Останнє бажання - зустріч з Горбачовим. Як смертельно хворий підліток зі США побував у СРСР

У 1986 році американському підлітку Джеффу Генігсону поставили діагноз - рак мозку. Лікарі казали, що йому залишилося жити два роки. Коли благодійна організація зголосилася виконати його заповітне бажання, він попросив про поїздку до Москви, щоб обговорити з Михайлом Горбачовим світ без ядерної зброї.

Влітку 1986 року, коли Джеффу було 15 років, він їхав на велосипеді до найближчого магазину електроніки за запчастинами для "суперлазера", який він тоді збирав. Але на шляху його збила машина.

"Вона їхала назустріч, і жінка, яка була за кермом, мене не помітила, тож машина врізалася прямо в мене, - згадує Джефф. - Мене викинуло з сидіння, я пролетів три метри і вдарився потилицею".

Хлопчик їхав без шолома і від удару знепритомнів. Отямився він вже в лікарні. Але Джефф почувався добре, і його виписали того ж дня.

Але вже за тиждень у нього почалися напади епілепсії. Він повернувся до лікарні, щоб зробити томографію, яка не показала травм від аварії. Але вона виявила пухлину.

"У мене промайнуло дві думки, - розповідає Джефф. - Перша - план, як втратити цноту вже влітку. Зізнаюся, що це у мене так і не вийшло. Друга - завершити роботу над моїм лазером".

У Джеффа були великі плани на життя - він мріяв працювати у NASA. І думав, що зможе вразити космічне агентство, побудувавши "найкрутіший лазер", промені якого зможуть дістати до відбивача, залишеного на Місяці астронавтами "Аполлона-11". Але лазер також дозволив йому знайти спільні інтереси c батьком - непривітною людиною, який під час Другої світової війни служила у флоті.

"Я не знав тоді, чим це викликано - війною або чимось іще, але батько тримався відсторонено від усіх нас. І я подумав: ось, що у нас є спільного: інтерес до науки і космосу. Саме тому я цим і займався" , - говорить Джефф.

Батько ніколи не розповідав про службу на Тихому океані в період, коли відбулися ядерні бомбардування Хіросіми і Нагасакі. Але він годинами міг говорити про ядерну зброю, про загрозу ядерної війни і відносини США і СРСР. Очевидно, це вплинуло на Джеффа.

"Був такий фільм в 1980-х - "Наступного дня" - про те, як Радянський Союз бомбить США ядерною зброєю. Мені було, напевно, 11 років, і він налякав мене до смерті. Варто було мені заснути вночі, і у мене були кошмари про атомну війну", - згадує Джефф.

Джефф мріяв не тільки про роботу в NASA, а й про те, що агентство почне співпрацювати з СРСР, а не змагатися з ним.

"Навіть коли я був досить маленьким, я розумів, як плідно можуть співпрацювати США і Радянський Союз, - говорить він. - Мені завжди здавалося безглуздим націлювати ядерні боєголовки одне на одного, хоча ми могли співпрацювати і робити неймовірні речі в космосі".

Але вийшло так, що Джефф не лише не встиг втратити цноту - добудувати свій лазер йому теж не вдалося. Йому терміново потрібна була операція. Підліток провів на операційному столі шість годин - і лікарям вдалося повністю видалити пухлину. А після цього були болісні сім днів, коли він чекав на результати аналізів, які мали визначити, чи була вона злоякісною.

"Коли лікарка зайшла в палату, я зрозумів, що вона принесла погані новини. Вона сказала: "Мені шкода, але у тебе злоякісна пухлина мозку, і це дуже агресивний, швидко прогресуючий тип раку". Джефф запитав, скільки йому залишилося жити. "Можливо, років зо два", - відповіла лікарка.

Джефф пройшов курс променевої і хіміотерапії і спробував повернутися до занять у школі. Він також став брати участь в групі підтримки для підлітків з раком. "Вони розповідали мені про свої бажання, які здійснювалися, - відвідати Діснейленд або зустрітися зі знаменитим спортсменом. Я відповідав їм: "Але ж такі бажання загадують лише маленькі діти?". А вони говорили: "Ми і є діти". Але я ж про себе так не думав".

Здійснювати бажання хворим дітям допомагала організація Starlight Children's Foundation. Мама Джеффа зв'язалася з нею, і два волонтери, Метт і Тері, приїхали до них в гості до Південної Пасадени обговорити його бажання.

"Я сказав: "Не можу не запитати, чи можете ви організувати для мене місце в екіпажі наступного "Шаттла", який полетить у космос?". Вони на мене так подивилися ... напевно подумали "ну ти і жартівник". А потім відповіли: "Звичайно, ні".

