Пневмоторакс і турнікети: чого не вміють українські солдати

Це сталося ще до оголошення перемир'я. Українські військові увійшли до населеного пункту поблизу Маріуполя. Одного з бійців поранили в ногу. Він мав з собою аптечку, але до пуття не вмів нею користуватися. Замість того, щоб накласти собі джгут, солдат міцно обмотав ногу шматком знайденого дроту, майже зупинивши кровотечу.

На допомогу йому прибігли двоє стрільців-санітарів. У них були з собою кровоспинні джгути-турнікети, і вони наклали їх пораненому. Один турнікет – вище рани, інший – трохи нижче. Мабуть, вони не знали, що робити цього категорично не можна: накладений нижче рани джгут лише посилює кровотечу.

"Потім він попав у швидку допомогу до начмеда одного з батальйонів, який не перевірив, наскільки ефективно зупиняють кровотечу ці джгути, - продовжує розповідь Стас Гаєвський, інструктор з першої медичної допомоги добровольчої організації "Захист патріотів". - І таких прикладів я можу розказати сотню".

Стрес-тест

Перш ніж поранений солдат потрапить до рук професійного лікаря, він ризикує померти через одну з трьох найпоширеніших причин. Це втрата крові, скупчення газів у плевральній порожнині під час поранень у груди (пневмоторакс) або блокування дихальних шляхів. У кожному з цих випадків відлік іде на хвилини. Тому кожен військовослужбовець, незалежно від звання, освіти і цивільної спеціальності, повинен уміти надавати першу медичну допомогу.

"Не знаю, що важливіше – вміти накласти джгут чи стріляти з автомата", - каже Геннадій Друзенко, співзасновник Першого добровольчого мобільного шпиталю (ПДМШ). Він розповідає, що рівень смертності українських солдатів від поранень у рази вищий, ніж в арміях НАТО. У Міноборони це заперечують, але статистику смертності від поранень не називають – закрита інформація.

Однак те, що солдатам бракує найпростіших знань з першої допомоги, визнають усі: від чиновників з міністерства оборони до волонтерів і самих військовослужбовців.

Максим Колесников – 37-річний мобілізований киянин, родом з Донецька. Від першого дня у війську він веде онлайн-щоденник на <link type="page"><caption> Facebook</caption><url href="https://www.facebook.com/maxim.kolesnikov.900?fref=ts" platform="highweb"/></link>, де описує свої враження від армії.

Максим розповів ВВС Україна, що коли проходив на Львівщині навчання для мобілізованих, ставлення керівництва до уроків першої медичної допомоги було "дуже схожим на саботаж". Спочатку заняття кілька разів переносили, а потім провели його суто формально: "Ротний командир на пальцях, не маючи практично ніякого досвіду, 40 хвилин нам щось розказував".

Розуміючи, що він ризикує потрапити в зону АТО без елементарних знань з першої допомоги, Максим звернувся до волонтерів-медиків з проханням приїхати в навчальний центр і провести тренінги. Після деяких зволікань командування погодилося на це, але призначило заняття на суботу – замість походу до лазні. "Це скоріше нагадувало покарання для солдатів. Для мене це було смішно, бо йдеться про життя, а ми планували їхати на війну", - каже Максим.

Уроками волонтерів солдат залишився задоволений. "Навчили. Була практика. Кожен спробував різні види джгутів. Показали, де пробивати грудину при пневмотораксі. Був стрес-тест: над нами стріляли, кидали вибухівку. Ми відчули, як це відбувається під час бою. Намагалися витягувати "поранених". На це був витрачений цілий день. Це вже був хоч якийсь досвід", - згадує Максим.

Але наступна група мобілізованих, яка потрапила до цього навчального центру, зіткнулася з тими самими проблемами, каже Максим. Поки сам не домовишся з волонтерами, нормальних тренінгів не буде.

