Чому в Станиці Луганській не хочуть розведення військ

Сили АТО поки не залишатимуть Станицю Луганську, оскільки режим тиші, передбачений мінськими домовленостями, не дотримується.

Представник України у спільному центрі з контролю та координації питань припинення вогню та стабілізації лінії розмежування сторін Борис Кременецький <link type="page"><caption> заявив 10 листопада</caption><url href="https://www.facebook.com/ato.news/posts/1350492438294892" platform="highweb"/></link>, що війська мають бути розведені, якщо протягом семи днів обстрілів не буде. За його словами, перемир'я у Станиці Луганській тривало шість днів, до 2 листопада, однак в останній день було зафіксовано обстріли із підствольного гранатомета.

"Тому відсьогодні ми знову починаємо відлік семи днів", - сказав Борис Кременецький.

Представники самопроголошеної "ЛНР" у зриві режиму тиші неодноразово звинувачували українську армію.

У той же час, ситуація у самій Станиці Луганській непроста: багато місцевих жителів проти того, щоб українська армія залишала місто. Противники є і серед військових.

Через зруйнований міст

У Станиці Луганській розташований єдиний в Луганській області контрольно-пропускний пункт. Напівзруйнований міст через річку Сіверський Донець слугує пішохідним переходом між самопроголошеною "ЛНР" і підконтрольними українській владі територіями.

Тільки в липні цього року, за даними прикордонників, через КП по мосту пройшло 142 тис. людей в обидва боки. Машини тут проїхати не можуть - для автомобільного сполучення планувалося відкрити ще один КП у Золотому. Однак, цього не сталося - не змогли домовитися з бойовиками.

На вихідних на КП з українського боку порівняно невелика черга, в самій Станиці теж порожньо - з десяток людей біля банкомата Ощадбанку і поодинокі пішоходи у центрі селища.

Життя оживає по буднях - жителі так званої "ЛНР" приходять сюди за дешевими продуктами та пенсіями. Чергу в єдине відділення банку займають з раннього ранку, а додому везуть "кравчучки" з продуктами.

До війни в Станиці Луганській, районному центрі, розташованому за 18 кілометрів від Луганська, жило 15 тисяч людей.

На сьогодні тут, за даними адміністрації селища, - 9-10 тисяч. Частина мешканців виїхала до Києва чи в інші міста, деякі обрали Росію, а хтось перебрався до Луганська. І це не лише прихильники самопроголошеної "ЛНР". Там безпечніше - Луганськ не обстрілюють, на відміну від Станиці Луганської, і там жити дешевше.

Станиця Луганська у 2014 році кілька місяців перебувала під контролем бойовиків, а в серпні після важких боїв, в ході яких загинули мирні жителі, в тому числі і дитина, селище зайняли добровольчі батальйони та Збройні Сили України.

"У нас немає семи днів тиші"

21 вересня в Мінську тристороння контактна група підписала рамкову угоду про розведення сил в трьох населених пунктах в Донбасі: Петрівське, Золоте та Станиця Луганська.

Однак, якщо 1 і 7 жовтня вдалося розвести війська в районі Петровського і Золотого, то в Станиці Луганській угоду досі не виконано. Головна офіційна причина, яку називають військові - бойовики не дотримуються режиму тиші.

"У нас немає цих семи днів", - кажуть українські військові на передовій.

"Бойовики заявили про відвід, пустили сигнальні ракети, хоча нас ніхто не попередив. У той же вечір був сильний обстріл. Бій тривав п'ять годин. Спочатку думали, що це провокація, трималися. Потім зрозуміли, що не провокація - в посадку прилітали мінометні снаряди, 82-і 120-і, стріляли з РПГ, гранатометів, стрілецької зброї", - описує ситуацію 2 листопада боєць на нульовому блокпосту, який не побажав називати свого імені.

Блокпост розташований на мосту, звідси видно прапори сепаратистів, а в бінокль можна навіть роздивитися бліндажі бойовиків. Повз блокпост постійно проходять місцеві жителі.

"На провокаційні обстріли ми не відповідаємо. Але коли ситуація загострюється, є загроза життю військовослужбовців, ми передаємо інформацію командуванню, і вони ухвалюють рішення про вогонь у відповідь", - уточнює боєць. Він також стверджує, що на тому боці під час провокацій працювали відеокамери російського телебачення.

"Розводити війська - нісенітниця"

"Головне, що по нас не стріляють", - каже Ксенія, молода перукарка.

Сьогодні в її з подругою перукарні людно. У коридорі чекає на манікюр жінка в формі, тільки що з крісла встав чоловік - його стригли. Ксенія фарбує волосся клієнтці, теж молодій жінці, яка після початку війни переїхала з Луганська в Станицю Луганську. На стіні над кріслом у дівчат висить український прапор, на якому - написи, зроблені військовими.

"Наші війська відійдуть - ті почнуть наступати. Ми ж не можемо бути переконані, що такого не буде. Я не хочу, щоб відходили військові", - каже Ксенія. З нею погоджується колишня луганчанка.

"Розводити війська - нісенітниця. Це не потрібно Станиці", - вважають дівчата.

