Україна і Крим: важке звикання до кордону

Сам Інтігам це кіно не бачив, але знає, що нагадує всім героя якоїсь комедії. Йому сказали. Причому вже багато разів, тому що Інтігам вже п'ять днів як застряг між прикордонними станціями на новому де-факто кордоні України та Криму.

"Кожен день катаюсь: туди, потім сюди. Мене тут всі вже знають. Що робити, не знаю. До посольства не можу додзвонитися, щоб мене звідси витягли", - скаржиться 38-річний бакинський таксист, що тиняється по станції Новоолексіївка в українському степу.

Інтігам відпочивав у Криму у друга, в'їхавши туди через Керч. Потім вирішив поїхати поїздом через Москву до брата в Петербург. Українські прикордонники заявили, що він незаконно проник на територію країни - у Крим - і відправили першим поїздом назад.

"А російські на тій стороні на зло теж не пропустили і посадили на поїзд сюди", - Інтігам явно щось не договорює, але що у нього там трапилося з російськими прикордонниками, з'ясувати не представляється можливим.

"Як у кіно, так. Усі так кажуть", - сумно погоджується Інтігам. Катають його поїздами туди-сюди безкоштовно, і під замок не садять, але й не годують: "Зараз гроші закінчаться, і сиди потім голодний".

Поки репортер перетравлює почуте, намагаючись збагнути, наскільки це схоже на "Термінал" або "Пригоди італійців в Росії", життя дає нову ввідну. "А ось італієць йде, він теж тут застряг", - радісно показує Інтігам на сумного кучерявого чоловіка з подругою-блондинкою.

Про візи "не попередили"

З'ясовується, правда, що Алессандро з Ліворно з подругою Наталею не застряг, а вони просто не потрапили до Криму, оскільки вчинили, м'яко кажучи, непередбачувано. Алессандро прилетів до українки Наталі в Київ, і вони поїхали до Криму без російської візи в італійському паспорті.

"Український кордон ми пройшли, а російський не пройшли. Бо не було візи, - дивується Наталя. - Ну а чому ніхто не попередив? Квитки продали, ніхто нічого не питав - є віза чи нема".

Фактична межа між анексованим Росією Кримом і власне Україною, точніше - Херсонською областю, існує вже більше півроку, і люди поступово звикають до неї - але звикають важко.

На контрольному пункті у селища Чонгар з українського боку вишикувалася величезна черга з фур. Майже всі - українські, але є й датські, німецькі, латвійські.

Далекобійники кажуть, що зазвичай, в середньому, стоять тут добу. Але Ігор - сам з Донецька, везе вугілля з Кіровограда - стоїть вже три доби, бо відправник його вантажу не оформив митну декларацію. Ігор чекає, поки пройдуть документи через херсонську митницю.

"То ці до...ться, а ті - нормально, то ці попустили, а ті починають ви ... ться", - ємко описує Ігор відносини далекобійників з прикордонниками та митниками з обох сторін. Про вимагання хабарів Ігор з колегами, правда, тільки чули плітки, а самі не стикалися.

Новий Перекоп

Через весь вузький і плоский Чонгарській півострів, що врізається в озеро Сиваш, вирито протитанковий рів від берега до берега.

"Обстановка в даному регіоні стабільна, але напружена. Характеризується постійним переміщенням техніки і зброї, постійними залітами безпілотної авіації", - командир українських прикордонників на Чонгарі майор Сергій Мазур щойно бачить камеру та мікрофон автоматично переходить на суху мову рапорту і переходити назад навідріз відмовляється.

"А багато таких, хто ще не зрозумів, що тут - кордон, хай і невизнаний?" - питає Бі-бі-сі.

"В цілому особи, які перетинають адміністративний кордон, розуміють важливість функцій, які виконують представники Державної прикордонної служби. Нестандартних ситуацій в цілому не виникало, агресивних дій ніяких не було", - чеканить майор Мазур.

За його словами, ця "адміністративна лінія" відрізняється від справжнього кордону, наприклад, тим, що українські прикордонники ніяк не контактують з російськими. Ані прикордонних стовпів, ані контрольно-слідової смуги нема, зате є рови, окопи і позиції бойової техніки.

Поруч, через протоку, на Арабатській стрілці, немає навіть пункту пропуску. Російські десантники в березні проникли тут на кілька кілометрів углиб Херсонської області - дуже потрібно було взяти під контроль газонасосну станцію. Біля цієї станції, на перешийку шириною 800 метрів, і пройшла нова межа.

Траншеї, капоніри, укріплення з української сторони виявилися прямо біля одного з пансіонатів. Тут розташована частина з Житомирської області, з Новоград-Волинського.

Відпочинок на лінії фронту

"Он, бачите вишку? Там у них снайпер сидить", - показують бійці на російські позиції метрів за 300 звідси.

Командир частини підполковник Василь Карпенко каже, що сам не був удома вже півроку, відколи його сюди перекинули, проте в пансіонаті влітку були відпочивальники.

"Люди приїжджали, путівки, все погоджено. Вони нам не заважали, ми їм теж... старалися... по максимуму...", - каже підполковник Карпенко.

Танк на другій лінії українських позицій стоїть тихо, нікому не заважає. По максимуму. Дуло дивиться прямо на будівлі пансіонату.

Пансіонати і будинки відпочинку тягнуться по всій українській частині Арабатської стрілки, від містечка Генічеськ до села Стрілкове. Азовське море, курортна зона.

"Люди взяли кредити, підготувалися, а сезон у нас вийшов... не дуже хороший. Заповнюваність десь відсотків 20", - скаржиться власниця пансіонатика в Стрілковому і місцева громадська діячка Лариса Одесюк.

