Люди, які "бачать" мову. Що таке синестезія

Імʼя моєї матері - кольору молока. Струни акустичної гітари грають теплий жовтий колір. Звук плоский, жорсткий і гладенький. А понеділок - рожевий. Ці відчуття завжди однакові і завжди присутні. Це синестезія – у моєму випадку графічно-кольорова, звуко-кольорова та синестезія звуко-фактурна.

Як і багато людей із синестезією, ще у юному віці я виявила, що маю хист і до музики, і до мов.

У музиці мені найкраще вдавався не фізичний акт виконання, а її написання. Згодом я стала композиторкою для короткометражних фільмів і танцювального театру, а також звукорежисеркою для телебачення.

Написання музики здавалося мені схожим на мову, оскільки я "бачила" кольори звуків подібним чином.

Я також вивчала французьку, німецьку, іспанську та лінгвістику – колір мови допомагав мені запам'ятовувати слова, а також граматичні моделі.

Синестезія - це неврологічний феномен, через який приблизно 4,4% людей сприймають світ як какофонію відчуттів. Ідентифікували близько 60 різних типів синестезії, але їх може бути більше 100, причому деякі типи зустрічаються в кластерах.

Вважають, що причиною цього феномену є генетично успадковані особливості, які впливають на структурний і функціональний розвиток мозку. Посилення зв'язку між сенсорними областями в мозку означає, наприклад, що слова можуть стимулювати смак, послідовності чисел можуть сприйматися в просторових розташуваннях або відчуття текстур може викликати емоції.

Синестезію не вважають неврологічним розладом, і, хоча її пов'язують із розладами нервової системи та психічним здоров'ям, зокрема аутизмом, тривожністю і шизофренією, її називають "альтернативною реальністю сприйняття" і загалом вважають корисною.

"Коли я була молодшою, я знала, що бачу світ по-іншому, і мій спосіб описувати його іншим, був "барвистим", - каже Смадар Фріш.

Фріш, яка має графічно-кольорову синестезію, звуко-кольорову синестезію та лексико-смакову синестезію, де слова мають смак, досліджує світ відчуттів у своєму подкасті Chromatic Minds і зараз пише свою першу книгу на цю тему.

"Навчання в школі було занадто важким для мене з сенсорної точки зору, - каже вона. - Cкладно було намагатися розв'язати рівняння, коли всі кольори чисел були психоделічним вибухом".

Цей вибух кольорів, каже Фріш, змушував її втрачати увагу і забувати, що вона робила.

"Те саме було з мовою. Кольори слів, музика та смакові відчуття запалювали мене, і я так хотів виразити себе, що втрачала увагу", - згадує вона.

Лише коли вона майже закінчила середню школу, вона натрапила на книгу Дмитра Набокова "Середа кольору індиго".

"Моя перша думка була, що середа насправді помаранчева, і мені дуже потрібна ця книга", - згадує вона.

Це був переломний момент для Фріш.

"Нарешті я зрозуміла, як влаштований мій синестетичний мозок. І я подумала, що це дивовижне явище. Я можу використовувати кольори так, щоб вони допомагали мені вчитися, а не заплутували мене", - каже вона.

Фріш розробила систему кольорового кодування, щоб допомогти їй вільно та швидко вивчати нові мови. Вивчення мов більше не було заплутаним, а натомість стало організованим, каже вона.

"І це спрацювало! Весь мій світ змінився. Я почала вчити те, у чому мій мозок мав досягти успіху: мови", - додає Фріш.

Вона каже, що змогла вільно вивчити французьку та іспанську лише за два місяці.

"Я набрала 90+ на кожному іспиті [з французької та іспанської мов]", - каже вона. Сьогодні Фріш вільно розмовляє сімома мовами – і каже, що може вивчити будь-яку мову, яку захоче, "без труднощів, за короткий час".

Джулія Сімнер - директорка лабораторії дослідження мультисенсової синестезії в Університеті Сассекса у Британії. Вона та її команда протестували близько 6000 дітей віком від 6 до 10 років.

"Ми перевірили кожного окремо на синестезію, а потім дали [їм] низку тестів, щоб визначити, які навички приходять із синестезією", - каже вона.

Дослідження показало, що діти з синестезією мали низку кращих навичок, ніж діти без неї – навички, які, за словами Сімнер, "безсумнівно, допоможуть у вивченні як першої, так і другої мови".

"Зокрема, у них був значно кращий пасивний словниковий запас (скільки слів вони могли зрозуміти), активний словниковий запас (скільки слів вони могли говорити), короткочасна пам'ять, увага до деталей і креативність", - говорить Сімнер.

