Помер патріарх Грузії Ілля II: любов грузинів, дружба з Кирилом і ставлення до вторгнення в Україну

У Тбілісі у віці 93 років помер Католикос-Патріарх всієї Грузії Ілля II, повідомила грузинська патріархія. Його вважають найавторитетнішою постаттю в історії незалежної Грузії та духовним лідером нації останніх кількох десятиліть, вказує кореспондентка ВВС у Грузії Ніна Ахметелі.

"Він був епохальною людиною. Це величезна втрата для всієї православної церкви у всьому світі, — сказав біля клініки, де помер патріарх, місцеблюститель патріаршого престолу, митрополит Шіо Муджірі. — Я хотів би висловити свої співчуття кожному грузину, всій Грузії, нашій Церкві та всьому християнству. Він створив цілу епоху".

Ілля II очолював Грузинську православну церкву майже пів століття. Ставши патріархом у 44 роки ще в радянській Грузії, коли до церкви ходили небагато людей, він відкрив нову сторінку в історії грузинської церкви.

У роки його патріаршества паства церкви збільшилася в рази, у закритих до цього храмах знову почали проходити служби, а в країні будувалися нові церкви — зокрема, кафедральний собор Пресвятої Трійці в Тбілісі.

Відродженню церкви значною мірою сприяли й історичні події. За час його патріаршества стався розпад СРСР, Грузія здобула незалежність, пережила війни, конфлікти та політичні потрясіння.

Патріархія перетворилася на одну з найвпливовіших інституцій країни, а Ілля II, згідно з опитуваннями, був найавторитетнішою постаттю, популярності якої політики та керівники країни могли лише заздрити.

Однак останніми роками через слабке здоров'я патріарх дедалі рідше з'являвся на публіці, церква опинялася в центрі скандалів, а риторика окремих священнослужителів, а часом і Патріархії, дедалі помітніше суперечила обраному більшістю населення курсу на європейську інтеграцію Грузії.

Ілля також мав гарні стосунки з патріархом Кирилом, брав ордени з рук Путіна і зайняв специфічну позицію щодо вторгнення Росії в Україну.

Після створення помісної Православної церкви України Ілля II не визнав її і більше йшов у фарватері політики російської церкви.

"Ми разом сідали обідати"

"Моє дитинство минуло в досить суворих умовах. Це була Друга світова війна. Але водночас я з любов'ю згадую своє дитинство. Мої батьки були глибоко віруючими людьми. У домі завжди панував спокій. За всі роки перебування з батьками я не чув жодного гучного слова", — згадував свої дитячі роки Ілля II в одному з інтерв'ю.

У миру Іраклій Гудушаурі-Шіолашвілі, Ілля II народився 4 січня 1933 року у Владикавказі, який на той час називався Орджонікідзе. Патріарх згадував, що до них додому часто приходили представники духовенства, які іноді змушені були залишатися на ніч через утиски, яким вони піддавалися в той час.

"Коли вони приходили до нас, вони знімали рясу в іншій кімнаті. Я таємно приходив і одягав цю рясу", — розповідав він.

Серед близьких його сім'ї були й мусульмани. Ілля II згадував, що коли вони приходили, його батьки розстеляли килими в найкращій кімнаті в будинку, щоб вони там молилися.

"Ми в іншій кімнаті молилися перед іконами. Потім усі разом сідали обідати", — згадував він.

Багато що пов'язувало його і з Росією. Після закінчення школи у Владикавказі Ілля II вступив до Московської духовної семінарії, а потім продовжив навчання в Московській духовній академії.

Він йшов шляхом і одного з найвпливовіших православних діячів України - Філарета, який також у той час робив церковну кар'єру у Москві і займав впливові посади. На питання про їхні можливі один із обізнаних оглядачів так жартома оцінив це питання - "Коли Філарет був полковником, Ілля - підполковником", - натякаючи на їхню співпрацю з органами радянської держбезпеки.

Він прийняв чернецтво ще будучи 24-річним студентом академії, а через два дні був висвячений тодішнім грузинським Католикосом-Патріархом Мелхіседеком на ієродиякона.

