Експрезидент Колумбії: поради, які Україна може використати для миру

Колумбія - одна з країн Латинської Америки, про яку в Україні існує чимало стереотипів.

Деякі уявлення залишаються на рівні 90-х, коли країна була відома всьому світу не лише завдяки творам Габріеля Гарсіа Маркеса, але також через тривалу громадянську війну уряду з повстанцями, які контролювали майже половину території країни, та карколомну долю наркобарона Пабло Ескобара.

Втім, за останні 20 років країні вдалося просунутися у подоланні засилля як наркомафії, так і у припиненні військового конфлікту. Уряд досі не контролює ситуацію у деяких районах, політичні вбивства все ще є сьогоденням, але Колумбія демонструє небачені для регіону економічні успіхи, за останні 20 років її економіка зросла втричі, зробивши країну четвертою економікою Латинської Америки, і головне - країну охопив потужний рух за мир, що прагне покласти край насильству.

2016 року відбулася історична подія: найбільше з повстанських угруповань Колумбії - комуністичні Революційні військові сили Колумбії (ФАРК) - погодилося на мирну угоду.

Наступного року переважна більшість бійців угруповання склала зброю. У багатьох колумбійців виникла надія, що війна у країні, яка триває понад півстоліття і забрала життя 220 тисяч людей, нарешті закінчиться.

Президент Колумбії у 2010-2018 роках Хуан Мануель Сантос - один з людей, який зробив найбільший внесок у мирний процес. За "рішучі зусилля по завершенню тривалої громадянської війни" він отримав у 2016 році Нобелівську премію миру.

"Ця почесна відзнака не для мене, вона для всіх жертв конфлікту. Разом ми виграємо найважливішу нагороду з усіх: МИР", - прокоментував тоді нагороду Хуан Мануель Сантос.

Нещодавно він відвідав Київ, де прочитав "лекцію миру імені Шимона Переса" на конференції Yalta European Strategy, організованій Фондом Віктора Пінчука.

У розмові з BBC News Україна Хуан Мануель Сантос відзначив, що хоча умови конфліктів в Україні та Колумбії відрізняються, деякі деталі з колумбійського досвіду вирішення конфлікту можуть бути корисними для України.

"Кожен конфлікт має різні умови та шляхи розв'язання. Але є деякі елементи, які можуть бути застосовані від одного конфлікту до іншого", - пояснив він.

200 років насильства

"Колумбія була країною з високим рівнем насильства з самого початку незалежності. Це 200 років громадянських війн та насильства. Тому Габріель Гарсіа Маркес і писав так багато про насильство", - наголошує в інтерв'ю Хуан Мануель Сантос.

Історики досі не можуть дійти згоди, коли почався громадянський конфлікт у Колумбії. Чимало з них говорять про 1964 рік, коли виникло угруповання ФАРК. Проте історія "смарагдової країни", як іноді називають Колумбію, набагато складніша.

Ще де появи ФАРК країна пережила кілька громадянських воєн між прихильниками ключових партій - лібералів та консерваторів.

Період з 1948 по 1958 року взагалі отримав назву la Violencia ("Насильство"), коли під час війни, спричиненої вбивством лідера лібералів Хорхе Гайтана, загинули щонайменше 200 тисяч людей, застосовувалися жахливі тортури. Провідники лібералів та консерваторів після кровопролиття досягли угоди про розподіл влади, але нечисельні комуністичні групи, що брали участь у війні проти консерваторів, до цієї угоди не приєдналися і створювали у сільських районах власні "республіки" .

Після того, як армія спробувала їх знищити, у 1964 році виникло угруповання ФАРК (Революційні військові сили Колумбії). Того ж року симпатики кубинської революції та католицькі священники з лівими поглядами - прихильники "теології визволення" - створили ще одну ліворадикальну організацію "Армія національного визволення"(ELN), яка досі веде збройну боротьбу.

У 1970-х роках до переліку проблем країни додалася потужна наркомафія - кока за рентабельністю у багато разів перевищувала кавові зерна.

На противагу лівим угрупованням праві політики та землевласники почали створювати власні збройні угруповання.

Ці парамілітарні загони не тільки воювали з повстанцями, але й вбивали селян, аби загарбати їхню землю, правозахисників та профспілкових лідерів, яких вони підозрювали у симпатіях до повстанців. Водночас такі загони покривали наркоторгівлю і отримували з неї зиск.

Найбільше праворадикальне угруповання "Об'єднані сили самооборони Колумбії" мало зв'язки з італійською мафією, і через розправи над цивільними, було, як і ФАРК, визнано Держдепартаментом США терористичною організацією. До 2008 року уряд знищив це угруповання, а кількох його очільників вислали та засудили у США за причетність до наркоторгівлі.