Метт і Террі запитали Джеффа, чи є у нього друге бажання. І у нього воно було. Він щойно переглянув "Наступного дня", той самий фільм, який викликав у нього кошмари, і вирішив піти в бібліотеку, щоб більше дізнатися про цю тему.

"Мене дуже дратувало, що ми стільки грошей вкладаємо в ядерну зброю. Я думав, що замість цього їх можна було витратити на дослідження раку", - згадує Джефф.

Тож він відповів волонтерам: "Я хочу з'їздити в Радянський Союз і зустрітися з Михайлом Горбачовим, щоб обговорити план щодо відмови від ядерної зброї і закінчення Холодної війни".

Була незручна пауза.

Потім Метт і Тері запитали Джеффа, чи є у нього інше бажання - напевно, вони сподівалися на щось простіше у виконанні. Але нічого іншого йому не хотілося. "Я сказав: "Я зрозумію, якщо вам це не під силу, але це моє єдине бажання".

Неймовірно, але Starlight Foundation поставилася до прохання підлітка дуже серйозно. Вони включили Джеффа до делегації організації "Молоді посли Америки", яка відправлялась до СРСР, і стали шукати виходи на Горбачова. Вони обіцяли Джеффу зробити все, що зможуть, але не гарантували успіху.

Уявлення Джеффа про Радянський Союз частково сформували такі фільми як "Червоний світанок", у якому радянські війська та їхні союзники вторгаються на територію США.

"У цих фільмах радянських людей показували дуже войовничими і налаштованими знищити Сполучені Штати. Зізнаюся, я чекав побачити войовничу країну з войовничим народом, - визнає Джефф. - І мене дуже здивувало, наскільки іншими були люди, з якими мені довелося зустрітися".

Учасники поїздки до Москви постійно шукали в натовпі шпигунів, намагаючись помітити уважні погляди і людей в плащах. Але в Ленінграді, до їхнього розчарування, вони не побачили нічого підозрілого.

У Москві член групи помітив стеження. "Ми говоримо: "Не може бути! Ти впевнений?" І він відповідає: "Абсолютно впевнений! Коли я повертаюся, він відвертається і вдає, що дивиться в бік". Це було прямо як фільмах. І на ньому був плащ. Це було круто!"

Один з підлітків запропонував усім разом порахувати до трьох, розвернутися і сказати їхньому переслідувачеві "Привіт" російською. Але Джефф сумнівався - він не хотів втрачати шанс на зустріч з Горбачовим. "Але врешті-решт я здався. І ось ми рахуємо, повертаємося і кричимо "Привіт", а він відвертається і дивиться на стіну, хоча там нема на що було дивитися. Класика", - сміється Джефф.

У своїх готельних номерах хлопці помітили шматки шпалер, які не зовсім пасували до інших. Один з них зробив дірку і виявив мікрофон. Їх прослуховували.

"Напевно, по-справжньому злякався я тільки одного разу, коли одна з дівчаток зайшла в свій номер і побачила у ньому двох чоловіків, які порпалися в її речах, - згадує Джефф. - Це був тривожний момент. Я думав, чи обшукають мої речі. У мене був подарунок для Горбачова, і я не хотів, щоб вони його вкрали. Це був мій випускний альбом, в якому розписалися усі в нашій школі. Безглуздий подарунок, але мені він подобався, і я сподівався, що йому він теж сподобається".

Джеффу говорили, що йому намагаються влаштувати зустріч з Горбачовим. І одного дня його попросили бути о восьмій ранку в лобі готелю одягненим в костюм, який взяли саме для цього.

"Я хотів запитати його, чи є надія на відмову від ядерної зброї, - розповідає Джефф. - А ще сподівався розповісти про американських дітей, про те, чого ми хочемо. Що це не дуже відрізняється від бажань радянських хлопців. Ми хотіли вчитися, подорожувати, відвідувати країни один одного. Військове протистояння між нашими країнами нічому цьому не допомагає, і я хотів сказати йому про це і дізнатися його думку".

Але у той момент, коли його мрія майже здійснилася, все несподівано зірвалося.

У готельному лобі Джеффа зустрів один з помічників Горбачова і сказав, що він зайнятий. Джефф сказав, що він може зустрітися наступного дня, але чиновник відповів, що Горбачов взагалі не зможе з ним зустрітися. "Хто знає, що стало перешкодою для тієї зустрічі з Горбачовим. Можливо, її зовсім не планували, - згадує Джефф. - Я досить сильно засмутився".

Але чиновник розповів, що підлітку влаштували зустріч з іншою важливою людиною. Його попросили скласти в рюкзак все необхідне для поїздки з ночівлею, посадили в лімузин - і відвезли за місто. При цьому хлопцеві не пояснили, з ким саме його познайомлять.