Волонтери

Серед найвідоміших волонтерських організацій, які проводять тренінги з першої допомоги, - <link type="page"><caption> "Захист патріотів"</caption><url href="http://patriotdefence.org" platform="highweb"/></link> і <link type="page"><caption> "Медсанбат"</caption><url href="http://www.medsanbat.info/" platform="highweb"/></link>. Першу з них заснувала і підтримує українська діаспора, другу – Віктор і Олена Пінчуки. Ці організації навчають не лише солдатів, курсантів, міліціонерів та інших силовиків, а й тренують майбутніх інструкторів з домедичної допомоги.

Проблема з першою допомогою в армії тягнеться ще з радянських часів, пояснює Павло Пімінов, речник "Медсанбату". "Тоді все було орієнтовано на те, щоб пораненого дотягти до госпіталю і вже там надавати йому допомогу. Ця система не вимагала від солдата розширених знань про медицину", - розповідає він.

Але як поміняти цю систему?

У Геннадія Друзенка з ПДМШ є своя відповідь. Він пропонує, щоб держава затвердила єдиний стандарт курсів з домедичної допомоги, провела відкритий конкурс і замовила тренерські послуги у добровольчих організацій, які вже довели свою ефективність.

"Було б добре, якби держава взяла і запустила ці тренінги не коштом української діаспори чи Пінчука, а бюджетами, які є в Міноборони, МВС, Нацгвардії, МНС і МОЗ. Дуже сподіваюся, що це буде не профанація, коли вони замовлять у власної Академії черговий курс для проставляння галочок", - каже пан Друзенко.

"Ми виходимо на засадничу дилему. Наша держава досі віритиме, що вона все робить краще за всіх і марнуватиме гроші платників податків, чи таки навчиться довіряти тим, хто себе проявив?", - запитує пан Друзенко.

Хто кращий?

ВВС Україна передала пропозицію пана Друзенка Андрієві Вербі, який від лютого очолює Військово-медичний департамент Міноборони, замінивши на посаді звільненого минулого року за незадовільну роботу Віталія Андронатія. Висловивши повагу до волонтерів, він усе ж розкритикував ідею тендерів серед добровольчих організацій.

"Не питання. Якщо ви кращі, то які тендери? Підписуйте з нами короткостроковий контракт, на рік, і ми вас заведемо на посаду – в нас вакансій вистачає, на превеликий жаль, – і будь ласка, протягом року виконуйте посадові обов’язки, наприклад, начальника медичного пункту батальйону чи інші", - каже пан Верба.

За його словами, в Міноборони добре розуміють, що медична підготовка солдатів провисає, і намагаються поліпшити ситуацію власними силами. На сьогодні Військово-медична академія підготувала 22 офіцерів, які працюватимуть у цьому напрямку. Паралельно йде робота над навчанням стрільців-санітарів, створенням шкіл санінструкторів, відновленням підготовки військових фельдшерів, розповів посадовець.

У волонтерських організаціях потуги держави в цьому напрямку оцінюють по-різному.

"Їм доволі важко. Вони перевантажені завданнями, і всі ці завдання невідкладні, все треба на вчора, - каже Павло Пімінов з "Медсанбату". - Взятися і за два тижні зробити нову систему дуже важко. Але вони прагнуть це зробити, намагаються".

У "Захисті патріотів" слова добирають менш обережно. "Це гнила з середини система, яка давно закручувалася, корумпувалася. Навіть якщо там буде десяток-два людей, які хочуть змін, поміняти щось дуже складно, і це буде не швидко. Єдиний спосіб щось змінити – це працювати ззовні системи, що ми і робимо", - каже медичний інструктор Стас Гаєвський.

Запитую в Стаса, чим закінчилася історія з тим солдатом, якому "майже правильно" наклали джгути після поранення під Маріуполем. Він вижив чи ні? "Він майже вижив, - з ноткою чорного гумору каже інструктор. - Зате я знаю тисячі інших прикладів, коли знання з першої допомоги врятували комусь життя".