"Ці пов'язані із синестезією навички говорять про те, що можна очікувати, що для тих, хто має синестезією, вивчення другої мови буде легшим", - додає вона.

Наявність синестетичних кольорів, каже вона, допомагає краще запам'ятовувати літери. І ці кольори можуть переходити з однієї мови на іншу, що допомагає краще запамʼятовувати слова також і у другій мові.

У 2019 році інший експеримент під керівництвом психологів з Університету Торонто в Канаді виявив, що графічно-кольорова синестезія, де кожна літера та цифра мають свій окремий колір, забезпечує значну перевагу в статистичному навчанні – дозволяє людині "бачити" шаблони – здатність, яка має вирішальне значення для вивчення мови.

Дослідники попросили учасників послухати набір безглуздих слів, наприклад, "muh-keh" і "beh-od", які були з вигаданої "мови".

Потім вони прослухали другий набір слів. Цей набір включав ті ж штучні слова, а також нові штучні слова, які представляли "іноземну" мову. Потім учасників попросили розрізнити "слова" кожної з двох штучних мов.

"Вони не мали сенсу, - каже Емі Фінн, психологиня й директорка лабораторії когнітивної нейронауки та розвитку Університету Торонто Finn Land Lab. - Їх створили задля того, щоб вивчити "сегментацію" - або те, як люди використовують закономірності, щоб виділити сегменти мови".

Результати показали, що люди з графічною синестезією краще розрізняють дві "мови", ніж учасники, які не мали синестезії.

"Ми вважаємо, що [синестезія] може допомогти вам легше розрізняти фрагменти мови", - говорить Фінн.

Коли синестети сприймають одні й ті самі шаблони одразу кількома чуттями – наприклад, як на слух, так і візуально – їхній розум створює додатковий вторинний сигнал, який може допомогти їм розпізнати або запам'ятати шаблон.

"Як сказати "робота"?" - запитує 11-річну мене учитель французької. У класі панує тиша. Я знаю, що слово синє. І потім я згадую.

"Travail", - відповідаю я.

Іноді я не можу згадати жодного слова, але я можу згадати колір. Це може дратувати, бо ніхто не зможе мені допомогти, якщо я скажу, що "воно рожеве", оскільки кольори унікальні для мого власного розуму. З іншого боку, колір діє як додаткове нагадування, бонусний сигнал, який я можу використати під час вивчення мов.

Можна було б подумати, що синестезія буде більш поширеною у дітей-білінгвів. Але дослідження показують, що люди, які вивчають другу мову пізніше, а не у ранньому дитинстві, мають більшу ймовірність такої здатності сенсорного перемикання, ніж ті, в кого дві рідні мови.

Це підтверджує теорію про те, що синестезія розвивається як засіб навчання.

Синестезія виникає, коли дитина починає сприймати навколишній світ, вчиться говорити, читати і писати. Дослідження 2016 року, проведене дослідниками з Канади, США та Чехії, показало, що діти вчаться класифікувати кольори у віці від чотирьох до семи років, приблизно в той час, коли вони починають читати та писати, а синестезія з'являється з шестирічного віку.

Автори дослідження припускають, що "діти використовують свою нещодавно набуту здатність класифікувати колір як незвичну допомогу в опануванні букв і слів".

Однак синестезія іноді може ускладнювати спілкування, і припущення про те, що синестезія може функціонувати як стратегія полегшення навчання, "залишається темою для дискусій", каже Люсі Буве, психологиня з Університету Тулузи, Франція.

"У рідкісних випадках люди можуть вважати синестезію обтяжливою та відчувати, що їхні внутрішні переживання заважають їхньому сприйняттю зовнішнього світу", - пояснює Буве.

Незалежно від того, корисна синестезія чи ні, її дослідження може допомогти нам зрозуміти когнітивні процеси мови та сприйняття.

"Синестезія сама по собі інтригує, - каже Буве. - Але останні дослідження показують, що це частина більш широкого, специфічного когнітивного профілю. Виявлення цього унікального когнітивного профілю може бути ключовим для глибшого розуміння синестезії".

Особисто мені життя з мішаниною відчуттів приносить радість.

Прослуховування музики – це відчуття повного занурення. Я тону в океані текстури, ніби я під м'якою ковдрою або занурена у прохолодну воду. Слова книги – це не просто чорнило на сторінці, вони оживляють історію, кружляючи навколо мене.

А мова наповнює повітря калейдоскопом кольорів.