Через відсутність відпочивальників Лариса пустила в свої кімнати біженців з Донецька та Луганська. Дві з чотирьох сімей вже виїхали, дві залишилися, причому Настя з Луганська з маленькою донькою Ритою повертатися і не збирається.

"Не бачу жодних перспектив. Для дитини. Невизнана республіка, нічого не зрозуміло, що там буде, як там буде...", - пояснює Настя.

Настю, вчительку за фахом, взяли в школу секретарем, Риту прийняли в садок.

Мама Насті, Любов, навпаки, вже зібралася їхати назад, в свій будинок в Луганську. "У мене чоловік там. Один вже чотири місяці. Чоловіків не можна надовго одних залишати", - посміхається Любов.

Добровільне сприяння

Поки обивателі просто звикають до нового фактичного кордону, активісти-патріоти Херсонської області допомагають властям його охороняти і облаштовувати.

Два мости на Арабатську стрілку у Генічеська охороняють місцеві мисливці і козаки. Без зброї.

"Ми тільки спостерігаємо", - пояснює глава Генічеського районного товариства мисливців Олександр Пономаренко. - Мисливців можна прирівняти до розвідників. Вони сидять в засідках, за всім спостерігають. Якщо птах, якийсь звір, якесь шарудіння - все помічають. А якщо з'являються люди, наприклад, яких ми не знаємо, чужий човен - ми одразу робимо дзвінок на прикордонну заставу".

"Якщо бачимо, що робиться фотозйомка або відеозйомка - може, недарма це робиться? Підходимо, починаємо розмовляти. Якщо люди ведуть себе якось не так, повадки не ті - одразу викликаємо прикордонників", - продовжує Пономаренко.

Правда, ніяких підозрілих осіб 750 мисливців Генічеського району давно не знаходили. Останній інцидент був три тижні тому, коли над островом Папаніна в затоці Сиваш помітили безпілотник. Повідомили прикордонникам, цим справа і закінчилася.

Лідер громадської Самооборони Херсонській області Денис Лошкарьов каже, що саме він з соратниками, розігнавши навесні мітинг місцевих і заїжджих проросійських діячів, запобіг в Херсоні таким подіям, котрі трапилися в Донецьку та Луганську.

За його словами, зараз імовірність нових проросійських виступів майже нульова: "Ці люди всі на обліку, хто в бігах, хто під кримінальним переслідуванням".

Тепер члени Самооборони - Лошкарьов каже, що їх в області кілька тисяч - готуються до військового вторгнення з Криму або уздовж азовського берега по материку - вони вважають це вторгнення цілком імовірним. Вчаться у міру можливості військовій справі, роботі на блокпостах, партизанській тактиці. Крім того, допомагають облаштовувати де-факто кордон.

"Село у нас проросійське"

"Їх же викинули в чистому полі: ось стовп, ось інший, між ними розташовуйтеся і давайте, служить", - описує ситуацію, в яку навесні потрапили українські прикордонники і військові на новому кордоні з Кримом, активіст Самооборони Олег Д'яченко.

"У мирному житті" Олег займається пенсійним страхуванням, але всі останні місяці ще й збирав, закуповував і возив на новий кордон генератори, ліхтарі, постільну білизну, продукти і все інше, що потрібно було прикордонникам і солдатам.

"У нас зараз, ось, ціла рота бабусь сидить, в'яже вовняні шкарпетки військовим", - хвалиться Олег.

Допомагає військовим і Лариса Осадюк зі Стрілкового. Вона, як голова громадської ради місцевої школи, написала статтю в "Приазовську правду" про те, як солдати допомагали лагодити школу після урагану, а школа у відповідь влаштувала благодійну акцію і подарувала солдатам теплі речі та ліки, а також дитячі малюнки.

"Село у нас тут достатньо проросійське, до солдатів спочатку ставилися насторожено, так що треба працювати в цьому відношенні", - мимохідь зізнається пані Осадюк. За її словами, майже півтисячі з 1700 жителів Стрілкового - пенсіонери, і вони шкодують, що майже випадково не опинилися по той бік кордону, тому що заздрять російським пенсіям. Хоча вони компенсуються російськими цінами.

"Брат до брата з автоматом не ходить"

Отаман "Усть-Азовського окремого козацького полку" Сергій Галич про проросійські настрої в окрузі воліє не говорити, а більше напирає на настрої таких патріотів, як він.

"Путін сильно прорахувався з цією "Новоросією". Він думав, раз ми тут всі російськомовні, значить - всі за нього. Але не тут-то було. Це наша країна, ми звикли жити в Україні", - пояснює пан Галич.

Бізнес отамана Галича - кафе біля дороги на Чонгар, в селі Салькове - знаходиться "при смерті", бо відпочивальники цього року через Україну в Крим майже не їхали. Прямо на п'ятачку між кафе і морем - точніше, Сивашем - встала табором українська військова частина: окопи, капоніри, намети. "Гради" з того боку націлені прямо на мене", - пояснює отаман нову обстановку в курортній зоні.

Сергій Галич займається організацією патрулювання козаками прикордонних районів - разом з мисливцями Пономаренками, створив при військкоматі на випадок мобілізації козачу сотню, куди записав і дорослого сина.

Отаман Галич, запорізький козак, носій запаморочливої концепції історії козацтва з прадавніх часів в дусі "слово цар походить від "це - арій", завжди підтримував братські відносини з російськими донськими і кубанськими козаками.

Але тепер, після Криму і Донбасу, отаман Галич розірвав усі зв'язки з ними: "Ми їм сказали: брат до брата не ходить з автоматом".