Знайди свій голос: реабілітація співом

У церкві в бірмінгемському районі Селлі-Оук щосереди збирається на репетицію незвичайний хор, що складається з незвичайних людей.

Більшості, щоб прийти сюди, знадобилася стороння допомога; дехто обійшовся паличкою. Ці люди - пацієнти, які втратили мову після інсульту, і за допомогою співу - знову знаходять свої голоси.

Хор One Voice ("Один голос") заснували у 2008 р. Лорна Біклі і Кеті Беннетт як громадський проект допомоги людям, що перехворіли на інсульт.

Співи сприяють відновленню рухливості, пам’яті, дихання, мовлення, а також - впевненості в собі.

Такий ефект вперше було задокументовано у Швеції на початку XVIII ст., коли юнак, що не говорив після травми мозку, здивував церковну громаду, голосно співаючи гімни.

Американська асоціація вивчення інсульту (American Stroke Association) повідомляє: "Надбане порушення мовлення, яке зараз називають афазією, стало предметом клінічних досліджень в середині 1880-х рр.; тоді ж почали розробляти програми реабілітації".

"Відтоді кожен лікар, що лікує афазію, обов’язково бачив пацієнтів, які можуть вимовляти слова тільки коли співають", - кажуть в асоціації.

Річ у тім, що у співах бере участь інша ділянка мозку, ніж за звичайного мовлення. Якщо "центр мовлення" ушкоджений, людина може користуватися замість нього "центром співу".

Є навіть свідчення, що в деяких випадках співи допомогли пацієнтам "перелаштувати" мозок, частково компенсуючи втрачені здібності.

Хористи з Селлі-Оук мають різні потреби, тож кожен отримує на репетиціях щось своє.

Тут панує тепла і радісна атмосфера; очевидно, що хористи потоваришували і охоче підтримують одне одного.

Серед постійних відвідувачів – Мартін Кіллін з дружиною Рейчел і малою донечкою Софі.

"Ще у лікарні Мартін постійно співав. ... Ця здібність повернулася до нього однією з перших", – розповідає Рейчел.

"Нам розповіли про існування цього хору і сказали, що, можливо, він допоможе повернути Мартіну мовлення. Ми ходимо сюди вже п’ять років", - додає вона.

Хоча наслідки інсульту все ще відчутні, коли він говорить, Мартін і сам голосно нахвалює хор One Voice; зокрема, він використовує такі слова, як "командна робота", "впевненість", "вищий клас" і "чудово".

Аннетт Піч та її десятирічна дочка Кортні приїжджають у Селлі-Оук здалека, з Вілленхолла. Їм доводиться витрачати на це дві години і змінювати три види транспорту.

Хоча попереду така ж важка дорога додому (Аннетт пересувається в інвалідному візку), вона каже, що ні за що не пропустить співи. "Обожнюю наш хор! Тут я щаслива, я отримую багато радості", - розповідає жінка.

Як і Мартін з Аннетт, Хелен Нейлон перенесла інсульт у відносно молодому віці – їй було 34.

Після хвороби вона вчилася розмовляти і писати одночасно зі своїми дітьми – двійнятами Томом і Клер, яким тоді було чотири роки.

Хелен каже, що завдяки співу вона тепер "майже нормальна".

До розмови включається Клер: "Одна мамина подруга майже не розмовляє, але так чудово співає!"

Після пристрасного виконання "Трьох пташенят" Боба Марлі, "Не поспішай, коліснице!" та гімну Південно-Африканської Республіки (по партіях), хористи роблять перерву на чай із тортом та спілкування.

Спочатку у хорі було лише п’ятеро учасників, але зараз його регулярно відвідують до 25 колишніх хворих, не рахуючи їхніх друзів та помічників.

Хор One Voice не має зовнішнього фінансування і керується добровольцями, але його вже запрошували виступати у різних містах центральної частини Англії, а нещодавно уклали з ним угоду про різдвяний концерт.