Оскільки і ультраліві, і ультраправі угруповання вбивали опонентів, викрадали людей, їх звинувачували у причетності до наркотрафіку, для багатьох колумбійців незалежно від політичних поглядів вони стали перепоною для мирного життя і розвитку країни.

Перед мирною угодою 2016 року колумбійський уряд декілька разів намагався досягти миру з ліворадикальними повстанцями. Проте щоразу ці спроби завершувалися провалом і відновленням бойових дій, зокрема через те, що тих бійців ФАРК, які погоджувалися роззброїтися, потім нерідко вбивали їхні опоненти. Посередництво Габріеля Гарсіа Маркеса теж не допомогло вирішити конфлікт.

У 2000-х роках, з приходом до влади у сусідніх Венесуелі та Еквадорі лівих президентів ситуація загострилася і ледь не перетворилася на міжнародний конфлікт. Колумбія завдала ударів по позиціях повстанців в Еквадорі у 2008 році, що призвело до конфронтації з сусідами, а також неодноразово звинувачувала уряд Венесуели у наданні притулку та озброєнні повстанців ФАРК.

Уго Чавес звинувачення відкидав і висловлював невдоволення розміщенням у Колумбії 7 військових баз США. У 2009-2010 роках Венесуела тримала 15-тисячну групу військ на кордоні з Колумбією і розірвала дипломатичні відносини з нею. В таких умовах напруги, яка охопила цілий регіон, до влади прийшов Хуан Мануель Сантос.

"Щоб досягти миру, треба жертвувати популярністю"

Хуан Мануель Сантос став президентом Колумбії у 2010 році, отримавши у другому турі виборів 69% голосів - це був найбільший результат в історії країни.

До цього, у 2006-2009 роках, він був міністром оборони в уряді правого президента Альваро Урібе (2002-2010), і координував чимало успішних операцій проти ФАРК, які завершилися загибеллю кількох лідерів угруповання і призвели до конфлікту з лівими лідерами Венесуели та Еквадору.

Тож на президентських виборах 2010 року він виступав як прихильник силового вирішення конфлікту. Коли Сантос почав мирні перемовини з повстанцями за посередництва Норвегії, а пізніше Куби, прихильники політики "сильної руки" почали звинувачувати його у зраді.

"Мене обрали президентом з найбільшою перевагою в історії колумбійської демократії, а був я популярним завдяки успіхам на війні. Але щоб досягти миру, треба йти на багато жертв, і серед цих жертв - політичний капітал людей, які намагаються досягти миру", - наголошує Хуан Мануель Сантос.

"Власний народ завжди буде критичним до будь-яких поступок. Поступки та компроміс - це слова, які важко вимовити, але вони потрібні для довготривалого миру", - додає експрезидент Колумбії.

На його думку, налаштовані на війну лідери не стикаються з такими проблемами.

"Керувати нацією під час війни набагато легше, ніж керувати нею під час мирного процесу. Під час війни тип лідерства вертикальний, все просто - гарні хлопці на одному боці, погані - на іншому. Збираєш людей довкола себе і починаєш бити. Поки ти успішний, твоя популярність зростає. Але коли ти хочеш досягти миру, ти маєш переконувати людей, які постраждали, щоб вони пробачали", - пояснює Хуан Мануель Сантос.

"Ви маєте президента, який хоче робити непопулярні рішення. Це дуже важливо, якщо ви хочете досягнути довготривалого миру", - коментує він діяльність президента Зеленського.

"Їхні командири мають відчувати загрозу"

Секретні зустрічі представників уряду з членами ФАРК щодо мирних перемовин почалися навесні 2011 року і тривали багато місяців, перш ніж вони розпочалися офіційно у вересні 2012 року.

Але це не означало припинення військових дій. Ба більше, під час операції колумбійської армії у листопаді 2011 року було вбито лідера ФАРК Альфонсо Кано. Серед жертв у наступні роки було ще кілька відомих командирів ФАРК.

Таку тактику поєднання перемовин і військового тиску експрезидент Колумбії пояснив на лекції у Києві так: "До тих пір, поки повстанці думають, що можуть перемогти шляхом насильства, вони не будуть вести перемовини добросовісно. Тому лідери повстанців мають відчувати загрозу. Поки вони відчувають себе у безпеці, домовитися про мир важко".

Лише потім ворогів треба перетворювати на супротивників, з якими вести перемовини, вважає експрезидент.

"Ворог - той, кого ти хочеш знищити, супротивника ти хочеш перемогти", - зазначає пан Сантос.

Треба залучати сторони, які насправді хочуть миру

Мирний договір між урядом Колумбії і ФАРК був підписаний після п'яти років перемовин, 26 вересня 2016 року.

У мирному процесі взяли участь як спостерігачі Венесуела, Еквадор і Болівія, які очолювали ліві президенти, а перемовини відбувалися на Кубі.

