Росія і Грузія п'ять років потому: ані війни, ані миру

У четвер виповнюється п'ять років від початку російсько-грузинського збройного конфлікту, відомого як "серпнева війна на Кавказі".

Незважаючи на нещодавню зміну влади в Грузії, у відносинах Москви і Тбілісі "потепління" не видно.

"На жаль, серйозних зрушень за п'ять років не відбулося", - констатував в інтерв'ю Російській службі Бі-бі-сі грузинський політолог Реваз Сакварелідзе.

"Якщо подивитися на відносини Росії з іншими державами, а їх у світі налічується близько двохсот, то відносини з Грузією є найгіршими з усіх. І ситуація може зависнути на довгий час", - вважає московський експерт Павло Святенков.

Донедавна нічого іншого й чекати не доводилося. Кремль послідовно називав Михайла Саакашвілі неприйнятним для нього партнером.

Однак у жовтні минулого року партія Саакашвілі програла парламентські вибори. Прем'єр-міністром став Бідзіна Іванішвілі, якого вважають проросійським політиком. Пан Саакашвілі поки залишається президентом, але перетворився на "кульгаву качку" і, за оцінками аналітиків, мало що вирішує.

Тим часом, єдиним проявом розрядки у двосторонніх відносинах стало повернення на російський ринок у травні-червні цього року грузинських вин, коньяків і мінеральних вод.

При цьому Реваз Сакварелідзе вказує, що економічне значення цієї події є невеликим, оскільки російські споживачі встигли відвикнути від грузинської продукції, а грузинські виробники знайшли нових партнерів.

Надії і розчарування

За словами Реваза Сакварелідзе, відносини з Росією займали центральне місце в торішній виборчій кампанії. Пан Іванішвілі переміг багато в чому тому, що обіцяв їх налагодити. Його співвітчизники сподівалися, що в обмін на відмову від антиросійської риторики, однобічної орієнтації на Захід і форсування зближення з НАТО отримають хоч якісь поступки, а натрапили на холодний гордовитий тон офіційної Москви.

Величезний суспільний резонанс в Грузії мали травнево-червневі події на кордоні з Південною Осетією, що в Росії залишилися майже непоміченими: російські прикордонники побудували на окремих його ділянках дротяний паркан.

2 червня патріарх Грузинської православної церкви Ілія II звернувся з цього питання з посланням до Володимира Путіна.

Грузинська сторона стверджує, що огорожу встановили приблизно на 300 метрів углиб її території, в Москві і Цхінвалі кажуть, що огорожа стоїть саме там, де проходив кордон на радянських картах.

Незалежно від того, хто правий в даному конкретному випадку, обходилися ж якось п'ять років без цих загороджень, а тепер надумали будувати, причому саме тоді, коли нові керівники Грузії заявили про відмову від застосування сили, і тільки-но почала формуватися тендітна тканина діалогу.

Грузини побачили в цьому повну відсутність зацікавленості в поліпшенні відносин з боку Москви.

"Найнегативнішим є те, що відсутність прогресу в нормалізації відносин і особливо будівництво укріплень породили в грузинському суспільстві песимізм, - каже пан Сакварелідзе. - Прийшла інша влада, а позиція Москви не змінилася ні на йоту. Саакашвілі твердив, що будь-які кроки назустріч Росії не мають сенсу, його звинувачували в негнучкості і зайвих емоціях, а тепер Росія підтверджує його правоту".

Інтерв'ю Медведєва

У нещодавньому інтерв'ю телеканалу Russia Today до річниці подій 2008 року, російський прем'єр Дмитро Медведєв заявив, що є "абсолютним оптимістом" і що "наші народи і не сварилися". Але тут же розставив крапки над "i": Росія готова до відновлення дипвідносин лише "за певних умов, а вони прості - визнання того, що сталося (тобто незалежності Абхазії і Південної Осетії. - Ред.)".

Зрозуміло, що питання про статус двох республік в осяжному майбутньому рішення не має. Ані Москва, ані Тбілісі не можуть відійти від своїх позицій, не втративши обличчя.

Однак Росія підтримує дипломатичні відносини з Кубою, Іраном і КНДР, а США - ні, але обміну посольствами між ними це не заважає.

Навіть на побутовому рівні всі знають: сварка припиняється тоді, коли обидві сторони визнають себе частково неправими і кажуть: гаразд, забули. Не найкращий спосіб помиритися - безкомпромісно вимагати від опонента встати на коліна і посипати голову попелом.

У тому ж інтерв'ю паном Медведєв знову назвав дії колишнього керівництва Грузії злочином. Чи так необхідно було повертатися до обговорення президента Саакашвілі, який, в будь-якому випадку, фігура минулого?

Навряд чи громадянам Грузії, у тому числі тим, хто голосував проти нього, може сподобатися, що іноземна держава подібним чином ставиться до їхнього президента.

Павло Святенков не виключає, що в Москві чекають остаточного відходу президента Саакашвілі. "Може, тоді будуть зроблені якісь спроби врегулювання, та і вони необов'язково виявляться вдалими", - зауважив він.

