"Майдан допоміг мені відкрити архіви про Чорнобиль" - історик Сергій Плохій

У книзі "Чорнобиль: Історія трагедії" український історик Сергій Плохій зібрав інформацію про катастрофу на ЧАЕС, яку раніше ніде не публікували.

У листопаді ця книга, видана англійською видавництвом Allen Lane, отримала премію Бейлі Гіффорда (Baillie Gifford Prize) - найпрестижнішу британську літературну премію в жанрі нехудожньої літератури.

Сергій Плохій - один із дослідників історії України та провідних фахівців з історії Східної Європи, професор української історії та директор Українського наукового інституту в Гарвардському університеті у США.

Пан Плохій розповів BBC News Україна, чому писав книгу набагато довше, ніж очікував, як Майдан допоміг в її створенні і які уроки може Україна та світ винести для себе після Чорнобильської аварії.

Допоміг Майдан

BBC News Україна:Як ви сприйняли нагороду за книгу про Чорнобиль?

Сергій Плохій: По-перше, це була несподіванка, дуже приємна несподіванка. Звичайно, як автор, я був задоволений, що ця книжка отримала нагороду.

Також ця книжка стала визнанням важливості тематики, яка була на слуху перед тим, а також підходу до цієї теми, який ставить Чорнобиль в контекст розвитку ядерної енергетики, а також розвитку України і розвалу Радянського Союзу.

Тобто книжка має широкий, глибокий політичний контекст, який базується зокрема на українських архівах. Для мене це було визнанням роботи українських істориків і саме українського контексту Чорнобиля.

BBC News Україна: З часу аварії минуло більше 30 років. Чому ваша книга з'явилася саме зараз?

С.П.: Частково книжки мають свою власну долю і свій власний характер. Ти збираєшся зробити їх колись, але вони виходять тоді, коли вони готові.

З одного боку, я цікавився цією темою постійно. В цьому розумінні я цілком поділяю зацікавлення Чорнобилем будь-кого, хто прожив той період, незалежно від того, чи люди були ближче до реактора чи далі від реактора. Це була важлива подія в житті мого покоління. Я цей матеріал збирав, але дійсно почав працювати як над темою в 2012 році.

Книжка вийшла пізніше, ніж я спочатку планував, частково через те, що почалися події Майдану, війна, з'явилися теми - і емоційно, і фактично, - які трохи відвели в сторону від цього чорнобильського проекту. Пізніше я повернувся до нього і, як мені здається, вже будучи свідком іншої трагедії, цієї сучасної війни. Це також дало мені трошки іншу перспективу на події Чорнобиля, які я описував.

BBC News Україна: В одному з інтерв'ю західним виданням ви казали, що Майдан вам допоміг в написанні книги. Як саме?

С.П.: Так, Майдан призвів взагалі до дуже багатьох речей. Одна з них - це революція пам'яті, яка найбільш візуально була представлена в поваленні пам'ятників Леніну - спочатку знизу, а потім рішенням парламенту.

Також Майдан призвів до періоду більшої відкритості архівів, який, я сподіваюсь, буде тривати. Це стосується архівів СБУ, колишніх архівів КДБ. Тематика, пов'язана з Чорнобилем, була відносно відкрита в цих архівах, і в тому числі в інших державних архівах, і до того, але все ж таки Майдан дав поштовх до більшої відкритості.

Саме після Майдану мені вдалося отримати доступ до цієї інформації і відносно легко. Я зміг отримати доступ до протоколів комісії [керівника Оперативної групи, голови ради міністрів УРСР Олександра] Ляшка, роботи комісії політбюро ЦК Компартії України, яка займалася якраз Чорнобилем, до того, як вони були опубліковані, так що у мене велика подяка українським архівістам.

Я можу однозначно сказати, що більшість речей, які я використовував з архівів, не були друковані і не були, як у нас у істориків це називається, введені в науковий обіг - не проговорювалися, не дискутувалися.

"Шок від зламаних доль"

BBC News Україна: Що окрім архівних матеріалів ви використовували?