Хуан Мануель Сантос пояснює, що до переговорного процесу мають бути залучені учасники, які насправді хочуть миру.

"У випадку Колумбії, це були мої сусіди, з якими у мене були найгірші відносини - не було дипломатичних і торгових відносин - Еквадор та Венесуела. Але це були учасники, яких треба було залучити, я їх залучив, вони виявилися дуже корисними".

Другим фактором успіху експрезидент Колумбії називає залучення військових.

"Військові виявилися найпершими, хто був зацікавлений у мирі, бо він прибирав постійний ризик їхньому життю. Я залучив найавторитетніших генерала армії і генерала поліції, і зробив їх перемовниками", - пояснює він.

Історія затвердження мирного договору була драматичною - на референдумі 2 жовтня 50,2% колумбійців, які прийшли на дільниці, проголосували проти мирної угоди. Перевага противників мирної угоди складала лише 50 тисяч голосів. Найбільше за мир голосували постраждалі від війни райони, проти - великі міста.

Противників угоди очолював колишній президент Альваро Урібе (2002-2010). Вони виступали проти гарантування ФАРК кількох місць у Конгресі і особливого правосуддя для ексбійців.

Уряд і ФАРК мусили переробити договір, який був затверджений обома палатами Конгресу у листопаді 2016 року вже без схвалення на всенародному референдумі.

У 2017 році зброю склали сім тисяч повстанців ФАРК, які ще з шістьма тисячами невійськових членів угруповання переселилися у спеціальні зони для реінтеграції.

Частина з ексбійців ФАРК взяла участь у державних проєктах з перекваліфікації у працівників сільського господарства, харчової та текстильної індустрії.

Колишні повстанці вже є і серед туристичних гидів, які організовують рафтингові тури на гірських річках, і навіть серед модельєрів одягу.

"Жертви конфлікту мають бути в центрі уваги"

"Ми зробили жертв центральним пунктом вирішення нашого конфлікту, саме їхнє право на компенсації та правосуддя. Важливо загоїти рани, жертви хочуть дізнатися правду, чому проти них були вчинені злочини, хочуть, щоб в них попросили пробачення. Це важкий і тривалий процес, який ми зараз переживаємо у Колумбії", - зазначає Хуан Мануель Сантос.

У 2011 році парламент країни ухвалив закон про жертв війни - таких зареєстровано понад 6 млн, з них понад 5 млн втратили житло і стали тимчасово переміщеними особами.

Закон передбачав виплату їм компенсацій та повернення відібраної в них землі - йшлося про щонайменше 7 млн гектарів, які угруповання різних ідеологічних поглядів та банди наркокартелів, примусивши терором селян кинути їх, використали для вирощування коки та збагачення.

Виплата компенсацій розтягнеться на багато років, адже йдеться про суму у мільярди доларів.

Багатьом жертвам уряд надає гуманітарну допомогу, жертвам сексуального насильства - психологічну.

"Перехідне правосуддя дозволить жити в мирі"

За словами експрезидента Колумбії, чимало людей не розуміють, чому до тих, хто вчинив злочини, має застосовуватися якесь особливе, "поблажливе" правосуддя, вважають, що це буде тріумфом безкарності.

"Проте перехідне правосуддя не дозволить безкарність, але дозволить країні жити в мирі. Це був перший договір в історії, коли дві сторони зібралися і створили спеціальну перехідну систему правосуддя", - наголошує Хуан Мануель Сантос.

Перехідна система правосуддя в Колумбії фокусується на виплаті компенсацій жертвам з боку винуватців, і заміні їм ув'язнення громадськими роботами. "Наприклад, 5 років засуджений матиме будувати школи або дороги", - пояснює Хуан Мануель Сантос.

Згідно з мирним договором, за політичні злочини і вбивство під час бою передбачалася амністія, але вона була неможливою у випадку звинувачень у причетності до актів геноциду, військових злочинів, тортур, сексуального насильства.

З семи тисяч членів ФАРК, що склали зброю, п'ять тисяч одразу отримали амністію, інші, зокрема, керівництво угруповання, проходять через спеціальний трибунал, де мають, часто у присутності жертв конфлікту, розповісти всю правду про злочини, обіцяти їхнє неповторення, виплатити компенсацію жертвам. У випадку порушення будь-якого з цих зобов'язань підслідному загрожує вже переслідування за звичайним кримінальним законодавством і до 20 років ув'язнення.

Перехідне правосуддя стосується не лише членів ФАРК, адже деякі бійці армії, поліції, правих угруповань, які протистояли ліворадикальним угрупованням, теж порушували закони, деяких з них звинувачують у вбивствах та інших злочинах.

"Мир кращий за війну"

Хуан Мануель Сантос зазначає, що розбудова миру - набагато складніший процес, ніж досягнення мирного договору, і він може тривати протягом кількох поколінь.