Однак головне навіть не це. У світовій практиці вистачає прикладів, коли держави не відмовляються від діалогу, незважаючи на велику кількість взаємних претензій і відсутність особистої симпатії між лідерами.

Відносно Грузії у Москви відсутня реальна зацікавленість у нормалізації, вважає аналітик.

"З економічної точки зору Грузія нічого собою не представляє", - говорить він.

Невдалий приклад

Відсутність дипвідносин не завжди є перешкодою для економічних і гуманітарних зв'язків. Найвідоміший приклад - КНР і Тайвань.

Чи можуть Москва і Тбілісі в майбутньому піти цим шляхом? Великих перспектив експерти не вбачають.

На думку Павла Святенкова, китайський приклад не є релевантним: там маємо серйозний взаємний економічний інтерес, до того ж йдеться про єдиний розділений народ.

Реваз Сакварелідзе вважає, що теоретично це можливо, однак шанси стрімко зменшуються.

"Росія ще присутня в багатьох пластах грузинського життя. Люди старшого і середнього покоління виховані на російській культурі, спілкуватися з росіянами для нас комфортніше, ніж з представниками інших націй. Але молодь, яка пам'ятає тільки війну і ворожість, вже й читати російською не вміє", - говорить він.

Через голову Москви?

"Все залежатиме від волі народів, які живуть на цих територіях. Ми хотіли б, щоб вони жили у мирі. У якій формі будуть здійснюватися їхні відносини - це їхня справа, ми не будемо на ці процеси впливати", - заявив Дмитро Медведєв у відповідь на питання, чи можливо возз'єднання Грузії з її колишніми автономіями.

Бідзіна Іванішвілі, зі свого боку, неодноразово говорив про бажання вступити в діалог не тільки з Москвою, але і з Цхинвалі і Сухумі.

"Дуже сумнівно, - коментує Павло Святенков. - Якісь переговори можливі, але вони, швидше за все, будуть безплідними. Абхазія і Південна Осетія можуть повернутися до Грузії, тільки якщо Росія піде з регіону".

Реваз Сакварелідзе сумнівається в щирості Дмитра Медведєва і переконаний, що статус Абхазії і Південної Осетії - цілком і повністю питання російсько-грузинських відносин.

Грузинський експерт вірить, що в майбутньому ситуація може змінитися, якщо його країна зуміє побудувати у себе привабливе суспільство, а Росія буде підтримувати в Абхазії і Південній Осетії авторитарні корумповані режими замість відкритої економіки і демократії.

"Жителі Східної Європи зустрічали росіян як визволителів, а потім не знали, куди від СРСР втекти", - говорить він.

Втім, пан Сакварелідзе визнає, що можливість ця є гіпотетичною, і в будь-якому випадку справа не завтрашнього дня.

Pro і contra

Чому з розгорнутим інтерв'ю про минуле, сьогодення і майбутнє російсько-грузинських відносин виступив не Володимир Путін, а Дмитро Медведєв, хоча, за російською конституцією і звичаєм, зовнішня політика в компетенцію прем'єр-міністра не входить?

Павло Святенков бачить причину в історії: у 2008 році Медведєв був президентом і верховним головнокомандувачем.

Однак деякі спостерігачі вважають: пан Путін не хоче заглиблюватися в цю тему, бо в душі усвідомлює, що Росія в результаті програла, і вихвалятися тут немає чим.

Незабаром після закінчення війни колишній помічник Дмитра Язова, президент академії геополітики генерал Леонід Івашов висловився на кшталт того, що головну перемогу Росія здобула не над Грузією, а над собою: вперше за двадцять років не прогнулася перед Заходом.

Якщо так міркувати, тоді звичайно. Але якщо поглянути на речі не з позицій самолюбства, а з прагматичної точки зору, що є в сухому залишку?

Ще більше зіпсували відносини з тією частиною світу, яка, що не кажи, є головним джерелом технологій та інвестицій, і без співпраці з якою модернізація Росії неможлива.

Налякали партнерів по СНД, показавши, що, виявляється, готові використовувати проти непокірних військову силу і перекроювати пострадянські кордони. Навіть друг Лукашенко не підтримав Москву в цьому питанні, на думку аналітиків, саме з побоювання: сьогодні Грузія, а завтра хто?

Надовго, якщо не назавжди, втратили Грузію. Якби не тіні минулого і невирішене територіальне питання, при президенті Іванішвілі вона, не виключено, могла б стати російським союзником, приєднатися до ОДКБ та інших інтеграційних об'єднань.

Отримали ж два крихітних протекторати, які практичної користі не приносять, а витрат вимагають. Тільки у Південну Осетію з 2008 року безповоротно вклали понад мільярд доларів.

Зрозуміло, не всі з цим згодні.

"Відносини з Заходом можна вважати цілком прийнятними, - вважає Павло Святенков. - Швидше, Росія виграла, показавши, що є рівноправним партнером, від якого тиском нічого не доб'єшся. А щодо Грузії - невелика втрата".