Як вбивство ще одного керманича Ірану Ларіджані поглибило кризу в керівництві: чим він займався

Ізраїльський авіаудар, в результаті якого загинув керівник служби безпеки Ірану Алі Ларіджані, усунув одного з найдосвідченіших та найвпливовіших політиків Ісламської Республіки у критичний момент.

Ларіджані не був військовим командиром, але він був центральною фігурою у формуванні стратегічних рішень Ірану.

Як секретар Вищої ради національної безпеки, він був у центрі прийняття рішень з питань війни, дипломатії та національної безпеки. Його голос мав вагу в усій системі, насамперед у прийнятті рішень щодо конфлікту Ірану зі Сполученими Штатами та Ізраїлем.

Після вбивства Верховного лідера Алі Хаменеї 28 лютого Ларіджані обрав зухвалий тон, сигналізуючи про те, що Іран готовий до тривалого конфлікту.

Його смерть, яку тепер підтвердили державні ЗМІ, сталася на тлі ширшої кампанії, в якій кілька високопоставлених іранських чиновників та командирів вбили протягом кількох тижнів.

Це свідчить про постійні зусилля США та Ізраїлю послабити структури керівництва Ірану під час війни.

Попри його жорстку позицію щодо Заходу, Ларіджані часто описували в Ірані як прагматика. Він поєднував ідеологічну лояльність з технократичним підходом та надавав перевагу продуманій стратегії над риторикою.

Він був глибоким скептиком щодо взаємодії із західними державами, але також брав участь у ключових дипломатичних зусиллях, зокрема виконуючи обов'язки посланника в довгостроковій угоді про співпрацю між Іраном та Китаєм.

Останнім часом Ларіджані відповідав за врегулювання трьох основних криз.

Перша - це сама війна. Він стверджував, що Іран повинен готуватися до тривалої боротьби та розширення конфлікту по всьому регіону та за його межі, у тому числі перекривши Ормузьку протоку.

Друга - хвиля внутрішніх заворушень, які почалися з демонстрацій на тлі інфляції, але швидко переросли у ширші протести, метою яких було повалити Ісламську Республіку.

Влада жорстоко придушила протести, в результаті чого загинули тисячі іранців по всій країні.

Третя - ядерна програма Ірану та зупинення непрямих переговорів з Вашингтоном, обидва ці напрямки зірвали військові удари.

Усунення Ларіджані залишає ці питання невирішеними. Їх передадуть наступнику, який поки що не відомий і якому доведеться діяти у надзвичайно крихкій ситуації.

Хоча Іран показав стійкість, частково шляхом порушення роботи світових енергетичних ринків, його повітряний простір залишається відкритим для інших ударів. Будь-який новий високопосадовець зіткнеться з безпосереднім ризиком стати мішенню.

Це може ще більше змістити владу в бік військових.

Нещодавні заяви президента Масуда Пезешкіана свідчать про те, що підрозділам збройних сил фактично надали широкі повноваження діяти, якщо вище керівництво недієздатне.

На практиці це може означати, що рішення ухвалюватимуть швидше, але з меншою централізованою координацією.

Є також ознаки того, що керівництву складно визначити наступників. Іран відклав публічні оголошення та тримав деяких фігур, у тому числі нового верховного лідера Моджтабу Хаменеї значною мірою поза полем зору. Чи це з міркувань безпеки, чи через внутрішню невизначеність, неясно.

У короткостроковій перспективі ймовірною є ще більша нестабільність: жорсткіша військова позиція у війні та жорсткіші репресії всередині країни.

Головнокомандувач іранської армії Амір Хатамі також погрожував "рішучою" помстою за смерть Ларіджані.

Однак з часом системі, яка продовжує втрачати високопосадовців, може бути дедалі важче ефективно функціонувати, особливо в країні з населенням понад 90 мільйонів людей.

Отже, наслідки смерті Ларіджані полягають не лише у втраті одного чиновника. Вона поглиблює кризу лідерства, яка може вплинути як на хід війни, так і на стабільність самої іранської держави.