише 30 хвилин на день на виконання завдань і тестів. Мені потрібно було виконувати їх, не ставити жодних запитань і чекати завершення експерименту, щоб отримати зворотний зв'язок.

Монеган пояснює, що такі експериментальні дослідження використовують, щоб з'ясувати, як люди починають знаходити для себе опору в новій мові.

Мені навмисно не сказали на початку, у чому саме полягали завдання. Але згодом дослідники пояснили, що вони були спрямовані на активацію моїх навичок міжситуативного навчання - cross-situational learning (CSL).

Це наша природна, інстинктивна здатність використовувати статистику, щоб поступово визначати значення слів і базову граматику. По суті це вроджена здатність мозку розпізнавати закономірності та повторюваність у мовленні - наприклад, які слова часто поєднуються одне з одним - на основі частоти їхнього використання.

"Люди можуть навчатися дуже, дуже швидко, просто відстежуючи статистику в навколишньому середовищі", - каже Ребуша.

"Цей тип завдань створений для того, щоб імітувати реальне навчання в умовах занурення, коли все часто є неоднозначним і ми рідко отримуємо негайний зворотний зв'язок", - каже він.

Перед початком експерименту я припускала, що завдяки моєму попередньому досвіду з французькою та базовою іспанською португальська дасться легко. Мандаринська ж, навпаки, була для мене настільки чужою, наскільки взагалі може бути чужою мова.

Я також очікувала, що, як і в більшості мов, які я вивчала раніше, перший урок складатиметься з базових привітань. Але нічого подібного.

"Якби вас раптом перенесли до Португалії, Бразилії або будь-якої іншої португаломовної країни, мова не подавалася б у впорядкованій педагогічній послідовності, починаючи з привітань", - пояснює Ребуша.

"Натомість ви чули б найрізноманітніше мовлення в контексті - люди замовляють їжу в кафе, розмови на вулиці, футбольний коментар на задньому плані", - додає він.

Тож моє завдання з португальської полягало в тому, щоб обрати, чи відповідає слово або речення, яке я чую, одній із двох сцен із анімованими тваринами. Це повторювалося протягом трьох днів - приклад статистичного навчання в дії, пояснює Ребуша.

"Це базова здатність до навчання, яку люди використовують із самого дитинства - ще до того, як немовлята знають будь-яку мову - щоб виявляти закономірності у світі навколо. Ми застосовуємо її, щоб засвоювати регулярності у звуках, зображеннях і подіях із часом", - каже він.

Я швидко почала спиратися на знання інших мов. Наприклад, у гінді слово saap означає "змія", і коли я почула слово sapo та побачила на екрані жабу, я співвіднесла слово із зображенням.

Невдовзі я зрозуміла, що кожен іменник з'являється в однині та множині й виконує одну з чотирьох фізичних дій - наприклад, штовхає або тягне. Граматика була дещо складнішою, але не чужою завдяки французькій, яку я вивчала.

На третій день вивчення португальської результати показали, що моя точність стабільно становила від 90 до 100%, що, як мені сказали, було вищим за типовий рівень англомовного учня (ймовірно, тому що я могла використовувати знання з інших мов).

Мій мозок витягував значення на основі частоти появи тих самих іменників і дієслів на екрані.

Моя подорож у вивченні мандаринської почалася дещо інакше.

Як і з португальською, я виконувала чотири короткі завдання та тести щодня, але цього разу потрібно було співвідносити 12 незрозумілих звуків із зображеннями 12 раніше не бачених об'єктів.

Як я дізналася пізніше, це були не справжні предмети і не справжні слова. Те, що я вимовляла вголос, насправді були тони мандаринської мови - ключова її особливість, адже різний тон може змінювати значення слова.

Кожному вигаданому слову відповідав конкретний об'єкт. Використання штучних слів, так званих псевдослів, дозволяє дослідникам справедливо порівнювати результати та прогрес, оскільки студенти не можуть спиратися на попередні знання.

