Полювання на чорних дельфінів: суперечлива й кривава фарерська традиція

Застереження: стаття містить реалістичні фотографії полювання на китів і дельфінів

Активісти називають це дикунством й анахронізмом. Китобої та місцеві мешканці кажуть, що це традиційний спосіб здобування їжі у природі, нічим не гірший від інших видів м'ясного промислу.

Та чи доречне полювання на китів у 2020 році?

У своєму новому документальному фільмі для ВВС журналістка Стейсі Дулі подорожує на Фарерські острови - віддалений архіпелаг у північній частині Атлантики. Тут живе близько 51 тисячі людей, які користуються значним ступенем самоврядування, хоча офіційно є громадянами Данії.

Основна тема дослідження пані Дулі - традиційне полювання на чорних дельфінів, або гринд.

Як воно проходить?

Кажуть, що традиція полювання на китоподібних - переважно чорних дельфінів, але часом й афалін та білобоких дельфінів - налічує на Фарерах близько тисячі років.

Полювання може відбутися у будь-яку пору року. Коли хтось бачить неподалік стадо морських тварин (жодний з видів, на які полюють, не перебуває під загрозою зникнення), він інформує про це "майстрів поювання", які й починають його.

На моторних човнах та гідроциклах мисливці заганяють тварин в одну з 26 бухт островів. Етап загону триває від 30 хвилин до 4-5 годин.

На мілині, тварин убивають ручною зброєю. Одночасно гинуть десятки дельфінів, тож вода у бухті червоніє від крові. На видовище сходяться місцеві мешканці, нерідко навіть сім'ї з дітьми.

Кількість вбитих особин документують, а м'ясо безкоштовно роздають тим, хто брав участь у полюванні.

Що саме засмучує активістів?

Щоби бути допущеним до полювання, необхідно відвідати двогодинний семінар й отримати ліцензію у місцевого ветеринара.

На семінарі учасники вчаться користуватися спеціальним списом, який перебиває спинний мозок кита чи дельфіна, паралізуючи його. Водночас припиняється кровопостачання мозку, тож тварина миттєво непритомніє.

Однак у своєму фільмі Стейсі розмовляє з Кейт Сендерсон, радницею фарерського уряду з питань відповідального мисливства, і показує їй відео, де тварина дуже довго б'ється у передсмертній агонії.

"Хіба це не жорстоко?" - питає Стейсі.

"Так, в окремих випадках тварина може сильно страждати, - погоджується Кейт, переглянувши відео. - Та йдеться про забій диких тварин у неконтрольованому середовищі, тому хірургічної точності досягти неможливо, на відміну від бійні".

"Це не просто традиція, а й форма виробництва їжі, - додає вона. - Це місцевий ресурс і частина місцевого раціону. Це не спорт, а спосіб прогодувати сім'ю".

У відповідь на звинувачення, що деякі тварини гинуть дуже повільно, уряд Фарерських островів пояснив: спис, що перебиває хребет, не підходить для особин невеличких розмірів, тож наразі фахівці розробляють новий вид зброї.

Активісти з громадської організації Sea Shepherd ще з 1980-х років приїжджають на Фарери протестувати проти полювання на дельфінів.

Їхній традиційний метод - блокувати та зривати полювання.

Та після численних арештів та урядової постанови, що заборонила їм втручатися, активісти нині публікують у соцмережах відверті фото того, що відбувається.

Вейн мешкав у британському місті Ньюкаслі, але нині переїхав на Фарери й бере участь у міжнародних акціях протесту.

"Ми тут не для того, щоб розпалювати ворожнечу, - каже він, - і не для того, щоб світ зненавидів Фарерські острови. Ми лише хочемо, щоб тутешні звичаї змінилися".

Що кажуть мешканці Фарерів?

Місцеве населення захищає полювання на китів і дельфінів, вважаючи його традиційним й екологічно безпечним способом здобування їжі.

Магнус - інженер і професійний китобій. За останні 20 років він очолив немало полювань.

"Напевно, найбільша відмінність (між фарерцями та британцями) полягає в тому, що ми отримуємо всю їжу від природи", - каже він.

"Я снідаю вдома - виходжу у курник, а там уже чекають свіжі яйця. Це так просто! Вважаю, що наш обов'язок - користуватися усіма безкоштовними дарунками природи".

Як і багато його земляків, він болісно сприймає критику з боку іноземців.

"Люди приїжджають сюди та розказують, як нам жити. А ми знаємо, як. Ми так живемо вже тисячі років".

"Напевно, вони б теж гнівалися, якби ми почали їх вчити, як поводитися у себе вдома".

"Слід пам'ятати, що це не наша країна і не наша культура, - підсумовує Стейсі у своєму документальному фільмі. - Дехто скаже, що й не наша справа. Є дві абсолютно протилежні точки зору і дві сторони, кожна з яких переконана у своїй правоті".

"До того ж, якщо ми вживаємо м'ясо, то маємо чесно визнавати, що саме ми їмо і звідки воно береться", - додає вона.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!