С.П.: Моїм головним завданням було поєднати два типи джерел.

Збирання і публікація особистих спогадів почалася одразу після Чорнобиля. Піонером став Юрій Щербак, більше відомі публікації розгорнутих інтерв'ю з учасниками подій Світлани Алексієвич, яка отримала Нобелівську премію, в тому числі, мені здається, за книжку про Чорнобиль.

Ці матеріали почали збирати інтерв'ю в 86-87-му роках і продовжують до сьогодні. Цей матеріал - людський матеріал, людського досвіду, людських голосів, - він є доступний. Фактично, мені не довелося йти і особисто інтерв'ювати людей, бо це є у відкритому доступі.

Моє завдання було як поєднати ці людські голоси з сухою мовою бюрократичних документів і звітів - чи то КДБ, чи то цієї комісії Ляшка, та інших джерел, які з'являються і друком, і доступні в архівах. Це був головний виклик. І судячи з реакції на книжку, в тому числі премію, про яку ми говорили, мені це вдалося.

BBC News Україна: Що було найскладнішим під час роботи над книгою?

С.П.: Найскладнішим було спочатку подолати перший емоційний шок від тих зламаних доль, знищеного здоров'я, знищених життів, коли світ фактично перебував у стані абсолютної наївності відносно ядерної енергетики.

Люди, які потім повели мобілізацію в Україні проти ядерної енергетики, такі як Іван Драч, як Володимир Яворівський, були в перших рядах людей, які вітали прихід ядерної енергетики в Україну, Чорнобиль. Це була позитивна ознака, вони дивилися на це з патріотичної точки зору - Україна долучається до клубу ядерних держав!

І таке наївне захоплення ядерною енергетикою тривало до Чорнобиля, до 1986 року, - і раптом це відбувається, і люди гинуть. Це було абсолютно несподівано серед мирного неба, де радіацію не можна побачити.

Тобто емоційно було дуже важко увійти в цей матеріал, читати про це і потім писати про ці долі. Але якраз останні події в Україні - Майдан і війна - дозволили не те що емоційно відсунутися від подій 1986 року, але якось навчитися з цими надзвичайно драматичними і трагічними сторінками української історії давати собі раду - як автор, як дослідник.

BBC News Україна: Які ви бачите паралелі з подіями 1986 року і тими подіями, які відбувалися в Україні п'ять років тому - Майдан, події на сході України?

С.П.: Паралелі для мене пов'язані в першу чергу з тим, що люди, до того як ставалася трагедія, навіть самі не сподівалися і фактично мало хто міг сподіватися, що в них може проявитися такий рівень самопожертви і такий рівень героїзму.

І інша - це те, що як в 1986, так і в 2014-му суспільство перебувало в стані абсолютної наївності і неготовності до того виклику, який йому прийшлось зустріти буквально на наступний день.

Уроки Чорнобиля

BBC News Україна: Які, на вашу думку, уроки з Чорнобильської трагедії для сучасності і для майбутнього України і світу?

С.П.: Ядерна енергетика - це дуже небезпечна енергетика. Це, мабуть, дивно, на це є пояснення і так далі, але психологічно це, я думаю, цікавий парадокс, що в Україні, на землі Чорнобиля, для якої Чорнобиль до сьогоднішнього дня залишається важливою і раною, і моментом самоусвідомлення, близько 50% нашої електричної енергії виробляється на ядерних електростанціях.

Наші ризики набагато більші, ніж ризики більшості країн в світі. Тож, по-перше, Чорнобиль - це не тільки минуле. Нам треба бути дуже уважними до того, як ми будуємо власну енергетичну безпеку.

Звичайно, нафта й газ з Росії створює інші проблеми, але не треба забувати, що ядерна енергетика - також річ не настільки безневинна чи настільки безпечна, як нам це здається.

Нам не можна повторювати помилок 1983-го, 84-го, 85-го року, коли ми абсолютно не були готові, ставилися безвідповідально до ядерної енергетики.