"Я опинився в гостях у дуже милої пари. Ми чудово провели час і прекрасно поспілкувалися за відмінною вечерею. Вони говорили про різні філософські ідеї щодо того, як зробити життя на Землі кращим і як наші країни можуть мирно співіснувати", - згадує Джефф.

І тільки після повернення в Москву Джефф назвав координаторці прізвище сім'ї, яка його приймала - і зрозумів, з ким він познайомився. "Вона сказала: "Ти зустрічався з Євгеном Веліховим? Ти хоч розумієш, хто він?"

Веліхов - один з провідних радянських фізиків-ядерників, розповіла вона, і права рука Горбачова в питаннях ядерної зброї.

Джефф не зустрівся з Горбачовим, проте він поговорив з людиною, що грала важливу роль в переговорах щодо обмеження озброєнь.

Конференція добігла кінця, а його випускний альбом з підписами усієї школи передали помічникові Горбачова. Джефф повернувся до Каліфорнії.

В аеропорту його зустрічали батьки, але атмосфера мало нагадувала привітний прийом. До його розчарування, вони не задали жодного питання про поїздку. Коли він сам підняв цю тему, батько перервав мовчання. "Тато сказав: "У мене є питання - ти зустрівся з Михайлом Горбачовим?". Я відповів: "Ні". І на цьому наша розмова завершилася. У мене було таке відчуття, що я усіх підвів".

Курс лікування закінчився ще до поїздки, тож Джефф повернувся до звичайного життя.

Але за півтора місяця йому подзвонили з Москви.

"Я побіг до телефону, і на тому кінці дроту був Джек Метлок, посол США в Радянському Союзі. Він сказав, "Друже, у нас для тебе тисячі листів".

Річ у тім, що в Ленінграді у Джеффа взяв інтерв'ю відомий радянський журналіст. Він написав статтю про останнє бажання американського підлітка - подорож до СРСР. В кінці замітки він запропонував читачам писати листи Джеффу. Тисячі людей з усіх кінців країни відгукнулися на заклик кореспондента журналу "Смена".

"Метлок сказав мені: "Розумієш, ми ж не поштова служба США, ми не можемо надіслати тобі усі ці листи, але ми відправимо вибірку. Щасти тобі, друже".

До Джеффа дійшло лише двійко листів англійською, але шкільний вчитель російської мови переклав заголовок замітки про нього в газеті: "Йдучи, залишаюся..." Це було відсилання до його хвороби.

"Мене це змусило відчути, що смерть знову підступає, а я ж не хотів, щоб про мене говорили як про підлітка з раком. Тому я взяв ці листи, сховав у коробку і написав зверху великими літерами - "Ностальгія".

Але всупереч страшному прогнозу, Джефф не був на межі смерті. Він сховав коробку подалі й продовжив жити своїм життям. Час минав, а нових пухлин не було. Він вступив до Лондонської школи економіки, переїхав до Лондона, а потім повернувся у США і продовжив освіту в Колумбійському університеті. Влаштувався на роботу в ООН. А рак усе не повертався.

Влітку 2008 року 37-річний Джефф зі своєю дружиною повернувся до своєї дитячої кімнати в будинку батьків. Він викидав старі й непотрібні речі, збирав те, що хотів взяти з собою, і пакував деталі свого лазера, покинутого багато років тому. Розбираючи речі, він знайшов коробку з написом "Ностальгія".

Це був складний період в його житті. Через епілептичні напади, спричинені шрамами, що залишилися після операції, йому довелося звільнитися з ООН. Його шлюб майже розпався. І цього разу ця коробка його зацікавила.

"Двадцять років тому ці листи наганяли на мене тугу, тому що я не хотів асоціюватися тільки з раком. Але цього разу вони були дуже доречні", - каже Джефф.

Один з листів був написаний гарною англійською мовою, і в кінці був вказаний номер телефону. Джефф перевірив, котра година була тоді в Петербурзі, і вирішив зателефонувати. Після третього дзвінка на іншому кінці жіночий голос відповів російською.

Джефф запитав, чи це не Світлана. І дійсно, йому відповіла Світлана. Двадцять три роки тому вона написала лист, відгукнувшись на заклик в газеті. Її вразило, що він ще живий, і вона запропонувала Джеффу допомогу в перекладі інших листів і пошуках їхніх авторів.

"Кілька людей зголосилися перекласти листи. Особливо допомогла Євгенія Журбинська. Я вирішив, що хочу зв'язатися з цими людьми. Я цікавився документалістикою, і режисери, з якими я обговорював цю тему, пропонували мені зібрати знімальну групу, поїхати в Росію і поговорити з людьми, що писали мені листи".

