Напруга між США і Британією. Які наслідки та яку роль зіграла Україна - WP

Беззаперечне лідерство Вашингтона в післявоєнній системі західних союзів розпадається. Свою роль у цьому зіграло особливе партнерство Британії з Україною, яке посилилося з початком російського вторгнення.

Про це пише в аналітичній колонці для The Washington Post колишній спеціальний радник віцепрем'єр-міністра Великої Британії та автор нової книги "Це Європа" Бен Джуда.

"Дональд Трамп нечасто чує "ні", але отримати відмову від одного з найввічливіших британських прем'єрів, Кіра Стармера, щодо участі британських військ у війні Трампа з Іраном, схоже, особливо шокувало американського президента", - пише автор колонки.

Але, на його думку, він не мав би так здивуватися.

"Шанобливий атлантизм" Лондона, тобто налаштованість на тісну співпрацю із США, різко похитнула війна Путіна в Україні, а потім повернення Трампа до влади з його різкими заявами.

І Британія, і Європа в цілому визнають, що мають проблеми з Америкою.

Наддержава, навколо якої континент побудував усю свою архітектуру безпеки, стала надзвичайно непередбачуваною та емоційною, беззаперечне лідерство Америки в післявоєнній системі західних альянсів розпадається, пише автор колонки в WP.

Джуда на власні очі спостерігав за цією зміною курсу, коли був спеціальним радником Девіда Ламмі, нинішнього віцепрем'єр-міністра Великої Британії, який на той час був міністром закордонних справ.

Наприкінці адміністрації Байдена він бачив, як у британському міністерстві закордонних справ функціонувала традиційна система "центр - периферія", у якій британські союзники розглядали свої відносини з Лондоном як незначну частину ширших відносин із Вашингтоном.

Однак на момент його виходу з уряду Джуда став свідком активізації численних зв'язків Британії з країнами від Канади й Австралії до Йорданії та Катару. Ці країни почали сприймати Велику Британію як важливого партнера в новій складній системі балансування та стратегічного маневрування.

Держсекретар США часів президента Трумена Дін Ачесон колись зробив різку заяву про те, що Британія "втратила імперію, але поки не знайшла своєї ролі".

Але тепер Лондон знайшов її у відновленні європейської безпеки.

Найяскравіше це видно в новому, дійсно історичному партнерстві Британії з Україною - значно тіснішому, ніж багато хто уявляє.

Якщо звернути увагу на те, скільки разів президент Володимир Зеленський зустрічався з Леммі і Стармером на Даунінг-стріт і разом із ними планував подальші кроки щодо Росії та США, стає зрозуміло, чому кремлівська пропаганда так активно критикує Британію.

Усе це почалося задовго до Трампа, пише Джуда.

"Коли у вересні 2024 року я їхав нічним потягом із польського кордону до Києва разом із міністром закордонних справ і держсекретарем США Ентоні Блінкеном, Україна вже вважала Британію своїм головним союзником і захисником".

Багато деталей цієї історії засекречені й стануть відомі лише з часом, але вже зараз можна сказати: якби не рішучі кроки прем'єр-міністра Бориса Джонсона на початку вторгнення на підтримку Зеленського, Україні було б значно важче вистояти.

Попри те, що запаси звичайних боєприпасів у Британії скоротилися настільки, що їх ледве вистачило б на тиждень інтенсивної війни з Росією, Лондон був готовий підтримати й підтримав Україну розвідкою та іншими спеціальними можливостями та зброєю, тоді як Вашингтон вагався.

Британія поставляла Україні протитанкові ракети NLAW, а також вирішила не згортати британську тренувальну місію в Україні, навіть коли інші західні країни виводили своїх інструкторів.

"На момент мого приїзду до Києва Британія вже два роки не просто слідувала за США, а фактично підштовхувала їх до дій, водночас маючи значно більшу присутність на місці", - пише британський радник.

Якщо Джонсон допоміг Україні вистояти у військовому плані, то Стармеру випала роль підтримати її дипломатично.

Європа все ще дуже потребує допомоги США, але Стармер дивиться ширше, вважає автор колонки.

"Коаліція охочих", європейська стратегія підтримки України, яку створили в березні 2025 року Британія і Франція, фактично свідчать про нову систему безпеки Європи, де США відіграють лише резервну, допоміжну роль.

Хаотичні дії Трампа - зараз Іран, далі Куба, можливо удари по Мексиці - лише прискорюють переорієнтацію Британії.

Стармер може бути непопулярним, але його зовнішня політика - ні. Навіть його правопопулістський опонент Найджел Фарадж, який раніше демонстрував близькість до Трампа, змінив свою позицію щодо підтримки війни з Іраном і тепер заявляє про підтримку України.

Ще важливіші зміни у лівих політичних силах. У Британії вперше з'являється масова антиамериканська політика, і на цьому тлі зростає підтримка "зелених" і ліберальних демократів.

Але чи здатна Британія підкріпити свої амбіції реальними можливостями?

Попри сильну дипломатію, британський флот і армія десятиліттями скорочувалися і зараз суттєво ослаблені.

Це особливо проявилося під час нинішньої кризи. Британія не лише вивела свій мінний тральщик із Бахрейну, вперше з 1980 року залишившись без військової присутності в Перській затоці, але й не мала есмінця у Східному Середземномор'ї, через що Франції довелося відігравати ключову роль у захисті не тільки Кіпру, а й британських баз.

Серед європейських країн, які швидко озброюються зараз, Британію швидко обходить Німеччина. Берлін планує довести витрати на оборону до 3,5% ВВП до 2029 року, і це може суттєво змінити баланс сил у Європі.

Вимальовується Європа, яка залишається союзником США лише формально і здатна захищатися переважно власними силами.

Водночас ні Британія, ні Франція поки не готові до того, що Німеччина може їх перевершити у військовому плані. Якщо Лондон не збільшить оборонний бюджет і не посилить свої сили, його повернення до впливу може виявитися лише коротким епізодом між двома етапами будування західної системи безпеки.