Як тільки стало відомо, що Станицю назвали одним із міст, де розводитимуть війська, місцеві активісти запротестували. Вони тільки в останній рік почали відновлювати своє життя – ремонтувати розбомблені будинки та інфраструктуру селища.

За даними адміністрації, в Станиці було пошкоджено 3500 домівок. Люди не хочуть знову потрапляти до сірої зони – саме це, на їхню думку, станеться, якщо відбудеться розведення. Саме тому вони виходили на мітинги, вже кілька разів протестували, на їхню підтримку приїздили також активісти Автомайдану.

"Якщо відведуть війська, то вийде, що лінія розмежування пройде по Станиці Луганській. Ми проти", - каже Ірина, одна з активісток.

"Спочатку нам казали, що їх відведуть до лікарні, тепер до "жінки з хлібом" (пам'ятник поруч з мостом - Ред). Ніхто не говорить нам точне місце. Вони тільки обіцяють нам, що "все буде нормально". А ми не дуже віримо. Скільки б не було Мінських домовленостей, вони (бойовики. – Ред.) завжди їх порушували. Чому вони думають, що цього разу вони дотримаються домовленостей і не нападуть? А їм дуже вигідно на нас напасти, розширити територію", - каже Галина, пенсіонерка, одна з організаторок мітингів проти розведення сил.

Вона вважає, що українські військові в Станиці - гарантія порядку та безпеки. Галина згадує, як на її сім'ю два роки тому тиснули проросійськи налаштовані односельці.

"В нас і плювали, і билися, і вікна мені били, - розповідає Галина, - Сусіди "здали", нас арештували з донькою і усією сім'єю. І фашистський хрест мені на воротах малювали. Тиск був великий. Пройти неможливо було - тобі прокляття слідом. Потім все заспокоїлося. Тому що вони думали, що прийдуть якісь карателі. Зараз всі знають, що українські військові ніякі не фашисти, стоять нормально", - розповідає пані Галина.

Проти розведення сил висловлюються навіть ті, хто свого часу голосував на так званому "референдумі" за створення "ЛНР". Головний аргумент - якщо українські військові підуть, то не буде в Станиці ані банків, ані соціальних служб та фондів, які є основними джерелами матеріальної допомоги місцевому населенню.

Усі, хто не залишав Станицю під час бойових дій, пам'ятають, як в селищі не було півроку влади, світла, газу, нападали на інкасаторські машини нападали.

"Краще не йти. Якщо не буде військових, територію одразу ж займуть", - каже 32-річний Андрій.

Він з дружиною і дитиною живе зараз в Луганську. Колишній держслужбовець, працівник держреєстру виборців, він не зміг знайти роботу в Чернігові та Кіровограді, тому повернувся додому. Живе натуральним господарством і планує знову виїхати з "ЛНР", як тільки знайде роботу.

"Тренування для обох сторін"

"Хто вони мені, ці бойовики на тій стороні - кум, брат, сват? Я військовий - вони для мене вороги. Я стрілятиму в них і не віддам жодного клаптика нашої території", - каже один з військовослужбовців, який воює на передовій у Станиці. Ми спілкуємося з ним в єдиному відчиненому тут кафе. Попри близькість фронту, тут вечірка – танці, застілля.

Його думка дуже поширена серед українських військових, що стоять у Станиці. Але її висловлюють у розмовах без запису. Бійці вважають, що якщо підуть з мосту, то бойовики перейдуть річку і активно наступатимуть на Станицю Луганську.

На запитання, якщо буде наказ почати розведення, військові напівжартома кажуть, що покличуть добровольців. У селищі з початку війни загинуло багато їхніх побратимів з добровольчих батальйонів, які першими прийшли сюди, коли селище було зайняте бойовиками. Це ще одна причина, моральна, чому військові не готові відходити.

Представник України в підгрупі з безпекових питань у Мінську Євген Марчук стверджує, що ділянки для відведення військ обирали саме військові, вони ж деталізовували умови розведення. Євген Марчук наголошує, що жодна зі сторін розведення в Станиці Луганській не отримає переваг і що це ділянка з найменшим військовим ризиком.

Євген Марчук також пояснює, що відведення військ має відбутися на невеликих ділянках - усього по одному кілометру від лінії зіткнення обома сторонами і по одному кілометру ліворуч та праворуч. Причому точки відведення не перебувають рівно по всьому периметру, що дозволяє залишити житлові зони Станиці Луганській під повним контролем української армії.

"Тобто, мова йде по суті про квадрат два на два кілометри, в середині якого немає ніяких населених пунктів", - наголошував Євген Марчук на своїй сторінці у Facebook.

За його словами, уся операція - це, фактично, тренування для обох сторін, як координувати дії при розведенні, напрацювати механізм, який може бути застосований у разі розв’язання конфлікту на Сході.

Ще одна причина, через яку обрали Станицю Луганську, - гуманітарна.

Після відведення військ буде можливість відремонтувати пішохідний міст, важливий для цивільного населення, а також почнеться етап розмінування території. Це також дасть можливість ОБСЄ безперешкодно проводити моніторинг ситуації.

У Золотому та Петровському, де розвели війська відповідно до досягнутих у вересні домовленостей, цей процес вже почався.