Після закінчення академії він повернувся до Грузії, ставши в 1963 році єпископом у Батумі — в Шемокмедській єпархії, а з 1967 року був переведений до Абхазької єпархії, яку очолював протягом 11 років.

Попри втрату фактичного контролю після збройного конфлікту в Абхазії на початку 1990-х, грузинська патріархія донині зараховує Абхазьку єпархію (Єпархія Бічвінта і Цхум-Абхазеті) до своєї юрисдикції. У 2010 році рішенням Священного Синоду ГПЦ єпархія була передана в управління Іллї II, повний титул якого відтоді — Католикос-Патріарх всієї Грузії, архієпископ Мцхета-Тбілісі та митрополит Цхум-Абхазії і Піцунди.

Патріархом Грузії Ілля II був обраний у віці 44 років, у грудні 1977 року, після смерті Католикоса-Патріарха Давида V (Девдаріані).

Церква і держава

"Мені щойно повідомили, що загроза є реальною. Можливо, до цієї загрози залишилося всього кілька хвилин. Тому, мої духовні діти, благословляю вас на те, щоб встати і разом піти до церкви Святого Георгія Кашветі та подякувати Господу", — з такими словами Ілля II 9 квітня 1989 року звернувся до тисяч мітингувальників у центрі Тбілісі.

Учасники мітингу, багато з яких тримали свічки, тоді відмовилися прислухатися до заклику Іллі II. За кілька хвилин почався жорстокий розгін мітингу радянськими військами.

Виступ патріарха залишається одним із найяскравіших спогадів багатьох свідків тієї трагічної та історичної для Грузії ночі. Частина вважає, що до заклику Іллі, який був тоді з народом, треба було прислухатися, і трагедії можна було уникнути.

Інші — що вчинити інакше і послухатися заклику Іллі II мітингувальники не могли, і їхні дії стали прикладом самовідданості та єдності в боротьбі за незалежність Грузії.

У цій боротьбі Грузинська православна церква відіграє особливу роль. Так, молитви та хрести стали невід'ємною частиною мітингів національно-визвольного руху в радянський період.

Після розпаду СРСР вплив ГПЦ лише зростає, а разом із ним і прагнення політичного керівництва продемонструвати близькість та прихильність до них патріарха. Особливо помітним це стає після повалення першого президента Звіада Гамсахурдія та повернення до Грузії Едуарда Шеварднадзе. Колишній міністр закордонних справ СРСР і перший секретар ЦК КП Грузії у 1992 році приймає обряд святого хрещення і бере церковне ім'я Георгій. Ілля II став його хрещеним батьком.

У 2002 році тодішній президент Шеварднадзе та Ілля II підписують конституційну угоду між державою та Грузинською православною церквою, яка наділяє ГПЦ низкою привілеїв.

Держава, згідно з документом, визнає власністю церкви всі православні храми, діючі та недіючі монастирі та ділянки, на яких вони розташовані.

З 2002 року Патріархія отримує з центрального бюджету кошти та нерухомість — будівлі й земельні ділянки, тоді як інші релігійні об'єднання стикаються з проблемами повернення майна, відібраного за радянських часів, та будівництва нових споруд.

Держава називає це відшкодуванням збитків, завданих церкві в радянський період.

З 2014 року з цією ж метою було вирішено виділяти бюджетні кошти ще чотирьом конфесіям, щоправда, в цьому випадку йдеться про скромніші суми.

Правозахисники критикують практику бюджетного фінансування релігійних організацій, зазначаючи, що вона порушує принцип секуляризму і не ґрунтується на реальних підрахунках завданих у радянський період збитків.

У 2024 році, а це рік парламентських виборів у Грузії, коли влада особливо намагалася завоювати прихильність церкви, бюджетне фінансування чотирьох релігійних організацій зросло до 6,5 млн ларі (близько 2,4 млн доларів), а патріархії — до 60 млн.

Вибори, на яких за результатами ЦВК вкотре перемогла "Грузинська мрія", не визнала опозиція, значна частина громадянського сектору та п'ятий президент Грузії.

Однак Ілля II привітав "Грузинську мрію" з перемогою, при цьому висловивши надію на те, що опозиція та уряд "зможуть максимально використати наступні роки для прогресу та процвітання країни".