А для світу урок, пов'язаний з Чорнобилем - це те, що таке ядерна енергетика на службі авторитарних режимів, які повністю контролюють інформацію не тільки про те, що сталося, але також всередині ядерної індустрії. Наприклад, в Радянському Союзі ставалися аварії, подібні до Чорнобильської, тільки менші, але інформація була фактично прихована в ядерній енергетиці в цілому, в Чорнобилі про це майже ніхто нічого не знав.

Радянський Союз абсолютно стримував і приховував інформацію про наслідки Чорнобиля - від України, від світу, від Радянського Союзу. Це означає не тільки контролювати і приховувати інформацію, а фактично віддавати на поталу радіації власне населення. І якраз ця вимога правди про Чорнобиль стала мобілізаційним моментом для українського суспільства, для створення Руху.

Тобто Україна відома якраз цим аспектом співвідношення між авторитарними режимами і ядерної енергетики більше, ніж, мабуть, будь-хто в світі, за єдиним виключенням Білорусі.

Ядерна енергетика і авторитарні режими - це річ, яка вибухова. Це умови, при яких без контролю, без якихось контактів і спостереження зовнішнього світу ядерні станції мають тенденцію вибухати.

Сьогодні найбільшу кількість ядерних блоків планується побудувати на Близькому Сході - в регіоні, який фактично "кишить" і контролюється авторитарними режимами. І робиться це, на мою думку, не тільки для того, щоб якось дати собі раду з проблемами енергетики, тобто здобути нові джерела надходження енергії, а йдеться про такі "задні двері", тобто фактично спосіб отримати експертизу для здобуття ядерної зброї.

BBC News Україна: Чорнобильська катастрофа стала частиною історичної пам'яті України. Як це впливає або проявляється на сучасних подіях в країні?

С.П.: Якщо дивитися на сьогоднішній історичний ландшафт українського суспільства в цілому, ми бачимо, що Україна усвідомлюється суспільством все більше і більше як жертва комуністичного режиму.

Фактично і наратив Голодомору, і наратив Чорнобиля як України, яка постраждала від цього режиму, увійшов в конфлікт з наративом про радянський режим як такий, який приніс чи економічне процвітання, чи національне визволення від поляків чи від румунів. Цей наратив не сприймається, і повалення пам'ятників Леніну - це фактично одна з ознак того, що пам'ять і про Чорнобиль, і про Голодомор набуває цілком конкретних суспільних і політичних значень.

Це дуже відрізняє Україну, скажімо, від сусідньої Росії, де головний історичний міф, довкола якого це все будується - це міф Другої світової війни, але це не є світова війна, це є Велика вітчизняна війна, а по-друге, це не є вся Велика вітчизняна війна, а тільки "великая победа".

Якщо ми подивимося на Україну - це Голодомор і Чорнобиль, які є визначальними моментами історичної пам'яті. І це явище, так як воно склалося, ближче нас поєднує з Європою, зі світом, ніж поєднує з Росією, з якою ми були в одній імперії, Радянському Союзі.

BBC News Україна: Чому важливо писати про події в Україні англійською?

С.П.: Англійська мова - це наше вікно в світ, це є сьогоднішня "лінгва франка", це те, що було з латиною колись чи з французькою мовою в XIX ст. І ті інституції українські, які існують в Сполучених Штатах, чи в Канаді, чи ті фахівці з історії, політики, антропології, які займаються Україною в західному світі - звичайно, їх головна функція - це якраз комунікувати з цим світом.

Це підставова умова для нашого життя, особливо в сьогоднішніх умовах, коли підтримка світу надзвичайно важлива для відстоювання тих принципів, заради яких зібрався Майдан, всередині України, для боротьби із зовнішньою агресією, тобто сьогодні це просто справа життя і смерті для України.

BBC News Україна: Чи планується переклад вашої книги українською?

С.П.: Я не знаю, але сподіваюся, що ведуться зараз якісь перемовини [з видавцями], і мені дуже б хотілося б бачити цю книжку на полицях книгарень, а потім на полицях українців.

Стежте за нами в Telegram! Ми щодня надсилаємо добірку найкращих статей.