"Будувати мир - це як будувати кафедральний собор. Вам потрібен солідний фундамент, а потім ви будуєте його цегла за цеглою", - наголошує він.

Після того, як переважна більшість бійців ФАРК склала зброю, у березні 2018 року у Колумбії відбулися перші парламентські вибори, на яких колишні бійці угруповання взяли участь як легальна партія ФАРК.

Вона отримала голоси лише 32 тисяч з 17,8 млн виборців, які прийшли на виборчі дільниці, тобто трохи менш як 0,2%. Але за умовами мирного договору, партія отримала 5 місць зі 172 у Палаті представників та 5 місць зі 108 у Сенаті.

Водночас вже 2017 року озвучувалася цифра у кілька сотень бійців ФАРК, які відмовилися скласти зброю.

Тенденція до конфронтації уряду з повстанцями посилилася, коли у серпні 2018 року до влади прийшов президент Іван Дуке, радник експрезидента Альваро Урібе.

Він критикував мирний договір 2016 року, бажав перегляду статусу Спеціального суду щодо питань миру і гаряче підтримував венесуельську опозицію, через що відносини з Венесуелою суттєво погіршилися.

Окрім того, не відмовилася від збройної боротьби Армія національного визволення (ELN), яка є наразі найбільшою повстанською організацією з 2-3 тисячами бійців. У січні 2019 року вона взяла відповідальність за вибух автомобіля біля поліцейської академії у Боготі, внаслідок якого 22 людини загинули і 87 були поранені.

Після цього президент Колумбії Іван Дуке оголосив про припинення перемовин з угрупованням, які відбувалися на Кубі, і зажадав видачі перемовників від повстанців. Вибух у Боготі засудили навіть ліві уряди Болівії та Венесуели. Боготою пройшов масовий марш за мир та проти тероризму.

А у серпні 2019 року один з лідерів ФАРК Іван Маркес з кількома польовими командирами оголосив про відновлення збройної боротьби, аргументувавши це вбивствами ексбійців ФАРК після досягнення мирної угоди: за його словами, кількість вбитих досягла кількох сотень.

Інші лідери ФАРК, зокрема Тімолеон Хіменес (на прізвисько "Тимошенко"), який очолював угруповання у 2011-2017 роках, а зараз очолює політичну партію ФАРК, заявили про відданість мирній угоді.

Хуан Мануель Сантос не вважає, що заява Івана Маркеса означає поразку мирного процесу, адже, за його словами 90% колишніх бійців ФАРК підтвердили відданість мирному процесу.

"Для процесу це, звичайно, не добре. Але це звичайна перепона, з якою кожний мирний процес стикається. Дисиденти, незгодні є завжди. Більшість членів ФАРК говорять, що незгодні з відновленням збройної боротьби", - каже Хуан Мануель Сантос.

"Звичайно, є те, що викликає в мене розпач. Ми тиснемо на уряд, аби він був більш ефективним у захисті життя колишніх членів ФАРК", - додає він.

Експрезидент Колумбії пояснює, що людей зазвичай вбивають на територіях, які контролюють наркоторговці: "В цих районах члени ФАРК конфліктують з бандами і їх вбивають".

На питання про те, чи відчуває він, що для успіху мирного процесу йому потрібно повернутися до влади, Хуан Мануель Сантос відповідає:

"Ні, я вирішив залишити політику. Якщо ти зробив те, що вважав за потрібне для своєї країни, доклав зусиль, прийдуть інші люди і замінять тебе. Немає незамінних людей у політиці", - каже він.

"Є одне дуже погане явище у латиноамериканській політиці - каудильйо, незамінна людина. Це шкодить демократії. Я пишаюся тим, що скасував в нашій Конституції можливість бути переобраним на другий строк", - пояснює Хуан Мануель Сантос.

Як же тоді вберегти мир, якщо чинний президент Іван Дуке завжди був критиком мирної угоди з ФАРК?

Експрезидент Колумбії пояснює, що мирна угода захищена законодавчо:

"Конституційний суд ухвалив, що наступні три уряди мають ухвалювати рішення, які відповідають мирному договору. Вони не можуть ухвалити жодне рішення, яке б йому суперечило".

Навесні 2019 року Конституційний суд відхилив застереження президента Дуке щодо системи перехідного правосуддя, він оголосив, що приймає рішення суду.

"Країна об'єдналася і зажадала від чинного президента дотримуватися угоди", - каже Хуан Мануель Сантос.

"Суспільство хоче змін. Мені пощастило, що склалися умови для зміни ситуації. Я сподіваюся, нова ера принесе Колумбії набагато більше процвітання і рівності", - наголошує експрезидент.

Хочете отримувати найважливіші новини в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram або Viber!