В останні роки радикальні та ультраконсервативні тенденції в ГПЦ стали дуже помітними. Однією з головних мішеней ультраконсервативного крила церкви стали ЛГБТ-активісти. Акції під егідою захисту православних цінностей часом набували насильницького характеру. Так, 17 травня 2013 року, у Міжнародний день боротьби з гомофобією та трансфобією, багатотисячний натовп, серед якого були духовні особи, зірвав акцію ЛГБТ-активістів у центрі Тбілісі.

Патріарх тоді заявив, що церква дистанціюється від насильства, але назвав неприпустимою "пропаганду гріха".

До більш тяжких наслідків призвела гомофобна акція в центрі Тбілісі проти "маршу гідності", запланованого в рамках тижня прайду 5 липня 2021 року. ЛГБТ-активісти були змушені скасувати ходу на тлі насильства та розправ з журналістами з боку гомофобних груп.

Патріархія тоді також не залишилася осторонь, закликавши віруючих до початку анонсованої ЛГБТ-ходи зібратися біля церкви Кашветі в центрі міста. Вона також заявила, що «спроба нав'язати переродження» грузинському народу є неприйнятною.

Брати з росіянами і війна в Україні

"Я хочу піти до своїх предків, побачивши наші добрі стосунки. Мирну Росію та мирну Грузію", — говорив Ілля II у 2013 році.

Про це, як і про Абхазію та Південну Осетію, що відокремилися від Грузії за допомогою Росії, грузинський патріарх не раз говоритиме у Тбілісі та в Москві. Формально РПЦ досі визнає ці регіони частиною грузинської церкви.

Для багатьох церква, як і раніше, залишається надією на досягнення компромісів щодо найболючіших питань у відносинах між Росією та Грузією. Прикладом цього стала й російсько-грузинська війна в серпні 2008 року.

Тоді, незабаром після припинення бойових дій, авторитет грузинського Католикоса-Патріарха в Росії та сприяння РПЦ допомогли грузинським священнослужителям вивести поранених і загиблих із зони, контрольованої російськими військовими.

Стосунки між церквами тривали й після війни 2008 року та розриву дипломатичних відносин між двома країнами. Того ж року Ілля II вирушив до Москви на похорон патріарха Олексія II і зустрівся з тодішнім російським президентом Дмитром Медведєвим.

З нинішнім предстоятелем РПЦ, патріархом Московським і всієї Русі Кирилом Ілля II був знайомий ще з радянських часів. Грузинський патріарх згадував, як на зборах Всесвітньої ради церков у Женеві, коли він був президентом цієї організації, вони разом підтримали виведення радянських військ з Афганістану.

У 2013 році Кирило вручив Іллі II премію Фонду єдності православних народів. Під час цього візиту Ілля II також зустрівся з Володимиром Путіним і передав йому привіт від тодішнього грузинського прем'єра Бідзіни Іванішвілі, висловивши надію, що російсько-грузинські відносини покращаться.

"Він [Іванішвілі] робить усе необхідне й можливе, щоб налагодити відносини з усіма. Думаю, що ті проблеми, які існують між нами, будуть усунені, і ми, як і раніше, будемо братами", — сказав Ілля II.

Ці надії та побажання не збулися. Через сім років, у своєму новорічному зверненні, він вкотре звернувся до російського президента: "Окупація Цхінвалі та Абхазії має завершитися".

Після повномасштабного вторгнення Росії в Україну Ілля II закликав до припинення військових дій, зазначивши, що в іншому разі це призведе до світової трагедії. Вторгнення він відкрито не засудив.

Пізніше, попри підтримку російським патріархом військових дій Росії, Ілля II привітав його з днем народження, побажавши якнайшвидшого відновлення справедливості та миру між Росією та Україною і Росією та Грузією.

Для критиків патріархії та частини теологів це стало черговим підтвердженням проросійської спрямованості ГПЦ, яка проявляється не тільки в позиції щодо церковних питань, але й заважає прозахідному курсу Грузії.

Співрозмовники ВВС у церковних колах, що ставлення церкви до війни та визнання Православної церкви України буде залежати від того, чи зможе взяти гору на виборах патріарха більш ліберальне крило. Проте нинішня влада Грузії навряд чи дозволить цьому статись.