Біженці з України: Росія

20 червня ООН відзначає Всесвітній день біженців. Конфлікт на сході України вивів країну в першу десятку держав з найбільшою кількістю внутрішніх переселенців. ВВС Україна розповідає, де зараз опинилися і як живуть біженці з України.

Тарас Хомутянський

Приїхав в селище Натальївка Ростовської області з Луганська рік тому з сім'єю: дружиною і двома дітьми. Його старшій дочці шість років, а молодшому - два роки.

Після початку конфлікту на Донбасі переїхали до друзів у Таганрог - думали, що ненадовго. Однак бойові дії не закінчувалися, і вони зняли будинок неподалік, в Натальївці.

Спочатку у сім'ї були заощадження; коли гроші закінчилися, Тарас і його дружина - обоє лікарі за фахом - стали працювати в місцевій лікарні. Отримали статус тимчасового притулку, зараз подають на громадянство.

Повертатися в Україну поки не збираються. За словами Тараса, його колегам, які залишилися в Луганську, тільки недавно виплатили зарплату за січень і лютий. "Що там робити двом лікарям?" - запитує він.

За його словами, російська влада поки особливо не допомагає його родині. "Принаймні вони нам намагаються не заважати, вже добре", - каже Тарас.

Ольга

Ольга з родиною - чоловіком і двома дочками - приїхала зі Слов'янська в червні 2014 року. Своїм ходом сім'я дісталася до Сімферополя, звідки літаком їх доставили в Ярославську область, в пункт тимчасового проживання в селищі Семибратово.

Рік прожили там, потім зняли квартиру в Семибратовому. За словами Ольги, місцеві користуються становищем біженців, і ціни на оренду житла дуже високі - взимку квартира обійдеться їй приблизно в 15 тисяч рублів на місяць.

Однак переїжджати кудись вона не збирається: зараз вони з чоловіком для вступу в програму переселення співвітчизників отримують російську освіту, дочки ходять в школу і дитячий садок.

Місцеві жителі, за словами Ольги, в основному ставляться до біженців спокійно і з розумінням, частіше не звертають уваги.

Рівень життя, порівняно з Україною, набагато погіршився, каже Ольга. Раніше у неї був свій будинок і своя справа, а тепер "копійка на копійку" і в чужому житлі. Але повертатися назад вже не мають наміру: її будинок у Слов'янську розбитий, міська інфраструктура зруйнована, роботи майже немає.

Вона сподівається на те, що війна на Донбасі скоріше закінчиться, за її словами - байдуже, з яким результатом.