Іноді повторення одних і тих самих тонів діяло на мене майже гіпнотично, і, зізнаюся, я доходила до відповідей без жодного наукового обґрунтування. Наприклад, lu-fah звучало як "loofah", тому я співвіднесла його з об'єктом із м'якими шипами.

Мої результати оцінили студенти-лінгвісти з Ланкастерського університету, які є носіями мандаринської. Наприкінці першої сесії зі співвіднесення псевдослів із вигаданими об'єктами моя точність становила 75%, а на другій і третій зросла до 80%.

Результати тесту на відтворення (коли потрібно було вимовити тон уголос) були не такими вражаючими - від 38% із підвищенням до 55% на третій день. Втім, Ребуша заспокоїв мене, що ці показники значно перевищують рівень випадковості.

І Ребуша, і Монаган дійшли висновку, що я добре володію базовими здібностями, необхідними для успішного вивчення мов. Серед них - хороший слух і здатність помічати тонкі відмінності, зокрема у вимові, інтонації та ритмі. Мій попередній досвід вивчення мов також допоміг розпізнавати повторювані закономірності та особливості.

"Третій фактор, імовірно не менш важливий, ніж досвід вивчення мов, - це обсяг пам'яті", - каже Ребуша.

"На відміну від дослідження з мандаринської, де використовували ізольовані псевдослова, португальське завдання CSL вимагало обробляти й утримувати в пам'яті цілі речення (визначники, іменники, дієслова, показники числа), одночасно порівнюючи їх із двома анімованими сценами. Це створює значне навантаження на тимчасову пам'ять, послідовність і відтворення", - пояснює він.

З огляду на мій непоганий результат, чи означає це, що я могла б опанувати принаймні одну з цих мов на хорошому рівні за лічені дні?

"Досягнення вільного володіння мовою в реальному світі потребує тривалого занурення, взаємодії, зворотного зв'язку та соціального використання протягом багатьох місяців або років", - відповідає Ребуша.

Він також звернув мою увагу на Інститут іноземних мов Міністерства оборони США, який пропонує одні з найінтенсивніших мовних програм. Від перської до японської - навіть за умови до семи годин навчання щодня плюс домашні завдання, потрібно приблизно 64 тижні, щоб досягти базового професійного рівня.

Щоб вийти на новий рівень, експерти також наголошують на важливості традиційного викладання за участі вчителів-людей, яке сьогодні перебуває під загрозою в багатьох школах і університетах.

Ребуша вважає нові технології не загрозою для викладачів, а доповненням, яке дає студентам більше практики, зворотного зв'язку та ширший доступ до навчання.

Монаган також зазначає, що говорити мовою - це одне, а розуміти, що відповідають тобі, - зовсім інше.

"Цікава особливість мови полягає в тому, що 70% її складають лише кілька сотень слів, - каже він. - Але швидко неможливо навчитися розуміти інших, бо вони час від часу використовують ті рідкісні слова".

Адже як інакше, окрім людського спілкування, я могла б дізнатися, що коли старші родичі кажуть мені гуджараті "maru loi na pee" ("не пий мою кров"), вони насправді просять мене не дратувати їх? Або зрозуміти, що французький вислів "ça a été", який буквально означає "так і було", у розмові є універсальним способом сказати, що щось пройшло добре?

Монаган підкреслює, що такі мовні нюанси ставлять під сумнів гучні обіцянки нових технологій для вивчення мов.

"Це не замінить справді глибокого вивчення мови, - каже він. - Те, що ви вмієте говорити англійською і читати книжки англійською, не означає вивчення англійської літератури в університеті".

Його слова приносять ностальгійному лінгвісту у мені певний спокій.

Хоч словник уже зник, пожовклі примірники творів Жана-Поля Сартра, Франца Фанона та Еме Сезера поки що мають безпечне місце на моїй книжковій полиці.