Кінець старих правил: як народжується небезпечний світ, де удари можуть завдавати заради розваги

Протистояння між США, Ізраїлем та Іраном може стати одним з перших великих конфліктів у новій глобальній реальності, де міжнародні правила, що десятиліттями вважалися непорушними, поступово втрачають силу. Початок цій небезпечній тенденції поклала війна Росії проти України.

Після Другої світової - і війна, і дипломатія формально розвивалися в межах міжнародного права та організацій на кшталт ООН.

Воєнні операції супроводжувалися юридичними аргументами, дипломатичними консультаціями та формуванням міжнародних коаліцій.

Сьогодні це працює дедалі менше.

Стратегічні рішення частіше продиктовані миттєвою військовою чи політичною вигодою, а не необхідністю дотримуватися міжнародних норм чи схваленням інших країн.

Іран: виживання на межі правил

Іран вміє виживати в таких умовах. Десятиліттями під санкціями, країна навчилася обходити обмеження і зберігати вплив у регіоні.

Стратегія Тегерана - виважена ескалація. Його реакції у минулих кризах підвищували ціну конфронтації для супротивників, але не призводили до повномасштабної війни.

Мета проста: створити економічний і політичний тиск, змусивши супротивників шукати компроміс і вихід із ситуації.

Ізраїль: швидкі та рішучі дії

Ізраїль звик діяти там, де міжнародні норми не накладають миттєвих обмежень. Його військова доктрина давно робить ставку на швидкі та рішучі дії проти серйозної загрози. Превентивні удари та застосування переважаючої сили - постійні елементи цієї стратегії.

В останні роки дії Ізраїлю, наприклад у війні в Газі, дедалі частіше критикують в Міжнародному суді ООН та Міжнародному кримінальному суді. Проте Ізраїль розраховує, що його безпекові пріоритети виправдовують рішучі кроки, особливо за підтримки США.

США: архітектор, який може ігнорувати власні правила

США - не просто учасник міжнародного порядку після 1945 року, а його головний творець. Союзи, інститути та норми, створені після війни, підсилювали американський вплив у всьому світі.

Найближче до відкритого ігнорування системи США підійшли у 2003 році під час вторгнення в Ірак. Навіть тоді Вашингтон намагався обґрунтувати інтервенцію участю в коаліції. Сьогодні ж міжнародна легітимність відходить на другий план.

Приклад: 14 березня президент Дональд Трамп заявив, що серія ударів по іранському нафтовому експортному хабу на острові Харк "повністю знищила" більшість об'єктів. І додав: "Ми можемо вдарити по ньому ще кілька разів просто для забави".

Економічні важелі як зброя

У новій стратегії економічні заходи стали інструментом тиску не лише на супротивників, а й на давніх партнерів.

Тарифи, обмеження та фінансові санкції застосовуються все ширше.

Європейські країни, зокрема Велика Британія та союзники по НАТО, стикаються з критикою США щодо оборони, міграції, торгівлі та відносин із Росією.

У короткостроковій перспективі такі кроки можуть бути ефективними. Але якщо головний творець правил їх ігнорує, інші країни відчувають менше обмежень.

Коли обмеження зникають

Раніше Іран дотримувався "червоних ліній" і попереджав про свої удари.

Так, у 2025 році під час 12-денної війни удари по американській базі в Катарі супроводжувалися неофіційними попередженнями.

Сьогодні обмежень майже немає.

Після вбивства верховного лідера Алі Хаменеї Іран атакував американські бази та цивільні об'єкти, заблокував Ормузьку протоку - один з ключових енергетичних маршрутів світу.

Ринки миттєво здригнулися, глобальні ланцюги постачання отримали удар. Навіть локальний конфлікт одразу перетворився на світову проблему.

Інші великі держави теж роблять висновки.

Росія виграє від зростання цін на енергоносії та зменшення тиску санкцій.

Китай уважно спостерігає за зміщенням міжнародних норм. Європа поки що має обмежений вплив і більше спостерігає, ніж формує події.

Війна на Близькому Сході ставить ширше питання: наскільки стійкий міжнародний порядок, який формував світові відносини з 1945 року.

Якщо його рамки слабшають, світ стає менш передбачуваним: держави менше спираються на правила і більше на власну силу.

Навіть творці системи не застраховані від наслідків, які важко передбачити.