Влітку 2011 року Джефф з групою вилетів до Петербурга. Протягом 10 днів вони поговорили з кількома авторами листів, яких змогли знайти. Він приїздив ще двічі, але фільм так і не вийшов.

"Траплялися абсолютно приголомшливі історії, - згадує Джефф. - Була, наприклад, така Ніна Іванівна Дмитрієва, якій тоді було за 80. У 1940-і, коли вона була дитиною, вона йшла вулицею в Ленінграді і почула гуркіт в небі, а потім - звук вибуху над сусіднім будинком. Ця будівля обвалилася прямо на неї, й уламок пошкодив їй череп. Вона пережила три операції на мозку під час блокади Ленінграда і все-таки вижила. І операції їй робили на тих самих ділянках мозку, звідки у мене вирізали пухлину. Це було неймовірно! Вона поставилася до мене як до своєї дитини".

Джефф тепло згадує і геолога Неллі Слєпкову, якій теж було за 80 років. "Вона розповіла, як шукала уран. Коли я запитав, навіщо, вона подивилася на мене як на ідіота. "Для ядерної зброї, зрозуміло", - відповіла вона".

Джефф зустрівся і з журналістом, який написав ту саму статтю про його долю.

"У нас вийшла досить напружена розмова. Він все намагався розповісти мені про свій успіх, але на відміну від інших росіян, яких я зустрів в цій поїздці, які писали мені листи, він нічого не говорив про свою родину. Коли я, нарешті, запитав його, він зупинився, подивився на мене і сказав: "У мене були дуже складні стосунки з батьком". І мені це було зрозуміло, тому що я сам не міг вибудувати стосунки з батьком".

Щоб виправити їх, знадобилося дуже багато часу. Тільки в 2013 році на різдвяні канікули, коли Джефф відвідував батьків, він запитав батька, чому той завжди був таким відстороненим. Він додав, що йому було важко бути сином такої людини.

"Коли я договорив, він задумався і сказав: "Важко мені таке чути... ці претензії". Тут я вже почав злитися, але він продовжив: "Точно такі ж, як у мене були до мого власного батька".

Вперше в житті Джеффа його батько розповідав про дитинство. Він сказав, що його батько, дідусь Джеффа, був голлівудським продюсером і мав залежність від азартних ігор.

"Бувало, що він приносив додому вічно неврастенічній дружині гроші, зароблені на успішному фільмі, і того ж вечора програвав їх усі в карти", - згадував батько Джеффа.

Окрім злоби, діти від нього нічого не бачили, і їхнє життя мало його цікавило.

"Мій батько був таким же холодним, але він дбав про нас. Він заробляв на життя. Він возив нас у відпустку. Він завжди приходив додому до вечері, хоча іноді це було на дві-три години пізніше, ніж зазвичай вечеряли мої друзі з їхніми сім'ями. Просто він виявився не здатним на емоційний зв'язок. Він не вмів висловлювати свої почуття", - розповідає Джефф.

"Невдовзі він перший і єдиний раз зібрав всю нашу родину разом і сказав, що любить нас. Через місяць він помер. І я дуже вдячний йому за це примирення".

Зараз Джеффу 49 років, і він пробує себе у ролі письменника. Його перша книга, "Боєголовка", розповідає його власну історію. Зараз він працює над романом для підлітків.

Нещодавнє МРТ не знайшло у Джеффа жодних проблем. Але він вже не сподівається, що епілепсія мине.

Він тримає зв'язок з друзями по листуванню з Росії і навіть з їхніми онуками, які знають англійську. Геолог Неллі Слєпкова - в доброму здоров'ї, але він давно не отримував звісток від Ніни Іванівни, яка пережила блокаду Ленінграда.

Джеффа засмучує, що Росія і США далекі від взаємної довіри. Його турбують їхні ядерні арсенали і загроза подальшого розповсюдження ядерної зброї. Він вважає цей процес "дуже реальною загрозою існуванню людства, яка постійно зростає".

"Судячи з усього, Іран хоче отримати ядерну зброю, і якщо йому це вдасться, Туреччина і Саудівська Аравія теж не будуть сидіти склавши руки. США вийшли з ключового договору про контроль над озброєннями, РСМД, і не збираються продовжувати дію іншого, СНО-3", - говорить Джефф.

"Росія створює нові види ядерної зброї, а Китай може подвоїти свій ядерний арсенал протягом наступного десятиліття. Мене більше не мучать кошмари, але перспектива атомної війни мені здається все більш імовірною. Це реальний привід для занепокоєння".

Права на всі фотографії належать Джеффу Генігсону, за винятком окремо обумовлених випадків.

Хочете отримувати головні новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!⠀