Чому пісні не англійською мовою стають популярними?

У часи "брекзиту" та суперечливої світової політики щось трапилося з британськими музичними чартами.

Хоча інші європейські країни та Америка традиційно були більш відкритими для музики на інших мовах, британські хіт-паради сильно пручалися проти всього не англійського.

До сьогоднішнього дня.

Здається, що після глобального успіху Despacito у 2017 році, - не без допомоги Джастіна Бібера, - розпочалися кардинальні зміни.

З того часу в чарти встигли потрапити Little Mix, Cardi B, DJ Snake та інші виконавці, які співають - інколи повністю - іспанською.

Але мова йде не лише про латиноамериканських зірок, виконавці K-pop - корейської поп-музики - також стрімко завойовують сцену. Наприклад, як бойзбенд BTS, який буквально змітає усі нагороди, а водночас зі своїми альбомами двічі забрався на верхівку американського чарту Billboard, та минулого місяця розпродав усі квитки на концерт на арені O2.

З того часу Дуа Ліпа заспівала разом південнокорейською супергрупою Blackpink, а Black Eyed Peas об'єднался із самопроголошеною "найкрутішою жінкою" CL.

То чому ж британці почали визнавати пісні іноземними мовами?

"Озираючись назад, стає очевидно, що всі пісні іноземними мовами для нас були лише одноразовими цікавинками, наприклад, як Las Ketchup", - говорить Джеймс Мастертон, автор сайту Chart Watch UK.

"Насправді, тренду немає. Так, Хуліо Іглесіас та La Bamba були на верхівках чартів із піснями іспанською мовою, але вони скоріш виключення".

Німецькомовна пісня співачки Nena 1984 року 99 Red Balloons стала хітом у США, але перед релізом у Великій Британії її переклали англійською. "Наче Велику Британію вважали занадто острівною для того, щоб іноземна пісня стала там популярною", - зауважує Мастертон.

Що спричинило зміни?

Продюсер Себастіан Крайс - п'ятиразовий власник Греммі, який працював з такими, як Шакіра, Луїс Фонсі, Глоріа Естефан та Рікі Мартін, каже, що технології відіграють важливу роль.

"Я думаю, що Spotify та YouTube сильно вплинули на ситуацію. Раніше за музику відповідали працівники компаній звукозапису, а це зазвичай були білі чоловікі середнього віку та середнього класу. Тепер - музика належить усім", - каже аргентинець, який перебрався до Лос-Анджелесу.

Мастертон погоджується: "Артисти тепер не зобов'язані випускати свої твори на певній території у затверджений час. Так само як споживачі тепер не мають меж у своєму виборі".

"Проте все одно поки що очевидно, що для того, аби стати популярним по всьому світу, треба хоч трохи співати англійською", - додає він.

Крайс каже, що культурна міграція також вплинула: "У вас є близько 15 мільйонів іспаномовних людей у США. Все, що пов'язане з культурою, починає змінюватися: спочатку їжа, потім телевізор, а потім і все інше".

"Тепер найбільш оплачуваною акторкою американського телебачення стала латиноамериканка", - каже він про зірку Colombian Modern Family Софію Вергару.

Крайс каже, що кар'єра сучасних музикантів значно відрізняється від їхніх колег десятиліття тому, наприклад, Рікі Мартіна на початку 2000-х.

"Тепер виконавці створюють музику, яка йде корінням у латиноамериканську культуру - і їм не потрібно йти на компроміси".

"Сьогодні існує більший інтерес до того, що роблять інші люди та культури", - говорить він.

"Довгий час більшість поп-музики базувалася на блюзі та R 'n' B, але ми втомилися від музики, яка вся звучить однаково. Я думаю, що люди, які створюють музику, чи то K-pop, чи то латиноамериканська музика, дають аудиторії щось, що звучить по-новому, але все одно знайомо".

Ханна Вейт, співзасновниця розважального сайту про новини K-pop музики, стверджує, що величезна популярність латиноамериканської музики очевидна, якщо врахувати велику іспанську діаспору по всьому світу. В той самий час підвищений інтерес до корейської музики вона вважає "трохи більш містичним".

Вона пов'язує цей успіх із запозиченим західним поп-звучанням, яке, за її словами, "ретельно перероробили, додали трохи англійських слів до текстів пісень та експортували назад до Західної півкулі".

"K-pop також заповнив величезну прогалину, яка залишилася після того, як групи Fifth Harmony та One Direction пішли".

"K-pop - це майже як друге пришестя дівчачих та хлопчачих бендів, таких як Spice Girls, N'Sync, та Backstreet Boys".

Вона також каже, що на руку корейським зіркам грає те, що вони надають корейським шанувальниками "безоплатний доступ" до їхнього особистого життя через соціальні медіа та телевізійні шоу.

"В той час, як західні зірки всіма силами ховають своє приватне життя, корейці пускають фанів до себе додому, у власні студії та навіть автомобілі".

"Жанри зникають, і мова вже не головне у піснях", - додає Вейт.

А Мастертон вважає, що для таких, як Бейонсе, яка заспівала Mi Gente разом із J Balvin та Willy William, це спосіб освіжити власне звучання.

Можливо, це справжня причина, чому музична індустрія там раптово вхопилася за двомовні хіти.

Яка рекордингова компанія не захоче провести взаємовигідний культурний обмін - наприклад, вивести Dua Lipa на корейський ринок і подарувати їй швидку популярність, звівшви з уже відомими місцевими артистами?

Крайс визнає, що це відбувається, але говорить, що це не найважливіший аспект змін, який ми бачили: "Можна озирнутися на Хуліо Іглесіаса та Віллі Нельсона - завжди були люди, які хотіли завоювати нові ринки. Я думаю, ці молоді артисти хочуть звучати по-новому та люблять співпрацювати з іншими музикантами".

Вейт називає такий погляд "цинічним": "Я вважаю, що краще дивитися на це як на неймовірну можливість для найбільших світових виконавців створювати музику, яка відображає багатомовний світ, в якому ми живемо".

А як щодо K-pop - чи це всього лиш метелик-одноденка?

Вейт каже: "Кожного разу, коли мені здається, що K-pop здувається, з'являється нова група, яка підіймає жанр на абсолютно новий рівень. Я думаю, що K-pop затримається надовго - у нього є велика база молодих шанувальників, які будуть купувати квитки та концерти і слухати пісні".

"Коли живеш у сучасних Сполучених Штатах, на цій дуже поляризованій планеті, то дуже дивно бачити, як пісні Mi Gente та Despacito стають "номерами один". Але я думаю, що це непогано - мати подібні позитивні культурні моделі".

"Ми не насильники та вбивці", - зауважує він, нагадуючи про президентську кампанію Дональда Трампа. - Ми музиканти, артисти, лікарі, і загалом нормальні люди".

Мастертон вважає гарним фактором те, що артисти не повинні "розбавляти" свою культуру, щоб бути успішними в іншій країні.

"І ви знаєте що ще?", - додає він. - Кількість підлітків, які зможуть сказати корейською фразу або дві, буде набагато вищою, ніж раніше, - і це класна річ!".

Хочете отримувати головні матеріали в месенджер? Підписуйтеся на наш Telegram!